У ЙОГО СКУЛЬПТУРАХ – ІСТОРІЯ НАРОДУ

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 514

Ім’я Віктора Лупійчука не потребує реклами серед колег по скульптурному цеху і мистецтвознавців. Цей майстер давно вийшов з тіні таланту свого славного батька – відомого в Україні скульптора і різьбяра, голови Ради старійшин Українського козацтва Володимира Лупійчука. Роботи пана Віктора – цілком самобутнє і неповторне явище в українському мистецтві. Віднедавна дерев’яна скульптура і рельєфна різьба Віктора Лупійчука експонуються у Скалатському замку – одному з об’єктів Національного заповідника «Замки Тернопілля».

Він ввійшов у творчість у далеких 1980-х роках, коли в майстерні факультету загальнотехнічних дисциплін і креслення Тернопільського педінституту імені В.Гнатюка, де навчався, разом і іншими творчими особистостями ліпили і відливали скульптуру.

Після вишу Віктор пішов працювати керівником студії різьби по дереву. І з того часу почав щонайактивніше творити дерев’яну скульптуру, зокрема на козацьку тематику. Але такий вже у нього крутий характер, що не хотів наслідувати батька - Володимира Лупійчука. Ще свіжими були юнацькі враження від роману Павла Загребельного «Диво». Шосте чуття підказало: язичництво не чуже мені. І Віктор відчув, що йому близькою до душі є дохристиянська тематика. З того часу присвятив їй з половину робіт (найбільш відомі з них – Святослав, Волох, Нестор-літописець, «Слава Тобі, Даждьбоже» та інші)…

Життя в той чи інший спосіб, але постійно повертало Віктора Лупійчука «обличчям до скульптури». Понад тридцять років тому в Тернополі зібрався гурт із 10 митців, який назвали «Побратим». Його учасниками стали майстри живопису, скульптури, різьби по дереву. Але всіх їх ріднила козацька тематика, і вони вважали своїм натхненником уже згадуваного Володимира Лупійчука. Його учасники їздили зі своїми роботами по музеях, місцях козацької звитяги. Неформальна організація діяла з десяток років. «Потім ми зрозуміли, - розповідає Віктор Лупійчук, - що час пересувних виставок минає. А оскільки ми були в основному педагоги, то виникла ідея створити в Тернополі школу народних ремесел. І в той складний час, коли закривалися школи різних напрямків, ми відкрили новий комунальний бюджетний заклад, який діє нині. Отож, спочатку був гурт «Побратим», виставки робіт скульптури і різьби в дереві, в згодом все це переросло у школу народних ремесел». Віктор Лупійчук виховав чимало учнів, які закінчили художні заклади і знайшли свій шлях у мистецтві. А імена деяких з них, як наприклад, скульпторів Романа П’єха, Романа Дацка, Євгена Храпливого, нині відомі в Україні.

У його творчому доробку - понад тисяча робіт - скульптури, різьби по дереву. Віктор Лупійчук не став творити мистецтво для мистецтва, чим займаються чимало митців. Для нього первинною була ідея – те, що хотів сказати людям, а вже тоді втілити її у мистецький твір. Пана Віктора найбільше цікавила і цікавить історія українського народу. То ж неважко вгадати суть його творчості - історична тематика, показана в певному ракурсі, в якому автор прагнув донести її до людей. Як на мене, сповнені особливого динамізму скульптурні роботи Віктора Лупійчука різних періодів, зокрема триптих «Гопак», скульптурна композиція «Степова баба» (її, знамениту і завмерлу скіфську бабу в степу оточують козак-бандурист і кінь). Навіть мотив навчання грамоти на Січі насичений експресією (скульптура «Січова школа»).

Від 1990-х років Віктор Лупійчук, як ніби бажаючи сповільнити наступ матеріалізації та прагматичності світу, створив в різних населених пунктах України чимало іконостасів. Він вважає, що у  їх спогляданні і молитві до Всевишнього люди мають хоч трішки ставати гуманнішими. Вражають оригінальністю його дерев’яні іконостаси у храмах Тернополя, зокрема в церкві Зарваницької матері Божої та церкві святих благовірних князів Бориса і Гліба. Їх неповторність, мабуть, у тому, що в багатьох місцях майстер замінив чи доповнив традиційне оздоблення - виноградну лозу, грона,  листя аканта мальвами, соняхами. Ці іконостаси не сяють позолотою, вони більш тьмяні, але тим не менше виглядають монументальніші, ніж звичайні.

У його майстерні вирує творча робота. Віктор Лупійчук не перестає створювати скульптурні образи козаків. Крім того,майстер працює над високим рельєфом – «Волоха», а також творить скульптуру «Мудреця», бо в душу глибоко запала творчість відомого українського письменника Мирослава Дочинця. І чимало часу витрачає на створення неповторних комплектів шахів. У нього немає двох однакових фігур. Ось взяти хоча б шахи з алегоричними фігурами – добро і зло. «Спочатку я сидів з блокнотом у руці і розписував їх суть, - каже скульптор. – Наприклад, хотів відобразити зло в пішакові і наділив його такими негативними рисами – лінь, зажерливість, пияцтво, злодійство та іншими. Другий ряд у тій алегоричній лінії творять офіцери. Наприклад, стоїть Колдун і агресивний Марс. Образний ряд можна продовжити…У мене є ще й шахи з трьома військами, бо я порівнюю три світові філософії і три менталітети – Азія, Русь, Європа. Азія – споглядальна, Європа – раціональна, матеріальна, а Русь – стоїть посередині між ними. Ми якраз знаходимося в «золотій серединці» між крайностями, що може нас врятувати. Зараз почав робити інший тип шахів – козаки – поляки. Уже виліпив пішаків, зараз відливаю коней. Оце такий великий пласт моєї творчості».

Мистецькі традиції родини Лупійчуків продовжують сини Віктора. Зокрема, найстарший син Тарас, закінчивши Львівську національну академію мистетцв, нині працює в Києві у галузі архітектури та дизайну. Середущий – Володимир(названий в честь дідуся) – мешкає в Тернополі і є різьбярем. А наймолодший Святослав – студент Київського лінгвістичного університету – у майбутньому бачить себе фотохудожником, бо його світлини вже нині публікують іноземні глянцеві журнали.

Віктор Лупійчук завжди вважав себе народним майстром, оскільки в нього немає мистецької освіти (за фахом - учитель трудового навчання). Він – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України від самого початку її створення. За багаторічну працю в дерев’яній скульптурі, різьбі по дереву колектив Національного заповідника «Замки Тернопілля» пропонує присвоїти йому звання заслуженого майстра народної творчості. То ж сподіваємося, що Тернопільська облдержадміністрація і Міністерство культури та інформаційної політики підтримають цю ініціативу...