АНАТОЛІЙ МАЛЕВИЧ: КРАЄЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ВНЕСОК У ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ
Краєзнавство є важливою складовою охорони історико-культурної спадщини та формування регіональної ідентичності. Воно сприяє не лише збереженню історичних пам’яток, а й залученню суспільства до їх вивчення та поширення знань про них.
Збараж – стародавнє місто з багатою історією та героїчним минулим. Його слава творилася не лише визначними подіями, а й людьми, які віддано працювали на благо рідного краю. Одним із таких був Анатолій Павлович Малевич – педагог, краєзнавець, громадський діяч, заслужений працівник культури України, почесний громадянин Збаража, багаторічний керівник місцевої «Просвіти» та старший науковий співробітник краєзнавчого музею.
Мета статті – висвітлити діяльність Анатолія Павловича Малевича як педагога та краєзнавця, а також проаналізувати його внесок у розвиток краєзнавства й збереження культурної спадщини Тернопільщини.
Анатолій Малевич народився 21 жовтня 1915 року в селі Бережанка на Тернопільщині, в родині сільського вчителя. Його професійний шлях поєднував педагогічну, наукову та краєзнавчу діяльність, що стало основою системного вивчення культурної та історичної спадщини регіону (Головин, 2005; Барва, 1998). Атмосфера любові до знань і національних традицій формувала його з дитинства. Діди Анатолія були православними священиками. В сім'ї народилось одинадцятеро дітей, але вижило лише шестеро: п'ять дочок і син Анатолій. Батько Павло Олександрович працював вчителем початкових класів сільській школі. Згодом його звільнили з роботи за портрет Т.Шевченка в класі. Дитинство було нелегким – родина переживала нестатки, однак прагнення до освіти допомогло Анатолію здобути знання.
Початкову школу він закінчив у рідному селі, далі навчався у Вишгородку, а згодом – у Кременецькій українській гімназії. Вирізнявся старанністю, підробляв репетиторством. У 1935 році, ризикуючи залишитися без підтримки, вирушив до Варшави, де вступив на історико-філологічний факультет університету. Там йому допомогло українське земляцтво. Навчання перервала війна – у 1939 році він повернувся в Україну.
У роки війни працював учителем і директором шкіл, відстоюючи українське слово й культуру попри переслідування німецької влади. Розповідає дружина Зиновія Павлівна: - "Окупаційна німецька влада двічі намагалась його розстріляти за пропаганду української мови. Рятувало вікно, добрі люди..." У 1944 році його мобілізували до Червоної армії, з якою він пройшов шлях від Тернополя до Берліна, брав участь у штурмі столиці Третього рейху.
Після війни Малевич продовжив освіту в Чернівецькому університеті, який закінчив у 1952 році. В 1955 р. Анатолій Павлович одружився і протягом свого життя був добрим сім'янином. Головне, він залишив своє продовження – доньку Наталю і сина Юрія, дав їм вищу освіту, вивів у життя.
Він обіймав різні освітянські посади: інспектора, завідувача районних відділів освіти, заступника начальника обласного управління. Проте того ж року через донос КДБ його зняли з посади й перевели вчителем до Збаразької середньої школи №2. Попри це, він залишався відданим педагогічній справі, а згодом став завучем. Завдяки його наполегливості школа отримала ім’я Івана Франка, а на будівлі встановлено меморіальну дошку, що нагадує про перебування письменника у Збаражі. Тому не випадково, коли у новому приміщенні школи у 1991р. був відкритий літературно-краєзнавчий музей, першим його відвідувачем був Анатолій Павлович і залишив своє побажання у книзі відгуків: «Хай ніколи не згасне вогник любові до України у ваших серцях, а молот Каменяра кличе до боротьби за незалежну, самостійну Україну»
Праці Малевича сприяли формуванню локальної ідентичності й культурної свідомості. Вони використовуються в сучасних наукових, музейних та освітніх проєктах, допомагаючи громадам зберігати спадщину й розвивати культурні практики.
З роками педагогічна й краєзнавча діяльність Малевича набирала розмаху. Він активно працював у місцевому музеї, організовував виставки, проводив екскурсії, створював літературно-краєзнавчі матеріали. Його знання були настільки глибокими й різнобічними, що сучасники називали його «ходячою енциклопедією».
Малевич приділяв особливу увагу популяризації знань серед молоді, формуванню в учнів та студентів поваги до історичних пам’яток і культури рідного краю.
Його наукова діяльність була різноплановою. Він досліджував замки, палаци, сакральні споруди, історичні події та культурні традиції Тернопільщини.
Серед ключових праць:
- Збараж: історико-краєзнавчий нарис (1984) – одна з перших узагальнюючих праць Малевича, де простежено історичний розвиток Збаража, як районний центр, із значним акцентом на його пам’ятках;
- Вишнівець: путівник (1989), що поєднує довідкову інформацію з популяризаційним викладом історії Вишнівця, де автор ознайомлює читачів з численними пам’ятками, веде мову про відомих уродженців Вишнівця, пропонує новий екскурсійних маршрут в довколишні села;
- Збаразький замок: путівник (1988) – стислий довідник про пам’ятку, у якому автор подає доступні історичні факти й акцентує на значенні замку. Ілюструє внесок у популяризацію пам’ятки серед широкої аудиторії;
- Літопис землі Збаразької (1996) – узагальнююча праця у формі «літопису» – події, факти, постаті. Цінна як спроба створити локальний історичний синтез і як приклад авторської інтерпретації регіональної спадщини;
- «Неопалима купина» – Невелика, але емоційна праця, що містить історичні замальовки й епізоди з минулого Збаражчини. Ілюструє авторське прагнення увічнити «немеркнучі сторінки історії»;
- Важливою подією стала поява збірника «Літературна Збаражчина» (1996), де було вміщено твори Малевича про Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Василя Стефаника та інших видатних постатей, а також художні нариси про місцевих діячів.
Він записав понад 30 альбомів усної народної творчості — пісень, легенд, переказів, приказок і звичаїв. Особливу увагу приділяв Вишнівцю: у 1989 році видав путівник і буклет «Дмитро Вишневецький (Байда)», присвячений 500-річчю українського козацтва. Серед його тем – історичні постаті, зокрема козак Нестор Морозенко, оспіваний у народних піснях і легендах. Публікація в альманасі, де підкреслюється національне значення постаті Морозенка. Цінна для демонстрації, як Малевич вводив локальні сюжети в ширший національний контекст. А.Малевич поєднував науковий і фольклорний підхід, записуючи легенди та усну історію краю. Приклад його фольклористичних записів, що доповнюють історичні дослідження матеріалами усної традиції бачимо у книзі «Ой Морозе-Морозенку».
А.Малевич багато уваги приділяв вихованню молодого покоління краєзнавців. Він організовував лекції, тематичні заходи, видавав путівники й статті, які залучали учнів до дослідження культурної спадщини. Активно працював у товаристві «Просвіта» ім. Т. Шевченка, яке довгий час очолював. До 125-річчя товариства підготував історичний нарис «Просвіта на Збаражчині», де висвітлив діяльність читалень у селах району та на Вишнівеччині, показавши вплив просвітницької роботи на формування національної свідомості.
Його педагогічна практика поєднувала наукову і практичну роботу: учні брали участь у вивченні архітектурних об’єктів, музеєфікації пам’яток і поширенні культурних традицій. Серед інших вагомих праць — «Використання краєзнавчого матеріалу на уроках української літератури», «Розвиток писемної творчості учнів» (1956), «З досвіду роботи вчителів української мови і літератури» (1958). Його історичні нариси увійшли до загальноукраїнських видань, зокрема до збірника «Легенди і перекази України» (видавництво «Наукова думка»).
Його дослідження стали цінним джерелом для музеїв і реставраційних проєктів, сприяли збереженню колекцій та пам’яток Збаражчини. Наукові праці Малевича забезпечували обґрунтування для відновлення пам’яток і їх інтеграції в сучасне культурне життя, зокрема Збаразького та Вишнівецького замків.
Він був не лише дослідником, а й активним громадським діячем. На початку 1990-х очолював місцеву «Просвіту»; довгий час був науковим співробітником краєзнавчого музею; працював ректором народного університету пропаганди пам’яток історії та культури; був одним із ініціаторів створення Державного історико-архітектурного заповідника у Збаражі й вкладав усі сили у розвиток культурного й громадського життя міста. Завдяки його клопотанню у Збаражі встановлено пам’ятник Іванові Франку.
Праця для Анатолія Павловича була його щастям. Без неї він не мислив свого життя і трудився з натхненням і повною віддачею. Останнім дослідженням краєзнавця стала книга «Лікарі Збаражчини. Незакінчена книга…». Дружина А.П.Малевича, Зиновія Павлівна, згадує, що вже будучи важкохворим, в лікарні, він робив останні штрихи у цій роботі та давав їй настанови, щоб остаточно її відкоригувати і завершити. Але, на жаль, ця праця не була неопублікована через нестачу коштів. Відійшов у вічність 9 червня 1997 року. На могилі у вчителя написані слова “ Коли помрем і заростем травою, у пам’яті ще оживем не раз”. І дійсно людина своїми ділами заслужила на довгу пам'ять, і добрий спомин.
Книга «Лікарі Збаражчини» була презентована у 2015 р. і присвячена 100-річчю від дня народження Анатолія Павловича. Виданням цієї книги колектив Національного заповідника «Замки Тернопілля» вшановує світлу пам’ять нашого колеги, з яким багато хто працював ще у краєзнавчому музеї, у якого вчилися, чий доробок сьогодні представлений на сторінках книг, журналів, газет.
Його дослідження й сьогодні слугують науковою базою для популяризації історії, організації фестивалів, музейних виставок та освітніх програм. Вони є цінним джерелом для істориків, краєзнавців і всіх, хто цікавиться культурною спадщиною Тернопільщини.
Анатолій Малевич залишив помітний слід у краєзнавстві краю. Його наукова, педагогічна та культурно-просвітницька діяльність сприяли збереженню й популяризації історико-культурної спадщини. Завдяки його працям сучасні науковці та громади мають підґрунтя для інтеграції пам’яток у сучасне життя та розвитку локальної ідентичності.
Діяльність Анатолія Малевича є прикладом поєднання наукового підходу та громадської відповідальності у збереженні культурної спадщини. Його дослідження розширюють наше уявлення про історію Поділля та Волині, а практична робота сприяє захисту архітектурних і сакральних пам’яток. Значення А.Малевича полягає не лише у його публікаціях, а й у здатності пробудити в суспільстві інтерес до минулого. Його доробок заслуговує на подальше осмислення та популяризацію, адже він є важливим джерелом для розуміння процесів збереження історико-культурної спадщини Тернопільщини.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:
- Барва, Г. Ось так би життя прожити… Народне слово, 1998. 4 с.
- Головин, Б., Савак, Б., Ханас, М. Малевич Анатолій Павлович… ТЕС, 2005, т.2.
- Дерейко, С. Вчитель з великої букви. Вісник історії краю, 1995, №1. 8 с.
- Кіріндась, В. Анатолій Малевич. Тернопілля'97, 1997. 36 с.
- Малевич, А. Вишнівець: путівник. Т.: Ред.-вид. від. облполіграфвидаву, 1989. 29 с.
- Малевич, А. Збараж: історико-краєзнавчий нарис. Л.: Каменяр, 1984. 47 с.
- Малевич, А. Збаразький замок: путівник. Т.: Облполіграфвидав, 1988. 14 с.
- Малевич, А. Літопис землі Збаразької: в датах, подіях, фактах і особах. Збараж, 1996. 84 с.
- Малевич, А. Морозенко: історико-краєзнавчий нарис про корсунського полковника Нестора Морозенка, оспіваного в народних піснях, думах, легендах і переказах.. Збараж, 1992. 38 с.
- Малевич, А. Неопалима купина: немеркнучі сторінки історії Збаражчини. Збараж, 1991. 23 с.
- Малевич, А. «Просвіта» на Збаражчині: іст. нарис. Збараж, 1995. 58 с.
- Малевич А. П.: [біогр. довідка] // Теребовлянщина, 2001.163 с.
- Муляр, Я. Наш земляк — літописець рідного краю. Голос Лановеччини, 1998.
- Лікарі Збаражчини. / упор. Ганусевич Н. Збараж. 2015, 276 с.
- Стахів, Т. Ім'я, вкарбоване в історію краю. Народне слово, 2005. 4 с.
Наталія Ганусевич
наукова співробітниця
+38(03550)2 42 47
zapovidnik_zbarazh@ukr.net