Наукове дослідження Микулинецького замку: невідомі сторінки історії у архівних документах
Наталія Ганусевич
наукова співробітниця
Анотація: В статті проводиться аналіз архівних документів та їх використання при наукових дослідження об’єктів Національного Заповідника «Замки Тернопілля», а саме оборонного замку в смт. Микулинцях Тернопільської обл. За допомогою архівних джерел можна локалізувати містечко, або заперечити вже встановлений факт та узгодити різні історичні події, які впливали на стан замку та інші пам’ятки містечка.
Ключові слова: замок, локаційний привілей, бастея, власниця міста, пам’ятка, архів
Микулинецький замок є однією з ключових фортифікацій Поділля, проте його історія залишається недостатньо опрацьованою українською та польською історіографією. Причиною цьому є фрагментарність джерельної бази, численні помилки атрибуції та співіснування кількох населених пунктів із назвою «Микулинці».
Метою цієї статті є введення до наукового обігу нового комплексу архівних матеріалів, уточнення ключових етапів розвитку замкового комплексу та здійснення джерелознавчого аналізу документів, що стосуються історії Микулинецького замку.
Археологічні обстеження локального городища, здійснені Звенигородською архітектурно-археологічною експедицією Інституту суспільних наук у 1970-х роках, засвідчили існування мисового укріплення XII ст. площею 1,1 га на високій терасі правого берега Серету [5, с.102]. Стратегічне значення Микулинців підтверджене ранньою згадкою у «Повчанні Володимира Мономаха» (1096 р.).
Микулинецький замок знаходиться на вершині пагорба, на північ від містечка у вигині річки Серет, оточений з трьох боків її водами. Анна Йорданова з роду Сенявських на місці старого замку у 1550-х рр. заклала нову потужну фортецю. Віна була побудована з ламаного теребовлянського каменя [1]. У ХVІ ст. фортеця була чотирикутна у плані з арковою в’їзною брамою у південній оборонній стіні, яка височіла над сухим ровом та мала підвісний міст [2, с.315]. На чотирьох кутах круглі низькі башти, які призначалися для вогневої оборони куртин та рову. Все це в поєднанні з вигідним географічним положенням та отриманим містечком магдебурзьким правом у 1595 р. вплинуло на збільшення його населення, де значно зросло саме поселення та пожвавилося ремісниче життя містечка. Будівництво замку було проведено силами місцевих майстрів, а не забудовану територію було обведено частоколами, земляними валами та ровами.
Аналізуючи віднайдені архівні документи, які були передані з Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie можемо підтвердити локацію та статус міста-фортеці. Даний документ складається з трьох рукописних аркушів, написаних польською мовою [8, с.123] (рис.4).
Локаційний привілей був наданий польським королем Сигізмундом ІІІ Ваза у Кракові (Польща) 20 березня 1595 року власникам села Микулинці. На той час власницею даної території згадується Анна Йорданова, дружина краківського каштеляна. Вона була зі шляхетського роду Сенявських, дочкою великого коронного гетьмана Миколи Сенявського, дружиною краківського каштеляна Спитка Йордана з Заклічина (Zakliczyna). У документі дозволяється подружжю Анні Сенявській та Спиткові Йордану заснувати в їхньому дідичному селі Микулинці на річці Серет нове місто; міщанам надати німецьке право, щорічні ярмарки: на свято Святої Трійці, на святого Михайла та на другу неділю великого посту; щотижневі торги встановити по вівторках; міщанам також надати свободу від усіх поборів на 10 років [8, с.124]. Дана інформація підтверджує отримання Микулинцями вже у ХVІ ст. Магдебурського права, яка дуже посприяла у розвитку містечка.
Планувальна структура Микулинецького замку ХVІІ ст. та архітектурний вигляд склалися після 1637 року в результаті перебудови раніше існуючого укріплення [4, с.166]. Замок був забудований по периметру дитинця господарськими спорудами в наріжниках чотири круглі трьохярусні бастеї та по в’їзній брамі у кожній зі стін замку.
У першій половині ХVІІІ ст. Микулинці належали Сенявським-Любомирським, а з другої половини того ж століття місто перейшло у власність найбагатшого магнатського роду Потоцьких [7, с.86]. Людвіку з Мнішків Потоцьку називали – опікункою бідних, бо фондувала гроші на спорудження декількох будинків-притулків у своїх володіннях, але до неї могли звернутися з прохання будь хто з жителів містечка і вона не відказувала у допомозі.
Проаналізувавши ще один документ з Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника відділ рукописів бачимо, що і в Микулинцях магнатка старалася покращити рівень життя мешканців. Досліджуючи Локаційний привілей, який складається з десяти рукописних аркушів, написаних польською мовою, бачимо, що він знаходиться в збірці документів «Протокол міських актів в Микулинцях», яка складається з 634 аркушів та містить документи 1761-1803 рр. (рис.1).
Локаційний привілей був переданий польським монархом Августом ІІІ 30 серпня 1761 р. власниці містечка Людвіці Потоцькій, вдові польського коронного гетьмана Йозефа Потоцького. Оскільки документ, що містив привілей 1595 р. було втрачено, тому власниця міста звернулася з проханням до короля про його поновлення, що й було зроблено 16 грудня 1758 року. У Варшаві новий привілей було вписано у Теребовлянські громадські акти. Цим король підтвердив для Микулинців статус міста і надав їм герб на честь Юзефа Потоцького, що зображав постать Святого Йосифа з малим Ісусом на руках на білому тлі, а також магдебурзьке право на рівні з іншими містами. Магдебурія забезпечувала Микулинцям самоуправління, яке не підлягало ні сеймикам Руського воєводства, ні трибуналам коронним, а ні судам міським, ні земським. Обов’язковими були тільки ухвали Сейму, а також податки для потреб Речі Посполитої. Дана інформація є важливою для того щоб заповнити прогалини в історії власників Микулинецького замку [3, с.5]. Як бачимо нова власниця земель дбала також і про економічний розвиток містечка.
В цей час Замок ще оборонна споруда. Мурований з ламаного каменю – рожевого теребовлянського пісковика за бастейною системою з суцільною периметральною забудовою. Чотири сторони оборонних мурів в плані утворювали майже квадрат з таким же дитинцем замку. Кожна сторона мала два наземні яруси, а під всіма корпусами були глибокі пивниці. Всі приміщення перекривали кам’яні півциркульні склепіння з розпалубками. Замок мав чотири аркові брами, розташованих посередині кожного оборонного муру. Дві з них (західна і східна) були в’їзними та оздобленими білокам’яним діамантовим рустом. Бастеї покриті шатровим дахом. Як бачимо з опису замок мав великі та невикористані приміщення, а в містечку розвивалося ткацтво. Тому Потоцькі в замкових приміщеннях заклали початки для створення цілого циклу виробництва ткацької мануфактури. Безпосередньо в приміщенні замку очищали вовну, а це в свою чергу здешевлювало виробництво тканин, які були дуже якісними.
Досліджуючи архівний документ [3, с.26] звернула увагу, на те, що дуже часто згадуються ще два населенні пункти, крім Микулинець, у власності Людвіки Потоцької з Мніхів - Великих Кончиць (Z Wielkich Kończyce) і Кротошин (Krotoszyn). Wielki Kończycіe – село (wieś sołecka w Polsce położona w województwie śląskim) в Польщі, яке було разом із Кротошинем у власності представників родини Мніхів. Кротошин – (пол. Krotoszyn,) – місто в західній Польщі, на Каліській височині, яким володів у ХVІІ ст. Станіслав Тарло, дід Людвіки та батько Констанції (мати). Вивчаючи генеалогію власників зустрічаємо згадку про Людвіку Потоцьку у Muzeum Regionalne im. Hieronima Ławniczaka w Krotoszynie, де у відео-ролику директор музею розповідає про мало досліджену, але таки відому в містечку фундаторку костела святих Петра і Павла та монастиря тринітаріїв та декількох інших споруд села. Ознайомившись із відео можна побачити, як саме виглядала Людвіка Потоцька (рис.2), а то про неї зовсім немає ніяких історичних довідок (крім хто її батьки та роки народження і смерті). Хоча роки смерті дуже не точні є дві дати 1779 та 1785 рік, які зустрічаються. 1779 рік згадується у відео-ролику, як рік смерті власниці у Кротишині, а 1782 р. згадується у Микулинцях. Тому, якщо це одна і та ж особа, то з допомогою інших архівних документів можна підтвердити, або заперечити цей факт. Наприклад взявши фундаційний акт на власність дому для монахів ордену Вінцентинів у Микулинцях, який був виданий у 1782 р. можемо припустити, що вона в цей час ще була жива, принаймні в Микулинцях [10, арк.10]. Фундаторка парафії Людвіга Потоцька в Акті фундації монастиря Отців Місіонерів в Микулинцях від 14 березня 1782 року «поклала на них ряд обов`язків…».
У своєму заповіті Людвіка Потоцька подарувала містечко своєму брату графу Юзефу Мнішеку – «грандметру Галичини» [6, с.116] (генерал-майор коронних військ (1742-1797), який продав його барону Конопці, який ґрунтовно перебудував його. Саме тоді і розпочався поступовий, але незворотний занепад замку як оборонної фортеці. Микулинецький замок за володарюванням наступних власників перетворюється на господарські приміщення.
Досліджуючи польські та українські літературні джерела, бачимо, що у 1799 році замок був проданий, але архівних джерел для підтвердження цього факту не має, або ще не знайдено.
Але не завжди можна аналізувати кожний документ без перевірки. Отримавши збірку архівних документів Теребовлянського воєводства з Варшавського архіву давніх актів. (Metryka (Збірка документів) koronna, Lustracje (перевірка, ревізія) dz. XVIII, була видана1892 році) виявила документи, які описують «Wies Mikulince» село з назвою Микулинці (рис.3). І тільки тоді коли в перекладі почали згадувалися невідомі власники села, прийшли до висновку, що аналізуємо не той населений пункт [9]. Даний населений пункт не відносився до Микулинців Теребовлянського воєводства, тому що така назва села була у Снятинському воєводстві (на сьогодні такої назви села на даній території не існує).
Отже, як бачимо, що досліджуючи архівні джерела можна побачити як саме впливали власники на розвиток містечка; як їх фундації змінювали храми, будувалися нові споруди, змінюючи ціле містечко. Микулинецький замок також змінив своє призначення, як оборонна споруда – перестав існувати, але для господарських та житлових потреб він ще використовувався довгі роки.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:
- Архів Тернопільської обласної державної адміністрації відділ архітектури і містобудування. Справа № 76.
- Клименко О. Микулинці (селище міського типу у Теребовлянському районі). / Клименко О., Хаварівський Б. Міська геральдика Тернопільщини. Тернопіль: “Воля”, 2003. С.315
- Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника відділ рукописів Ф.5. 4295/II. Protokół akt miejskich K. 155, 236
- Павелко Г.М. Микулинці – велика історія маленького містечка / опис-нарис//Всеукраїнського етапу історико-географічної експедиції учнівської молоді «Історія міст і сіл України». Микулинці: Теребовлянський районний центр туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді, 2008р. С.20
- Чорноус В.О. Розвідкові роботи в Теребовлі і в Микулинцях у тернопільській області./ Збірник Нові матеріали з археології Прикарпаття і Волині. Львів: Світ,1991. С.101-103
- Aftanazy Roman. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Wojewodztwo ruskie Ziemia Halicka i Lwowska. Wroclow-Warszawa-Krakiw: Zaklad narodowy imenia Ossolinskich, 1994. T.7. S.116
- CzolowskiA. Przeszlosc i zabytki wojewodstwa Tarnopolskiego. / CzolowskiA., Janusz B. – Tarnopol: Wyd-wo Tarnopolia, 1926. – S.85
- Główne Akt Dawnych w Warszawie AGAD. MK. Sygn.139. f.123v – 124v
- Варшавський архів давніх актів. Metryka koronna, Lustracje, dz. XVIII, 1892 р. http://agadd.home.net.pl/metrykalia/4/7/sygn.%2049/indeks.htm#3
- Kopia Aktu Fundacji Klasztoru Księży Misjonarzy w Mikulińcach // Archiwum Naszej Przeszłości w Krakowie. Teczka Mikulińce, b.n.sygn. Przemyśl, 1780, str. 10.
- Колекція портретів з Львівської національної галереї мистецтв iм. Б.Г.Возницького https://collection-lvivgallery.org.ua/uk/object/67-portret-liudviky-pototskoij?fbclid=IwAR1O2dZW6X9H6JtZrSvCM3amU2fLAyCgTIyiYokbKACd29qIXCcDgHYyw6M
+38(03550)2 42 47
zapovidnik_zbarazh@ukr.net