Особистість Владики Івана Прашка в історії Української греко-католицької церкви (1914-2001). Збірка речей Владики у Національному заповіднику «Замки Тернопілля»

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 984

Розглануто основні періоди життєвого шляху владики Івана Прашка, проаналізовано процес формування його як душпастира, зокрема в період богословських студій у Львові та Римі, під час пастирської праці в Італії та Австралії. Досліджено основні напрямки та особливості його діяльності спершу в ролі священика, потім – в ролі екзарха та правлячого єпарха УГКЦ в Австралії, Новій Зеландії та Океанії.

Ключові слова: владика Іван Прашко, душпастир, богословські студії в Урбаніянському університеті, Допомоговий Комітет Італії, Апостольський екзарх, правлячий єпарх УГКЦ.

Актуальність дослідження полягає в тому, що особистість владики Івана Прашка в історії Української греко-католицької церкви є доволі неординарною: син із бідної міщанської сім’ї, який, попри високу національну свідомість, не вступив до ОУН, обравши духовне служіння, здобув ґрунтовну богословську освіту у Львові та Римі, був душпастирем серед українських полонених в Італії, а потім зорганізував діаспору українців-католиків в Австралії навколо Апостольського екзархату УГКЦ [1, c.339].

Досліджувана проблема має важливе наукове значення, позаяк дає змогу вияснити особливості культурно-просвітницької і релігійної діяльності єпископа Івана Прашка в Австралії, новій Зеландії та Океанії, що виступала об’єктивною потребою й закономірним виявом культурно-релігійного поступу.

Значний культурно-просвітницький та релігійний досвід, ґрунтовні ідейно-теоретичні й практичні напрацювання є логічно аргументованими й до певної міри не втратили своєї актуальності й сьогодні, оскільки праця єпископа Івана Прашка була важливим чинником поступу українства за межами Батьківщини.

Слід відзначити значну увагу вже сучасних єпископові І. Прашку дослідників, які прагнули об’єктивно оцінити його подвижницьку працю, яка, однак, лише з часом буде належним чином об’єктивно і неупереджено вивчена. На жаль, існували й суперечливі моменти у взаєминах між владиками І. Прашком та його наступником Петром Стасюком, але ці факти потребують ретельного і неупередженого вивчення, розуміння обставин часу і місця, і в результаті – об’єктивної оцінки.

Таким чином, дослідження культурно-просвітницької та релігійної діяльності владики Івана Прашка в Австралії, Новій Зеландії та Океанії є актуальним.

Українська греко-католицька церква має чимало визначних особистостей. Однією з них був Владика Іван Прашко – ревний архіпастир громади українців-католиків на далекому Австралійському континенті.

Єпископ Австралії, Океанії Нової Зеландії Кир Іван Прашко

Кир Іван Прашко – виходець зі Збаразької землі, який понад усе любив Україну, український народ, Христову церкву, хоча жив на чужині.

Життєвий шлях Івана Прашка розпочинається в Східній Галичині, де він народився і здобув середню освіту у Збаражі, богословську працю розпочав у Львові. Обравши шлях духовного служіння, тим самим Іван Прашко визначив якоюсь мірою свою життєву долю: обставини воєнного часу дозволили йому виявити душпастирську опіку серед українців – полонених та емігрантів в Італії, а обставини мирного часу – сприяли його організаційним заходам щодо утворення спершу екзархату, а потім єпархії для українців-католиків на Австралійському континенті. Отож, на життєвому шляху Івана Прашка виділяються декілька етапів, перший з яких – це час формування його особистості насамперед як душ пастиря [2, c.934].

Іван Прашко народився 1 травня 1914 року в Збаражі. Він був першою і останньою дитиною бідної міщанської родини Василя і Марії (з роду Кінах). Звичайно, як єдина дитина в сім’ї, Іван був бажаним та зігрітим любов’ю, хоча бідність й матеріальні нестатки часто давалися взнаки [3, с.11-12]. Початкову освіту здобував він у Збаражі в польській гімназії. Як гімназист, Іван Прашко проявляв виняткову активність в культурному, релігійному і громадському житті. Його ровесники і однолітки згадують, що вже на той час він був свідомим і популярним націоналістом і таким відмітився в списку тодішньої польської адміністрації. Збаразька гімназія давала добру класичну освіту із знанням кількох мов та позитивне виховання. Значний вплив на формування світогляду Івана Прашка справив о. Йосиф Кодельський. Слід відзначити, що саме о. Й. Кодельський відіграв до певної міри вирішальну роль у життєвому виборі Івана Прашка – заохочував і переконував батьків у потребі освіти для їхнього сина, допомагав у навчанні, служив порадами у виборі подальшого життєвого шляху. Напевно, під впливом авторитету о. Й. Кодельського в юного Івана Прашка поступово формується розуміння потреби активної душпастирської праці для свого народу.

Після закінчення гімназії стає студентом Богословської Академії у Львові, де обирає філософський факультет. Тут майбутній єпископ зрозумів, що його життєвий шлях і покликання – це служити рідному народові в ролі душпастира. Прашко успішно навчається, відвідує лекції видатних богословів, зокрема о. Й. Сліпого. У цей період він також близько познайомився з митрополитом Андрієм Шептицьким, до якого звертався за порадами та допомогою [3, с.16-17].

У цей період Іван Прашко добре потоваришував з кількома студентами-богословами, серед яких був Мирослав - Іван Любачівський [3, с.22].

Після трьох років успішного навчання з благословення митрополита Андрея Шептицького стає студентом теології в Римі, де навчається з 1937 по 1939 рік на богословських студіях в Урбаніянському університеті. У 1939 році отримує священиче свячення [4, с.2-3, с.17].

З початком Другої світової війни Іван Прашко залишається в Італії на студіях в Понтифікальному Орієнтальному інституті. Тут отримує магістерський ступінь за наукову працю. Таким чином, у 1944 р. завершується богословське і душпастирське формування Івана Прашка, становлення його світогляду, скерованого на активне служіння Богові, греко-католицькій церкві та українському народові.

З 1944 року до 1950 року працював в Українському Допомоговому Комітеті Італії під проводом архієпископа Івана Бучка й був опікуном і священиком для українських скитальців в Італії та для полонених Першої Української дивізії «Галичина». Іван Прашко відвідував табори вояків армії Андерса, де було чимало українців, збирав українських біженців на острові Ліпарі та в усій Італії, допомагав їм в організації випускних курсів та отримання деякої матеріальної допомоги, пересилає також матеріальну допомогу для українських емігрантів у Німеччині й Австрії [4, с.37].

Таким чином, вже в перші роки священства о. Іван Прашко проводить активну практичну душпастирську працю. Характерно, що пізніше за таку допомогу полоненим Головна управа дивізії братства в Торонто нагородила Владику Івана Золотим Хрестом «За особливі заслуги для церкви і народу». Очевидно, душпастирська праця о. Івана Прашка для українських полонених була доволі значною.

Така жертовна праця о. Івана Прашка здобула йому значний авторитет серед української еміграції, й архієпископ  Іван Бучко у 1950 року вирішив надіслати його на душпастирську працю до Австралії, де він протягом восьми років виконував священичі обов’язки серед українських вірних в Мельбурні, Вікторії, Тасманії. Іван Прашко намагався віднайти й згуртувати громади українців-католиків, відвідував їх в різних місцевостях штату Вікторія, регулярно щотижня відправляв богослужіння у Мельбурні, заохочував до причастя дорослих й дітей. Протягом цих років він відкривав церковні громади, організував українські суботні школи, церковно-громадські товариства, збудував 11 церков, написав 40 пастирських послань на різні теми.

У травні 1958 року Пій ХІІ призначив його Апостольським екзархом для українців в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. Професор В. Жила писав: «Вся праця єпископа Прашка пройнята вірою в світле майбутнє свого народу, силу правди слова та в особливості нашого сучасного етапу – виробити серед розсіяних українців уміння об’єктивно оцінювати життєві явища, мати повагу до того, що зроблено та бути завжди здатним на подвиг» [5, с.267-269]. Владика прагнув відвідати практично усі більші та менші громади, наполягав на перевірці діловодства парафії, комітету будови церкви, церковних товариств, просив провести принагідні збірки пожертв на фонд екзархату, а через рік ввести загальне оподаткування вірних. Особливу роль у піднесенні релігійного життя українців-католиків Владика відводив католицькій пресі. З цією метою у серпні 1960 р. започатковано видання квартальника «Церква і життя». Вже за короткий час часопис став великою поміччю в душпастирській праці, передовсім у релігійнім виробленню наших вірних.

Іван Прашко спонукав священиків активніше засновувати церковні братства, Марійські дружини, Вівтарні дружини, осередки «Обнови», молодіжну організацію «Пласт», щоб через них сприяти релігійному вихованню молоді. Екзарх закликав усіх священиків вже при проведенні катехизації серед учнівської молоді строго вести щоденники та конспекти уроків релігії, заохочуючи батьків до релігійного виховання дітей через систему українських суботніх та недільних шкіл та в родинному колі [6].

Владика взяв активну участь у відродженні Воскресенської церкви у Збаражі: надсилав кошти на реставрацію храму, закликав віруючих берегти і плекати свою святиню. Справами церкви Прашко цікавився до останніх своїх днів. Він любив Збараж, а Воскресенська церква була для нього серцем його рідного міста [6].

Владика І. Прашко використав усі повноваження апостольського екзарха для ефективнішої праці організаційних структур УГКЦ в українській діаспорі Австралії. Одним із перших завдань стало будівництво українських католицьких церков, а також підбір нових священиків для душпастирювання. Владика проводив регулярні візитації організованих громад українців-католиків, а згодом формує своєю владою повноцінні парафії, які, однак, мали величезну територію. Архіпастир подбав про адміністрування екзархатом, призначивши генерального вікарія, а пізніше навіть сформував два протопресвітерати, наказував священикам подавати детальні щорічні звіти про результати своєї праці. Особливого значення надавав організованому мирянському рухові, підкреслюючи потребу формування світських апостолів католицької віри.

Незважаючи на формальне канонічно-правове підпорядкування екзархату Мельбурнській римо-католицькій митрополії, Владика Іван Прашко всіма засобами утверджував національну та обрядову ідентичність українців-католиків, їх духовну єдність з УГКЦ, саме тому він підтримує ідею Патріархату, обґрунтовану Верховним архієпископом Й. Сліпим, при цьому дотримується прагматичної позиції – тільки через постійну працю можна досягнути визнання патріаршого устрою [6].

У 1982 р. папа Іван Павло ІІ підносить апостольський екзархат до рівня Мельбурнської єпархії українців-католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. Вже в ролі єпарха Владика продовжував активну розбудову структури церкви, прагнув активізувати релігійне життя вірних у процесі підготовки до ювілею тисячоліття хрещення Русі-України. Cвідченням значної зрілості Мельбурнської єпархії та підтримки єдності Української греко-католицької Церкви стала участь владики І. Прашка в нарадах синоду єпископів упродовж 1980-1992 рр.

Виконавши свою життєву місію, єпископ Іван Прашко помер 28 січня 2001 році. На час смерті місце для поховання покійного не було підготовлене, тому спершу прах Владики знаходився у спеціальному приміщенні, і лише згодом побудовано кафедральну крипту. Врешті, 25 липня 2001 р. о 11 год. у кафедральному соборі апостолів Петра і Павла у Мельбурні відбулося довершення чину похорону праху покійного єпископа в кафедральну крипту за участю єпископа П. Стасюка та виконавців заповіту отців О. Кенеза, В. Волочія, В. Іванчо [3, с.22-23].

Після смерті Івана Прашка деякі особисті речі родичі передали на Батьківщину, а завдяки старанням о. Михайла Бедрія (з с. В. Луб’янки) речі потрапляють у Національний заповідник «Замки Тернопілля». Із цієї спадщини єпископа в залі «Сакральне мистецтво» сформована виставка, присвячена І. Прашкові, де експонуються речі Владики: документи, фото листівки, богослужебні книги; єпископський жезл (металевий, чотирисегментний), вишитий ромбовидним орнаментом одяг (вишиття характерне для галицьких регіонів), в якому Прашко служив далеко за межами України: митра, сакос, омофор.

Релігійні предмети І. Прашка привезені з Австралії в експозиції НЗ «Замки Тернопілля»

Вишитий священичий одяг І. Прашка в експозиції НЗ "Замки Тернопілля"

Серед вишитих речей привертає увагу на священичому вбранні вишитий знак нагороди Владики (ромбовидної форми). У вітрині залу представлений одяг Кир Івана Прашка з живописними зображеннями релігійних сюжетів: мантія, митра.

Митра і мантія І. Прашка в експозиції НЗ "Замки Тернопілля"

У фондах Національного заповідника «Замки Тернопілля» зберігаються книги, якими користувався Владика під час богослужінь, привезені з Австралії: «Святе Євангеліє» (Рим, 1990р.), «Євангелійські й апостольські читання на неділі і свята», (Бразилія, 1982), «Священна і Божественна Літургія во святих отця нашого Йоанна Золотоустого» (Рим, 1968), «Божественна Літургія Преосвященних Дарів» (Рим, 1984), «Евхологіон або Требник» (УГКЦ у Канаді, 1960), Руководство в Церковний Типікон» (Унгварь, 1901), «Типікон» (Рим, 1964), «Напівник церковний» (Рим, 1959), «Молитовник для українського народу» (Жовква, 1922), «Наслідування Христа» (Рим, 1955), «Господи, до Тебе возношу душу мою» (Рим, 1921), «Отче наш. Молитовник» (Мельборн, 1991), «Code of canons of the eastern churches» (Вашингтон, 1992). У заповіднику експонуються речові матеріали релігійного змісту, привезені з Австралії: кадильниця металева (початок ХХ ст.), підсвічники металеві ( середина ХХ ст.), ложечка для причастя (середина ХХ ст.); штемпель з кліше екслібрису Владики Івана Прашка із зображенням храму Св. Петра і Павла в Мельборні, штемпель з кліше екслібрису І. Прашка із зображенням розп’яття Ісуса Христа; нагорода «канадіянська» І. Прашка у вигляді двох металевих хрестів з зображенням тризуба у лавровому вінку і з написом «За особливі заслуги».

Ієрарх Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ Кир Михаїл Сабрига передав у Національний заповідник панагірею-орден Пресвятої Богородиці Владики Івана Прашка, оздоблений карбуванням і кольоровими камінчиками навколо живописного зображення Богородиці в овалі.

Нагорода Владики І. Прашка

Панагірея-орден Пресвятої Богородиці Владики Кир Івана Прашка

Значний культурно-просвітницький та релігійний досвід Івана Прашка, ідейно-теоретичні й практичні напрацювання до певної міри не втратили своєї актуальності й сьогодні, оскільки праця єпископа Івана Прашка була важливим чинником поступу українства за межами Батьківщини.

Список використаної літератури.

1. Документи Другого Ватиканського Собору: Конституції, декрети, декларації. – Львів: Свічадо, 1996. – 795 с.
2. Прашко Іван // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / гол. редактор проф..д-р В. Кубійович. / Прашко Іван /. – Т.6. – Париж – Нью-Йорк – Сідней – Торонто – Львів, 1998. – С.2322.
3. Бедрій М. Єпископ Іван Прашко і Збаражчина / Бедрій М./ – Тернопіль: Джура, 2002. – 124с, 72 с.
4. Правдивий Архіпастир Церкви Преосвященний Кир Іван Прашко / Зібрав і приготовив до друку о. Дмитро Сенів. – Мельбурн – Сідней, 2008. – 400 с.
5. Жила В. Єпископ Іван Прашко // Збаражчина. Збірник споминів, статей і матеріалів. / Жила В. / – Том 1. – Ляббок, США, 1962. – С.267-269.
6. Інтерв’ю з о. М. Бедрієм, парохом с. Вищі Луб’янки Збаразького деканату Бучацькоїх єпархії, організатором вшанування пам’яті Владики Івана Прашка.
7. Марчук В.В. Церква, духовність, нація: Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст./ Марчук В.В./ – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – 464 с.