Байка про свободу

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 921

У суботу, 15 червня 2019 року в залі змінних виставок Збаразького замку відбулося відкриття-презентація результатів ІІІ Всеукраїнської програми Мистецької резиденції ім. Назарія Войтовича. Програма започаткована у рамках проекту «Відзнаки Героїв» ГО «Конгрес Активістів Культури» та ГО «Родина Героїв «Небесної Сотні» у 2017 році. Програма щорічно відбувається за підтримки Кола друзів проекту, ГО МЦР Міст, Тернопільської ОДА та Збаразької Міської Ради, Національного заповідника «Замки Тернопілля» задля вшанування наймолодшого Героя Небесної Сотні ім’я якого носить резиденція.

Експозицію складають 6 містичних живописних та графічних серій, ідеї яких зібрані з реального контексту села Травневого, наділені символічними змістами, наскрізною темою якої є філософські роздуми про свободу та відповідальність. Молоді митці, що працювали 2 тижні у спільних майстернях та проживали в одному просторі, у колаборації створили загадкову реальність сповнену актуальними викликами сучасного світу – «Байку про свободу».

Під час відкриття виставки митці розкрили таємниці, заховані у символи та образи, поділилися враженнями про перебування на Тернопільщині та у рідному селі Назарія Войтовича. Куратор програми Людмила Ничай розповіла як проект виріс за останній рік та про його майбутнє.

Учасники програми: Вартан Маркар’ян (Полтава), Анья Кисла (Херсон), Олена Каїнська (Львів), Ярослав Леонець (Хмельницьки/Харків), Катя Єгорова (Одеса), Зірка Савка (Львів) були обрані за конкурсом та отримали можливість реалізувати свої дослідження за підтримки програми.

Команда проекту практикує унікальний спосіб комеморації, надихаючи молодих митців, створюючи умови для їх розвитку та надаючи можливості реалізовувати проекти про соціальні актуальні виклики.

Вартан Маркар’ян. Полтава.

Подорож у безкрайні горизонти

Потрапляючи в Травневе, відчуваєш себе зменшеним у кілька разів, безкрайній горизонт та небо змушують уявити себе працьовитою комахою. Усвідомлюєш себе вільним, ніхто не може зазіхнути на твій простір.

Кожна людина – наче мураха із своєю відповідальністю і завданням живе серед дрімучих «трав та лісів» - села та міста. Прагне створювати мурашники майбутнього, відчуваючи себе вільною, в безпеці. А чи було так завжди? Саме історія Травневого свідчить, що в один момент все може обірватися, цілі села будуть змушені покинути свої рідні домівки та вирушити у невідомість – примусове переселення.

Зірка Савка. Львів.

« Людський дух, коли він сильний, обов’язково виведе на чергову вершину»

Сильний дух – саме це авторка яскраво побачила, коли почула історію Назарія. Він чітко показує і дає нам зрозуміти, що потрібно брати з нього приклад і взяти на себе свою частку відповідальності за стан справ у державі та своє в ній майбутнє.

Його власний свобідний вибір сісти в цей автобус каже нам те, що сила всередині кожного з нас, ми творимо своє майбутнє своїми діями, прикладом. І будь-які страхи і тривоги не зупинять!

Ми творимо своє оточення, ми маємо берегти наш дім, щоб він залишався зеленим і добрим.

Зображення силуету, як уособлення людини, що бореться і прагне свободи та відповідальності, виступають як глибока внутрішня мотивація. Саме з цієї потреби розпочинається усвідомлення власної гідності. Це те, що допомагає подолати будь-які негаразди.

Катерина Єгорова. Одеса.

«Обличчя безвідповідальності»

Графічний поліптих.

Людство добровільно здається у пластмасовий полон. В Україні кількість не перероблюваного пластикового сміття набуває критичного рівня.

Неконтрольоване та безвідповідальне використання пластмаси – постійний вірний супутник нашої буденності. Чи є у пластика обличчя? Автор мистецьких робіт вважає, що є. Це обличчя не має конкретних рис, але кожен взмозі його впізнати. Воно складається з неймовірної кількості маленьких частинок, в кожної з яких було надто коротке корисне життя, але буде тривале шкідливе існування.

У Травневому роздільно викидають сміття, і це перший крок до відповідальності за планету.

Ярослав Леонець. Харків/Хмельницький.

Серія «Вибір»

Надихаючись місцевістю, згадавши життя і плани Назарія Войтовича, цією серією робіт автор звертається до зображення побутових предметів і звичних речей для людини в даному середовищі. Адже чи не в кожного є вдома ліжко, шафа, стілець та інші речі. Звертаючись до таких тем, як свобода і відповідальність, автор хотів би показати важливість вибору в житті кожного. Адже так ми пізнаємо світ, через вибір ми рухаємось по життю, обираючи ту чи іншу дорогу. За нього тільки нам відповідати і тільки він веде до свободи, як зовнішньої так і внутрішньої.

Роблячи вибір, людина завжди спирається на свій досвід і знання. На сво. Історію, релігію чи статус.

Ми завжди стоїмо перед вагами долі, яка дає нам можливість взяти багато чи мало. І таке наше життя, воно має як світлі полоси, так і темні. І на життєвому шляху є як тріщини, так і рівні, гладенькі місця. За темною полосою біла, і навпаки.

Олена Каїнська. Львів.

Грація того, хто не володіє лінією досконало

Величезний войовничий кабан загубився в полі кукурудзи. Здавалось би, сильний кабан може підім’яти кукурудзу, та з легкістю вийти на волю, та кукурудза ніби тримає його невидимими ниточками. Даний образ символізує втрату людиною свободи. В усіх світових культурах кабан символізує силу та войовничість. В даній картині кабан є образом юного Назарія Войтовича, що взяв на себе відповідальність, ринувся на захист свого краю і загинув від ворожої кулі.

Ключ до всього - час

На картині зображено два стільці. Біля першого стільця пусті чоботи – це чоботи в крові, чоботи Назарія, який не повернувся додому. На другому стільці сидить червона качка. Cаме качка стала для автора символом жіночності, господарності, материнства. Качка символізує маму Назарія, яка переживає за утрату сина. Поміж стільцями в небі величезний ключ небесного кольору, що устромився до землі. Це час – ключ до всього, який відімкне це горе і полікує його. Небесний колір ключа –це новий день.

Прозорце

«Прозорце» болгарською мовою означає вікно. На картині зображено прочинене вікно, за яким видно крисивий пейзаж. Вдалині стоять три гори, кудись далеко біжать три річки, по боках стоять три сосни. На підвіконні лежать три яблука і три груші. Прочинене вікно і далекий пейзаж символізують відхід душі у новий кращий світ, народження її у Царстві Духа. Це трансформація горя у чисту любов. Число три – це ключ часу – минуле, теперішнє, майбутнє.

Анья Кисла. Херсон.

«Ярочка»

Диптих. Авторська техніка.

В українському суспільстві наявні гендерні стереотипи щодо місця і ролі жінок. Жіночі права – це права людини, а права людини – це права жінок. Про це повторюють багато, але коли мова заходить про повсякденні та побутові проблеми, про це забувають. Маючи на меті висвітлити проблеми гендерної рівності та свободи людини, було створено дві роботи, символічні за своїм характером. Використовуючи символи, автор звертається до підсвідомості кожного.

Символи завжди слугують виявленням незрозумілого, непередбачуваного. Вони зв’язуються в єдність за допомогою аналогії або асоціації, які можуть спиратися як на реальний, так і на вигаданий світ. Символи проектують безліч ідей, дій, відносин між речами і т.д. Вони є лаконічною формою висловлювання, або навіть цілого оповідання, і завжди не тільки багатозначні, але й невизначені.