Колт – слов’янська жіноча прикраса
Археологічні розкопки, які проводяться в історичних місцях, дають науковцям найбільше інформативного матеріалу про стиль життя та побут людей, що проживали в минулому.
Окрему категорію таких знахідок становлять прикраси, які можуть розповісти про соціальний статус своїх власників, розвиток ремесел і мистецтва та тогочасну моду.
У травні 1997 року в урочищі Замкова гора біля села Старий Збараж на Тернопільщині проводились археологічні розкопки під керівництвом Марини Ягодинської. Серед численних знахідок привертає увагу жіноча прикраса – колт.
Колти виникли у ХІ столітті, можливо, як модифікація найважчих скроневих кілець. Ці характерні для слов'ян прикраси підвішувалися до головного убору на стрічці чи металевих ланках – ряснах. Від слова «колти» походить і діалектна назва сережок – «ковтки». Саме ж слово колт походить від праслав’янського *kъl̥tat – «ворушити», «хитати», «штовхати».
Корпус колта виготовлявся технікою лиття з дорогоцінних металів або із сплаву олова та свинцю, щоб задовольнити запити більш широкого кола модниць, які хотіли мати прикраси «як у княгинь». Всередині колти були порожні. Прикрашали їх ажурними візерунками – емаллю, сканню і філігранню. Всередину могли покласти тканину, просочену ароматичною олією. Тож, коли вулицею проходила панянка з такими прикрасами, вона привертала до себе увагу не лише завдяки важким скроневим прикрасам, а й пахощам, які шлейфом тягнулися за нею.
Колт, знайдений на Замковій горі, датується ХІІ – ХІІІ століттям, виготовлений з металу, пустотілий, прикрашений рельєфними орнаментами, краї оздоблені променями. Нині прикраса знаходиться у фондовій колекції Національного заповідника «Замки Тернопілля».