Наукові дослідження

ЕПІСТОЛЯРНА СПАДЩИНА ЄПИСКОПА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ІВАНА ПРАШКА ІЗ ФОНДОВОЇ ГРУПИ «ДОКУМЕНТИ» НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА «ЗАМКИ ТЕРНОПІЛЛЯ»

У даній статті, крізь призму листування, розглядається життєвий шлях  відомого збаражанина,  владики  УГКЦ в Австралії, Новій Зеландії та Океанії–  Івана Прашка.
This article examines the life and creative path of the famous Ukrainian scientist, literary critic, political activist, Volodymyr Zhyla from Zbarazh.
Ключові слова –  Іван Прашко, владика, душпастир, Допомоговий Комітет Італії, богословські студії в Урбаніянському університеті, епістолярна спадщина.
Владика Іван Прашко народився 1 травня 1914 року у місті Збараж, що на Тернопільщині. Початкову освіту здобув у польській гімназії, де проявив себе активним учасником культурного, релігійного та громадського життя. У 1934 році вступив на філософський факультет Богословської академії у Львові. З благословення митрополита Андрея Шептицького продовжив богословські студії в Римі в Урбаніянському університеті (1937–1939).
У роки Другої світової війни та після неї (1944–1950) о. Іван працював у Допомоговому комітеті в Італії, опікуючись українськими військовополоненими та емігрантами. Відвідував табори, зокрема у Ріміні, допомагав українцям не загубитися у повоєнному світі та емігрувати до країн вільного світу.
У 1950 році переїхав до Австралії, де розпочав активну душпастирську діяльність: гуртував українців, створював церковні громади, будував храми, засновував українські суботні школи та громадсько-релігійні осередки.
Листування займає чільне місце у спадщині Івана Прашка, адже листи є цінним джерелом для вивчення його життєвої діяльності, творчості, поглядів Владики.
Через епістолярій І. Прашко підтримував зв'язки із вихідцями зі Збаража в еміграції, колишніми друзями по гімназії.
Листи владики, як жодні інші свідчення, дають змогу впритул наблизитися до світу мрій, думок і сподівань його душі.
У фондах Національного заповідника «Замки Тернопілля» зберігається зшиток зібраних листів, конвертів, відкриток і образків із переписки вихідців зі Збаража в еміграції колишніх друзів по гімназії єпископа Івана Прашка – епарха Української католицької церкви в Австралії (м. Мельбург) і доктора Володимира Жили, професора-емерита в США (м. Луббок), українського вченого, літературознавця, політичного діяча, автора двотомника «Збаражчина».
Тематика листів різностороння: поточні політичні події у світі, становлення і зміцнення Української держави, боротьба за зближення релігійно-духовного життя громад в Україні організація друкованих видань, зокрема «Збаражчини», та інші питання, як і пошуки колишніх друзів, відзначення свят, сімейного життя, тощо.
Листи виконані машинописом, окремі вручну, на білому папері. Конверти з марками і штампами поштових відділень. Відкритки і образки висилались в основному до свят та ювілеїв, яким присвячені.
Листи складено в хронологічному порядку, зшито грубими білими нитками у сірій обкладинці.
Владика був рідкісним співбесідником, умів передати словами силу переживань, зігріти словом, вселити надію і душевну радість. Він не любив пустих безпредметних розмов, завжди торкався тем духовних і вагомих. Його цікавило те, що відбувається в Україні в політичному зрізі і зачіпляв долі тисяч, а може, й мільйонів людей. Навіть з тих принагідних розмов відчувалося, як він любить Україну, рідну землю, як бажає їй добра, достатку і повної незалежності, як хоче бачити свій народ заможним і щасливим.
Особливо активне листування вів владика з професором Володимиром Жилою, яке тривало понад п’ятдесят років.
Ці листи дозволяють відкрити і по-новому висвітлити багато нових сторінок з особистого і громадського життя Івана Прашка, а особливо доповнюють тему духовного зв'язку єпископа з рідною землею. Ця епістолярна спадщина багата щирими відвертими зізнаннями, тут І. Прашко повністю розкриває душу, відкрито висловлює свої почуття і переживання. Окремі рядки цих листів, написані з гарячим почуттям, відкривають перед нами людину гарячого серця, щирого патріота, що мало вболівав за особисті, приватні справи, а цілком жив для інших, передусім для рідного народу. До останнього подиху, до останнього удару серця він линув думками у рідне місто, звертав свої гарячі молитви до Бога, благаючи в нього ласк і благодаті не для себе, а для віруючих земляків. Повсякчас владика переймався тими справами, що ми називаємо їх суто політичними, кожен, хто уважно вчитається в рядки цих листів, відчує, що поняття душпастир і політик були для нього невіддільними, злитими воєдино Ще сьогодні нерідко можна почути думку, що священик повинен перейматися тільки релігійними справами і не втручатися в політичні. Але Іван Прашко не проводив межі між ними, вони були злиті для нього воєдино, бо над усе ставив щастя і світлу долю свого народу та рідної української держави.
Приватні листи, безперечно, є справою особистою, коли в них зачіпляються дрібні, побутові, малоцікаві проблеми, а ще коли вони належать пересічній чи звичайній людині, але повинні стати духовним набутком тисяч людей, коли їх написала велика людина і порушила в них питання державницької ваги, висвітлила насущні проблеми становлення душі, її вибілення та порятунку для вічного життя. Саме такими є листи владики, фрагменти з яких будуть наведені нижче.
У листі від 20 травня 1946 року йдеться про полонених вояків дивізії «Галичина» та спільних знайомих Івана Прашка та професора Володимира Жили, які перебувають в Італії, Німеччині та Австрії, а саме: Славця Бучинського, Любка Ванкевича, Славка Гірку, др. Таранука, Івася Бохинського, Отця Стебельського та Бучинського Михайла.
Прашко І. Рим. 20. 5. 46 р. ДІАЗ Д-265/1 [12]. (Додаток 1).
«Принагідно довідався я про Вашу адресу користуючись з нагоди пишу до Вас кілька слів.
Думаю, що вам відомо , що тут в Італії є частина наших полонених. Між ними: Славцьо Бучинський , Любко Ванкевич, Славко Гірка та ше коло 40 хлопців з нашого повіту. При польськім війську тут в Італії мене нас Данилів, що то колись практикував в адвоката Бахинського. В Німеччині др. Таранук (Д.Р. Center Team 524, UNRRA, Ellwangen (Jagst), Wiirttenberg, Germany; мене нас Топорович з родиною перебував у Karlsfeld-I Мінхену, Івась Бохинський перебував у Mannheim – i, але тепер здається ………табору у Людвізбурзі. Отець Стебельський з родиною в Горішній Австрії (Altheim Oberndorf 2,Upper Austria). Бучинський Михайло з родиною живе в Fandech-y (Lager La’ndech Tirol, Osterreich). Я переписуюся з Влодзьом Березою, шо виїхав до Америки (Bereza Walt.. 427 Fletcher St. Tonawanda, N.U., USA )… »
У листі від 25 червня 1947 року розповідається про діяльність Івана Прашка у Допомоговому комітеті в Італії, про відвідвідини ним полонених вояків дивізії «Галичина» у таборі в Ріміні. Отець Іван сприяв тому, щоб вони змогли виїхати у вільні демократичні країни та працевлаштуватися в них. Допомагав полоненим в отриманні документів та підтримував фінансово. Прашко згадує про новоутворену організацію ІРО (Міжнародна організація біженців), яка з липня 1947 року розпочала роботу над опікою переміщених осіб, забезпечувала їх транспортом та відповідальними засобами. Розповідає професорові В.Жилі про те, що серед полонених, які переїхали у вільні країни, були і збаражани, а саме: С. Бучинський, Л. Ванкевич та Д. Порохняк до Англії, П. Баранюк,Т. Агрест, І. Кінах до Аргентини, Я. Станник лишився в Римі і вивчає малярство.
Прашко І. Рим, 25.6 1947р. ДІАЗ Д-265/3 [13]. (Додаток 2).
«Відносно виїзду до Аргентини то тут в Італії не представлясться справа так рожево, як дехто інформує, хоч є надія, що в короткому часі ця справа дійсно набере великого розмаху. За стан Українського комітету в Буейнос Айрес наш Римський комітет без більшої трудности може одержати авторизації на візи до Аргентини. Досі таких авторизацій маємо вже понад дві тисячі і сподіваємося, що вкоротитці будемо мати для восіх наших збігців в Італії. Коли хтось має авторизацію тоді йому потрібно мати пашпорт, може бути Міжн. Черв. Хреста, свідоцтво несудимости, свідоцтво моральности з поліції, свідоцтво лікарське, голоситься в Аргентинському Консуляті, платить 10.605 ліp, (пятнадцать долярів на чорну біржу і одержує візу, відтак треба старатися про транспорт, що коштує вид 250-320 долярів.
Як бачити з того, звичайно наші збігці натрапляють на два труднощі характеру матеріяльного, бо пашпорт Міжн. Ч. Хреста й всі продчі документи є дуже легко одержати. Пеша трудність це оплата за візу, а друга, це оплата за білєт. Відносно першої трудноти то деякі, хоч з великим зусиллям, але остаточно перемагають. Відносно другої трудности /250 дол./, тο пοбідниками являються лише ті, які мають більші засоби, або рідню за Океаном, але таких є дуже обмежене число.
В справі транспорту помагає збігцям Міжурядовий Комітет, але українці користають з нього процентово дуже мало, бо там є люди нам неприхильні. Великі надії покладаємо на ту нову організацію ІРО., яка з днем першого липня переймає опіку над переселинеми особами. Як зачуваємо то згадана організація буде розв’язувати квестію збігців через масову еміграцію. Вони мали б мати вже транспорти І відповідні засоби, але як це буде виглядати на ділі побачимо.
Як певно Вам вже відомо, наші хлопці з Італаї в числі ХХХ 8,881 виїхало вже до Англії. Перший транспорт  виїхав до 2/5 цр.,а останній дня 10/6 цр. В Англії порозміщували їх по робітничих таборах звідкілля беруть їх на працю передовсім на рілї, а також до копалень та фабрик. Для старшин створено окремий табор, який працювати не буде.
Разом з нашими полоненими поїхали також наші краяни, а їх було около сорок, а між ними Славцьо Бучинський, Любко Ванкевич та Порохняк Дмитро. Трох наших краянів (Баранюк П.,Т. Агрест, І.Кінах) – виїхали до Аргентини, а Ярослав Станник лишився в Римі і студіює малярство».
У листі від 27 лютого 1981 року описується про те, що Володимир Жила, уже професор Техаського технологічного університету в м. Луббок, відзначає своє 60- річчя, з чим І. Прашко його щиро вітає. Також, розповідається про приїзд владики Івана Прашка в Україну у 1979 році, а саме в Тернопіль та зустріч зі збаражанами В. Пастушенком а також п. Анною Когут.
Прашко І. Мельборн, 27.02 1981р. ДІАЗ Д-265/4 [14]. (Додаток 3).
«В Дзвонах за 1980 р. я з приємністю довідався, що наш Влодзьо зі Збаража а сьогодні професор університету і «Працьорвитий науковець» (Стаття Я. Славутича) відзначає 60-ліття. Що ж, Слава Богу, що серед тих надзвичайно трудних обставин, наший Влодзьо зі Збаража став професором…
В 1979 році я був в Україні з групою наших людей (42 особи), був в Тернополі , бачився з В. Пастушенком і п. Анною Когут (81 р.)… »
У листі від 7 грудня 1981 року Іван Прашко повідомляє Володимира Жилу про те, що ще не встиг написати рецензію до книги «Збаражчина», автором якої є професор В. Жила.
Прашко І. Мельборн, 07.12 1981р. ДІАЗ Д-265/7 [15].
«Час від часу заглядаю до нашої Книги, але на жаль, до тепер я не не написав рецензії, хоч би якоїсь простенької, ви певний, що це одна з кращих книг про наші регіони і, конче треба якихсь рецензій до наших тижневиків, як також до наших наукових журналів. Все ж таки сподіваюся скоро якусь рецензію написати».
У досліджуваних листах відображено типові для українського епістолярію структурно-семантичні ознаки, які творчо перероблені в конкретних текстах. Кожен лист можна розглядати як окремий завершений акт комунікації, де ми бачимо переживання за долю українців та долю України зокрема. Владику цікавило все, що відбувалося на рідних йому теренах, адже він безмежно любив свою рідну землю.
Переймався справами як релігійними так і політичними , адже прочитавши рядки з листів ми розуміємо, що поняття політик і душпастир були для Івана Прашка нероздільними, бо на перше місце завжди ставив щастя і світлу долю свого народу та рідної української держави.
ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА
  1. Бедрій М. Єпискoп Іван Прашкo і Збаражчина. Тернопіль : Джура, 2002. 124 с.
  2. о. Дмитрo Сенів. Правдивий Архіпастир Церкви Преoсвященний Кир Іван Прашкo. Мельбурн – Сідней, 2008. 400 с.
  3. Жила В. Єпископ Іван Прашкo. Ляббок, США, 1962. 269 с.
  4. Мороз В. Австралійський владика зі Збаражу: нариси із життєпису
     [електронний ресурс] – режим доступу:
  5. Фонди НЗ «Замки Тернопілля», група Документи. Інв. № 265. Зшиток документів переписки єпископа Івана Прашка з професором Володимиром Жилою (1946-2001). Лист від 20.05.46р. №265/1.
  6. Фонди НЗ «Замки Тернопілля», група Документи. Інв. № 265. Зшиток документів переписки єпископа Івана Прашка з професором Володимиром Жилою (1946-2001). Лист від 20.05.46р. №265/3.
  7. Фонди НЗ «Замки Тернопілля», група Документи. Інв. № 265. Зшиток документів переписки єпископа Івана Прашка з професором Володимиром Жилою (1946-2001). Лист від 20.05.46р. №265/4.
  8. Фонди НЗ «Замки Тернопілля», група Документи. Інв. № 265. Зшиток документів переписки єпископа Івана Прашка з професором Володимиром Жилою (1946-2001). Лист від 20.05.46р. №265/7.
Share
Повернутися