Суцвіття красивого і магічного у хустках З колекції Національного заповідника «Замки Тернопілля»

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 374

Берегинею вроди, улюбленим головним убором української жінки з давніх-давен була квітчаста хустина. Немає таких жінок у світі, яким би вона була не до лиця. Носили й носять її і дівчата, і жінки, і бабусі. Вона завжди була символом прихильності, любові, вірності в коханні, прощання і скорботи. Впродовж століть хустка на Україні вважалася найдорожчим подарунком, який уособлював для кожної людини рідну домівку, матір. Важко назвати іншу складову народного вбрання, що так виразно відбивала б дух часу, смаки й уявлення людей, особливо їх соціальний стан, вірування. З давніх-давен головний убір, крім захисної, знакової та оберегової, виконував ще й естетичну функцію – підкреслював станову приналежність, виступав віковою ознакою, а також служив завершенням ансамблю одягу.

Вишитий, тканий чи набивний орнамент на кінцях хустки мав оберігати голову і обличчя від усього злого. Оберегові знаки наносились на денце і краї хустки. Повсюди на хустці орнамент наносили по периметру, щоб оберігати голову з усіх сторін. Інколи орнамент у вигляді знака оберегу розміщували в центрі чотирикутної чи прямокутної хустки.

У багатьох випадках колорит головного убору повністю підпорядковувався обрядовій функції. В основному, в піст і на похорон одягали темну хустку, у святкові дні – світлу, яскраву. Традиційно, що для жінки старшого віку вишивали орнамент синіми, а для дівчат – червоними нитками.

Багаті й чітко вироблені прийоми декорування (шви, вишивка, ткання, набивна і мальована орнаментація, додавання атрибутів-знаків), продиктовані не лише доцільністю і красою, а й давнім релігійним світоглядом.

Тлумачний словник характеризує хустку як чотирикутний рівносторонній шмат шовкової, вовняної, бавовняної або полотняної тканини, який використовувався як жінками, так і чоловіками, і мав декілька призначень: хустки носили в руках або у кишенях, жінки пов'язували хустками голову або накидали на плечі, чоловіки – пов'язували на шиї. Хустки прийшли на зміну намітці і спочатку виготовлялися з домотканого полотна та оздоблювалися вишивкою. У XVII–XIX ст. хустка і намітка побутували поруч. Як елемент вбрання голови хустки з'явилися у середині XIX ст. У XIX ст. намітка була відома на більшості території України, а також Білорусії, у росіянок Брянської та Смоленської губерній.

В XIX ст. намітка була обов'язковим і улюбленим компонентом жіночого вбрання. Це виявлялося не тільки в старанності і майстерності її виготовлення, а й у способі ношення. Намітку не носили як самостійний головний убір, а поєднували з кибалкою, очіпком, хусткою. На початку XX ст. в східних областях України намітка вже вийшла з ужитку. Перехідною формою головного убору між намітками й хустками були старовіцькі хустки, ткані з тонкої вовняної пряжі, на лляній або бавовняній основі, розміром 60х80 см. Побутували вони на початку ХХ ст. на Поліссі та Покутті.

У другій половині XIX ст. у святкові дні дівчата вже не одягали вінки, а пов’язували голову яскравою хусткою. В XIX – на початку XX ст. на більшості території України багато видів головних уборів селяни виготовляли в домашніх умовах, використовуючи власноруч виготовлені матеріали. Так, вовняні, полотняні хустки та намітки виготовляли на ткацькому верстаті. Побутували й такі головні убори, які кроїли і шили з домотканого полотна. Відрізаний квадратний кусок полотна ставав хусткою, варто було лише підшити кінці.

Як уже зазначалося, хустки носили повсюди в Україні. Влітку – полотняні або ситцеві (набивні, вишиті, мережані), взимку – вовняні домоткані або фабричні. Великі вовняні хустки носили по всій Україні. Традиційна жіноча хустка має стандартну конструкцію: бережок, візерунок, а посередині – поле.

У Національному заповіднику «Замки Тернопілля» зберігається близько 250 різнобарвних та різнотипних хусток. Вони є складовою фондової колекції «Народний одяг». Хронологічні рамки збірки обмежені кінцем XIX-XX ст., що обумовлює матеріал, з якого вони виготовлені: майже всі хустки колекції – з фабричної шовкової, вовняної або бавовняної тканини, оздоблені по краях мережкою з шовкових або вовняних ниток, а також ручної роботи – плетені гачком. Спираючись на зовнішній вигляд хустки, можна поділити їх на святкові та повсякденні. Святкові фабричні хустки складають основний масив збірки, відрізняючись, насамперед, матеріалом та оздобленням.

У фондах заповідника зберігаються великі хустки чорного, бордового, червоного, зеленого, синього, кремового кольорів, оздоблені рослинним орнаментом. Рослинний орнамент утворюють загалом пишні троянди, півонії, незабудки, ромашки, пуп’янки, широке листя. В основному рослинний декор фіксується на бережку хусток, а на полі – поодинокі квіточки (троянда з листочками). Виділяються хустки, оздоблені рослинно-геометричними візерунками у вигляді декорованої фігурної широкої стрічки з вкрапленням пишних суцвіть різнобарвних квітів. Незначна частина хусток з фондової колекції «розмальовані» стилізованими геометричними візерунками (східні мотиви), розміщені, в основному, вздовж поля хустки.

Помітне місце в колекції займають хустки з однотонної тканини із вплетенням золотистої нитки, яскраво орнаментовані квітами, по краях декоровані широкою мережкою і френзлями. Найпоширенішими кольорами є: вишневий, рожевий, зелений, жовтий, синій. Хустки можна розмежувати на два види (щодо розмірів): більші (1,6х1,8 м.) – святкові та для зими, невеликі (1х1 м.) – для буднів. Загалом у фондах заповідника є велика кількість різнокольорових хусток такого типу. Дана колекція експонуються в одному із залів Національного заповідника та є окрасою експозиції «Етнографія».