ВИШНЕВЕЦЬКА БІБЛІОТЕКА XVIII СТОЛІТТЯ - ОСЕРЕДОК ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА 

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 304

Бібліотеки як скарбниці знань, осередки моральних чеснот та джерела виховання молодого покоління незмінно користувалися високою оцінкою сучасного їм суспільства. Вишневецька книгозбірня сформувалася на початку століття під впливом ідей Просвітництва і стала однією з найбільших приватних бібліотек Європи XVIIІ століття. Цього року у травні виповнилося 340 років від дня народження її фундатора - Михайла Серватія Вишневецького (1680 - 1744), відомого у свій час політика та військового діяча, останнього представника потужного волинського роду українського походження.

Високе суспільне становище (князь обіймав уряди великого гетьмана та канцлера Великого князівства Литовського), фінансові можливості, освітній рівень та різноманітне коло інтересів зумовили характер бібліотечного фонду і його обсяг. На відміну від більшості тогочасних приватних книгозбірень, які мали правничий та теологічний характер, у вишневецькій були представлені різні галузі знань.

Бібліотека Вишневецького палацу була добре відома інтелектуалам XVIIІ–ХІХ століть, проте до недавнього часу відомості про неї містилися головно у відомій мемуарній літературі, краєзнавчих розвідках та біографічних монографіях про Волинь, зокрема С. Дуніна-Карвіцького. М.Костомарова, В. Г. Лукомських, О. Пшездецького, Т.Стецького та інших авторів. При цьому більшість публікацій мали інформативно-популярний характер, а книгозбірня розглядалася лише як одна з найбільших та найцінніших колекцій такої відомої історико-культурної пам’ятки, як головна резиденція Вишневецьких у Вишневці (сьогодні - смт Вишнівець Збаразького району Тернопільської області).

Стислі відомості про історію бібліотеки, її кількісні характеристики подавалися у спеціальних оглядових бібліотечних дослідженнях польських, російських та українських авторів ХІХ та ХХ ст., зокрема, Ф. Ейсмонта, М. Піотровського, Ф. Радзішевського, В. Томкевича, Д. Щербаківського. З-поміж останніх потрібно виділити статтю Д. Щербаківського, видатного українського науковця, подвижника музейної справи, яка містить тематичний огляд тих стародруків з Вишневця, які у кінці ХІХ століття були перевезені до Києва і згодом увійшли до однієї з історичних колекцій Національної наукової бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Деякі дотичні відомості, присвячені вузькій темі книжкових знаків, знаходимо у низці сучасних авторів-книгознавців.

Дослідження Вишневецької бібліотеки в контексті бібліографічних та історико-книгознавчих студій родових бібліотек Правобережної України XVIIІ ст. провела на початку ХХІ ст. український історик І.Ціборовська-Римарович. Авторка зробила комплексну реконструкцію складу фондів книгозбірні, окреслила шляхи її комплектування, ролі та функції книжкових зібрань як історико-культурних пам’яток. На жаль, книгозбірня не збереглася як цілісне зібрання. Тому в ході роботи над студіями дослідниця також встановила сучасні місця зберігання книг з Вишневецького палацу.

Вплив української історичної еліти на розвиток освіти та культури в Україні ще недостатньо оцінений. Цілком очевидно, що традиції бібліофільства Вишневецьких були закладені ще у XVII ст. і згодом підтримувалися пізнішими поколіннями. Щедрість щодо церкви та загалу вважалася однією з головних моральних цінностей серед представників вищого стану і була, зокрема, родовою традицією у середовищі Вишневецьких. До численних фундацій роду належить будівництво значних осередків української православної церкви – Печерського, Густинського, Мгарського, Ладинського, Крехівського та ін. монастирів. Деякі представники роду були активними членами Віленського та Львівського братств. Слідом за монастирями братства стали другим важливим чинником, що сприяв формуванню фундаменту для майбутнього національного відродження. Реорганізація церковної дисципліни, поглиблення монастирського духу, поширення освіти, друк книжок зміцнили становище церкви та її близькість до народу.

Освічені магнати Вишневецькі, багато представників роду вчилися у західноєвропейських університетах, активно підтримували розвиток освіти та друкарства у своїх численних володіннях як на Лівобережжі, так і на Правобережжі України. До книжок вони ставилися з великою повагою, майже побожністю. У 1619 р. в друкарні Раїни та Михайла Вишневецьких у Рохманові (нині передмістя м. Шумська Тернопільської області) вийшло друком кириличне видання «Евангелие учительное або казания на неделия през рок и на праздники господские и нарочитих святих угодников Божиих» з поясненнями Кирила Ставровецького (Транквіліона).

Першим серед Вишневецьких власником колекції книг джерела називають протектора видатного поета польського бароко Самуеля Твардовського князя Януша (1599 – 1636), старосту кременецького. Він не лише збирав книги та предмети мистецтва, але й сприяв виданню творів Твардовського.

На кошти останніх з Вишневецьких Михайла Серватія та його старшого брата Януша Антонія у XVIIІ ст. були відкриті колегіуми піарів у Любешові та Дубровиці, єзуїтські колегіуми у Пінську та Кременці. Останній згодом перетворився на один з кращих навчальних закладів Волині, а у другій половині ХІХ століття переведений до Києва, де був відкритий університет святого Володимира.

Як освічена людина та великий бібліофіл, Михайло Серватій Вишневецький дуже пишався своєю книгозбірнею. Його книжкова колекція, згідно з реєстром рухомого та нерухомого майна за 1745 рік, нараховувала 1445 книг, і це було поважне зібрання. Примірників латинською мовою нараховувалося 842, французькою - 330, польською - 238, італійською - 24, німецькою - 10, по 1 - чеською та англійською. Серед книг були стародруки, гербівники, природнича література, книги енциклопедичного характеру, белетристика та ін. Князь особисто написав хронологію свого роду та декілька праць релігійного змісту.

За часів свого фундатора бібліотека перетворилася на справжню інтелектуальну майстерню. Її становлення було зумовлене розвитком різних галузей наукових знань. Про освітній рівень мешканців резиденції свідчили не лише книги. Введений нещодавно до наукового обігу інвентар Вишневецького палацу 1761 року ілюструє, що у бібліотеці наявні предмети, які були науковими здобутками того часу і відображали «моду на ученість». Серед них, зокрема, фізичні інструменти для досліджень електричних та магнітних явищ, математичні, астрономічні, географічні глобуси, різноманітні термометри і т.п.

Князь багато подорожував та захоплювався архітектурою. У книгозбірні була хороша колекція книг з архітектурної тематики, зокрема, праці римського архітектора Вітрувія та зодчих Нового часу. Серед бібліотечних колекцій виділялася серія планів регулярних парків у маєтностях Вишневецьких та інших магнатів. Деякі з них сьогодні зберігаються у фондах бібліотеки Варшавського університету і мають важливе значення для проведення реконструктивних робіт рекреаційних зон багатьох історичних пам’яток регіону.

Колекціонування мало величезну освітню та пізнавальну роль. Колекції були не просто предметами матеріальної культури - вони виконували функцію суспільної взаємодії та комунікації. Демонстрацією інтересу до власної історії, історію краю, держави були живописні збірки. Значну їх частину становили портрети членів родини, споріднених родів, вчених, відомих політиків Речі Посполитої та Європи, зокрема і козацьких гетьманів. Окремою збіркою у бібліотеці були екзотичні експонати, привезені мандрівниками з далеких подорожей та, очевидно, подарованих власнику палацу.

Шанування власних культурних традицій поєднувалося з відкритістю до новітніх цивілізаційних та культурних загальноєвропейських та світових тенденцій. Підтвердженням цього була чимала колекція орієнталістики, яка містилася у багатьох залах палацу.

Впродовж усього свого життя Михайло Серватій Вишневецький постійно цікавився новими виданнями та виписував їх для своєї бібліотеки. Високу оцінку книгозбірні Вишневецького дали його сучасники, зокрема, в панегіриках з приводу раптової смерті фундатора у вересні 1744 р.

Новою власницею вишневецького маєтку стала онука князя - Катерина Мнішек із Замойських (1723–1771), дружина підкоморія Великого князівства Литовського Яна Кароля Вандаліна Мнішека (1716–1759). Від того часу починається другий етап в історії Вишневецької книгозбірні, пов’язаний з графами Мнішками. У Вишневці не лише продовжується будівництво відповідно до нових досягнень архітектури та мистецтва, але й закладаються основи резиденції як значного культурного осередку краю.

До Вишневця Мнішки перевезли також свою бібліотеку, яка мала переважно теологічний характер. Значні кількісні та якісні зміни бібліотечного фонду пов’язані з іменем старшого сина Яна Кароля Мнішека Міхала Єжи (1742 – 1806), великого маршалка коронного, першого міністра короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського.

Видатний політичний діяч Речі Посполитої XVIII ст., колекціонер, Міхал Єжи відігравав помітну роль у суспільно-політичному житті держави.

Серед видань в каталозі його бібліотеки за 1774 та 1777 роки були репрезентовані усі галузі знань: історія, медицина, математика, філософія, теологія, географія, право. Граф був прибічником ідей Просвітництва і як освітній комісар опікувався школами на Волині і Поділлі, а також освітніми касами у Варшаві та провінції. Свої знання Міхал Єжи старався впровадити в життя. Він підготував проект створення Академії наук і мистецтв. Написав низку статей з освітньої тематики до німецьких та французьких періодичних видань, займався історичними студіями.

Після смерті Міхала Єжи Мнішека в 1806 році Вишневець успадкував його єдиний син Кароль Філіп (1794–1846) – польський геральдик, генеалог, бібліофіл та колекціонер. Кароль Мнішек значно поповнив книгозбірню, зокрема, літературою правничого та історичного характеру. Якщо в 1841 році Вишневецька бібліотека нараховувала 11 тисяч одиниць зберігання, то в 1851 р. – 16 тисяч одиниць, при цьому значно збільшився обсяг полоніки.

Книгозбірнею могли користуватися не лише члени родини, але й інші зацікавлені особи. Ще за життя Кароля Мнішека деякі бібліографічні раритети з Вишневця потрапляли до інших книгозбірень. Власник Вишневця зазвичай дарував деякі книги особливо поважним гостям. Матеріалами бібліотеки користувалися дослідники під час написання своїх праць.

У 1857 році на короткий час Вишневець переходить у власність далекому родичу Мнішків графу Володимиру де Броель Плятеру (1831–1906), колекціонеру, бібліофілу, видавцю, дійсному члену Київської Археографічної комісії (1860). Зі свого маєтку Воробіна він перевіз до Вишневця частину власної книгозбірні (8000 томів) і архів.

У 1858 році Плятер склав інвентар вцілілих вишневецьких колекцій (близько 13200 томів) та запросив бібліотекаря і бібліографа Франтішека Радзішевського опікуватися палацовою бібліотекою. Вже невдовзі вона нараховувала понад 21 тисячу томів, серед них було багато рідкісних видань, зокрема, майже 350 рукописів. Найціннішими були кілька фоліантів з закордонних архівів, матеріали з часів панування Станіслава Авґуста у 8 томах, 200 томів фамільних документів, 540 панегіриків, повний комплект «Kronik Polskich» і першодруки перших правничих документів.

Зусиллям Плятера щодо порятунку Вишневецького палацу не судилося здійснитися. Утримувати такий великий маєток йому було важко. Через борги Плятера в 1873 році Вишневецький маєток був виставлений на аукціон.

Часта зміна власників вишневецького маєтку впродовж останніх десятиліть ХІХ століття довела Вишневецький палац до остаточного занепаду. Події Першої світової війни, революції та визвольних змагань завдали резиденції  значних руйнувань. Сумна доля спіткала також бібліотеку та архів палацу. Чимало примірників, за свідченнями місцевих жителів, було знищено у Вишневці під час Другої світової війни. Сьогодні відносно невелика кількість раритетів міститься у знаних бібліотеках Європи та США. Мало відомо про ту частину книгозбірні, яку в свій час перевезли до Росії.

У Національній бібліотеці України імені В.Вернадського в місті Києві зберігається найбільша частина Вишневецької бібліотеки, близько 1830 томів. Проведена І. Ціборовською-Римарович реконструкція її фондів встановила, що книгозбірня є значною історико-культурною пам’яткою епохи Просвітництва. Мислителі цієї доби вважали книгозбірні інституціями, які формували світогляд людини, її духовний світ, а отже сприяли побудові нового, кращого суспільства. Впродовж XVIIІ–ХІХ століть Вишневецька бібліотека була активним учасником унікального процесу розквіту культурно-освітнього життя, якого тоді зазнала Європа.

Сьогодні архітектурний ансамбль у Вишнівці знаходиться у підпорядкуванні Національного заповідника «Замки Тернопілля» і поступово відроджується. Відновлення інтер’єрів історичних залів палацу, зокрема книгозбірні, поверне до скарбниці національної культурної спадщини пам’ятку самого високого ґатунку.