Старовинні прасочки з фондової колекції Національного заповідника «Замки Тернопілля»

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 814

6 червня 1882 р. американець Генрі Сілі запатентував винайдену ним електричну праску. Але й до цієї події існувало багато пристроїв,  які також добре виконували ту ж саму функцію .

Навіть в сиву давнину уся краса сорочки передавалася не лише білизною полотна, з якого її було пошито, чи вишиваними орнаментами, а й своєю охайністю. Тобто вона мала бути чистою та випрасуваною.

До яких лише засобів не вдавалися, щоб розгладити полотно. Користувалися і розігрітими каменями, і скляними кулями. Та найпростішим і найдавнішим засобом для розпрасовування одягу був рублик.

 Рубель (рублик) — це вузька дерев'яна дошка з ручкою і поперечними зарубками. Разом з качалкою його використовували, щоб попрасувати (викачати) білизну. 

У XVIII столітті для розпрасовування одягу використовували праски з трикутною підошвою, в середину якої   поміщалось вугілля.

У фондовій колекції Національного заповідника «Замки Тернопілля» зберігається понад 100 прасок, які датуються  другою половиною ХІХ століття - першою половиною ХХ століття.

Такі праски можна поділити на три групи: суцільнолиті, праски з металевою серцевиною та вугільні.

Суцільнолиті праски нагрівалися на плиті чи печі, а потім ними прасували одяг. Даний тип прасок складається з суцільнолитого корпусу, до якого кріпиться металева ручка.

У прасках з серцевиною всередині знаходиться металевий суцільний брусок, який нагрівали і закладали в праску.

Та найбільша кількість у колекції Заповідника саме вугільних прасок.

Вугільна праска складається з металевого литого корпусу, підошви, кришки, клямки для закривання, ручки. Між корпусом та підошвою з обох боків для доступу повітря розміщені круглі або ж напівсферичні отвори. Кришка виготовлялась таким чином, що мала по боках по кілька зубців для покращення тяги. Закривалась вона за допомогою клямки, яка для зручності мала кульку. Ручки в основі металеві, поверх - дерев’яні. У вугільні праски совком або щипцями засипалося розжарене вугілля.

Інколи вугільні жаринки випадали та псували тканину, тож згодом стали майструвати праски з трубкою. Праски з «димарем» - трубкою мають цільнолитий корпус, з тильної сторони отвір – «піддувало», кришку, трубку - «димар», ручку.

Деякі з прасок оздоблені художнім литтям у вигляді стилізованих рослин. А на одній вугільній прасці фіксатор накривки виготовлений у вигляді голови дракона. 

Такі прасочки хоча й асоціюються у багатьох з сивою давниною, але у вжитку вони були до 60–х років ХХ століття, адже до цього часу у багатьох регіонах ще не були проведені лінії електропередач.

Сьогодні металеві праски є окрасою етнографічних колекцій багатьох музеїв.