Вишиванка – поема життя

Недавно  під час флешмобу «WOW Вишиванка» були продемонстровані сорочки з фондової колекції Національного заповідника «Замки Тернопілля». Її без перебільшення можна вважати скарбницею своєрідної колекції  народного одягу, адже тут  зберігається понад 400 вишиванок – чоловічих і жіночих. Майже усім їм – понад  ста років. Найстарішою є вишивана сорочка кінця ХІХ століття - на домотканому полотні, оздоблена старовинними геометричними візерунками, які символізують засіяне поле, сонце, достаток, батьківську енергію.

Вишиванка для українського народу має величезне художнє та  історичне значення. З давніх часів вона об’єднує в собі матеріально - духовні потреби людини, служить не лише повсякденним і святковим вбранням, але й присутня і в народних  обрядах. Висока майстерність художньої техніки вишивки демонструє багатий внутрішній світ людини, прагнення українського народу до прекрасного і піднесеного почуття.

Сорочка – один із найдавніших елементів одягу. Першу школу вишивки в Київській Русі було створено ще в ХІ столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. У цій  школі опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом. У XVII столітті вишивка збагатилася рослинним орнаментом. Сьогодні найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. А вишиванки чорного кольору у давнину одягали виключно чоловіки. Сині вишиті сорочки було прийнято одягати жінкам, що вже не планували народжувати, або ж маленьким дівчаткам.

Нині українська сорочка живе активним життям, а з нею вишиванки із Національного заповідника. Щороку в Україні у третій четвер травня відзначають День вишиванки. У цей день прийнято одягати вишиванку і в такому вигляді йти у звичних справах. Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Це записано у Книзі рекордів України.

Вишивана сорочка має характерну ознаку кожної місцевості і відрізняється  орнаментом, технікою виконання та гамою барв. За мотивами орнаменти вишивок поділяли на три групи: геометричний, рослинний орнамент, а також зооморфний (стилізоване зображення тварин і птахів). Збаразький район  унікальний тим, що ділиться на дві етноісторичні області: Галичину і Волинь; а також на два етногеографічні регіони: Волинь та Поділля. Це надало вишивці і вишиваному одягу  Збаразького району своєрідності і неповторності. У тутешніх вишиванках поєдналися особливості волинської і галицької вишивки, в якій захована сакральна геометрія і рослинність.  Наприклад, у селах волинського регіону Збаражчини вишивають рослинні та орнітоморфні візерунки. Для  галицьких сіл  району домінують  характерні геометричні орнаменти (ромб, скісні лінії, хвилясті лінії) з елементами рослинного, антропоморфного ( вишиті фігурки людей) та зооморфного (вишиті тварини) орнаментів. У  волинській частині Збаражчини із великого різноманіття технік вишиття  найбільш поширена "гладь", "низинка", "стебелевий шов", а у галицькій частині – "хрестик" та «напівхрестик».

Вишивані сорочки Збаражчини демонструють під час місцевих виставок і за межами міста. Це -  жіночі костюми, блузки, оздоблені вишиттям, чоловічі сорочки на фабричному і домотканому полотні.

 Вишивки поряд з калиною та пшеничним колоссям були й досі залишаються символом України, духовного багатства її народу, окрасою нашого життя.

 
Ірина Майба
наукова співробітниця
фондового відділу 
Національного заповідника
«Замки Тернопілля»

 

http://svoboda-news.com/svwp/wp-content/uploads/current-pdf/Svoboda-2020-28.pdf                                                                      

 

 

Share
Повернутися