ЛІТОПИСНИЙ ЗБАРАЖ – СВІДОК СЛАВИ І ГЕРОЇЗМУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Літописний Збараж посідає третє місце серед найдревніших міст краю після княжої Теребовлі і Шумська. Звитяга та слава, брязкіт мечів та бурхливе минуле пов’язане із цим героїчним краєм. Древнє містечко локалізувалося горами: Княжою, Веселою, Бабиною та Чернечою (Монастирком).
Вперше у писемних джерелах місто згадується під 1211 р. в Галицько-Волинському літописі. Проте, археологічні факти вказують на значно раніше заснування містечка. Згадки в історичних першоджерелах та документах про літописний і княжий Збараж надзвичайно фрагментарні і скупі. М. Стрийковський приписує будівництво замку в м. Збаражі Дмитру Коребуту-Ольгердовичу в останній декаді XIV ст. Проте, цей факт за останнім дослідженням істориків, виявився вміло сконструйованою родовою легендою. Про конкретного власника чи посадника цих земель того часу можна тільки здогадуватися, оскільки писемні джерела його імені не називають.
Черговою згадкою про Збараж є інформація в ряді польських хроні XV-XVI ст. (Я. Длугаша, М. Кромера, М. Бельського,М. Меховського) про напад та руйнування татарами замку в Збаражі у 1474 р. Після цих доленосних подій замок і місто було захоплене татарами. Тодішній власник, влаштувавши втечу синам та дочкам, підпалив замок і згорів разом із своїми дружинниками і татарами, що вже були у замку. Дружина з наймолодшим сином потрапили у полон.
У народі існує чимало легенд, які стосуються Літописного Збаража. Колись, на вершині Бабиної гори, була оборонна церква. Коли татари підійшли до Старого Збаража, горстка мужніх сміливців хоробро вели захист. Разом із чоловіками мужньо боролися жінки та діти, їхньою відвагою захоплювався навіть татарський хан, пообіцявши їм життя, якщо вони добровільно здадуться. …«Загинемо, але не здамося»… – говорили вони. На здобуття укріплення хан кинув усі сили. Жінки та діти втекли підземеллям на протилежну гору, ввійшли до церкви та продовжили оборонятися. Проте, татари і там їх знайшли. Тоді одна жінка сказала: «Рідна земле заховай наc!», – і сталося диво. Церква із жінками провалилася під землю, а татари перетворилися на каміння, яке й досі порозкидане по горі.
Легендами увінчана і гора Весела, що височіє неподалік. За переказами, в часи набігів татар, грізний хан сподобав собі місцеву дівчину неймовірної вроди, на ім’я Весела, та захотів взяти її за дружину. Місцеві жителі поклялися не віддавати її в руки ворогу. Але красуня-збаражанка з гордо піднятою головою пішла на зустріч своїй долі. Сталося так, що хан в одному із боїв загинув, а красуня-збаражака ціла і неушкоджена повернулася до рідного краю. Від того часу і гору називають Веселою.
В історіографії Літописного Збаража фігурує ще одна дата, яка пов’язана із нападом татар – це 1589 рік. За свідченням деяких джерел, замок у цей час був знищений і більше не відновлювався, проте нововиявлений інвентар фортеці свідчить про часткове пошкодження, а не руйнування твердині.
Усього за 200 метрів від Княжої підіймається інша гора, яку в народі називають Монастирком. На вершині гори нині знаходиться оборонна церква Спаса (1600 р.), що була побудована на місці зруйнованого православного монастиря Св. Онуфрія. Монастир, за переказами, був заснований ще в ХІІІ ст. У 1480 р. князь Василь Збаразький зводить тут кам’яний монастир оборонного типу. Спочатку у 1525 р., а потім ще раз в 1589 р. він був дощенту зруйнований і не підлягав відновленню. Імовірно, Свято-Онуфрієвський монастир міг входити в комплекс оборонних споруд Літописного Збаража.
До 40-х рр. ХХ ст. на Замковій горі ще існувала північно-західна замкова стіна (так звана Конорова), пізніше її було розібрано на господарські потреби. На сьогоднішній день на місці зруйнованої фортеці у небо здіймається хрест – свідок слави, героїзму і печалі українського народу.
Оскільки міста були опорними пунктами, соціально-економічними та політичними центрами як окремих удільних князівств так і держави в цілому, то проблема походження і функціонування древніх міст продовжує привертати до себе увагу вітчизняних і зарубіжних науковців. А Збаразька земля, маючи різноманітну історію, в своїх надрах приховує ще багато таємниць…
Мазуранчик Зоряна
наукова співробітниця
Національного заповідника «Замки Тернопілля»
+38(03550)2 42 47
zapovidnik_zbarazh@ukr.net