Легенди міста Збаража. "Шукачі скарбів і Чорний лицар"

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 466

Шукачі скарбів і Чорний лицар

Було це за радянських часів, коли монастир оо. Бернардинів пустував, а костел св. Антонія при ньому перетворили на господарський склад, Його підвальні приміщення були доступні  кожному, хто не міг перебороти в собі надмірної цікавості, прагнення до пригод і пізнання незвіданого. Таких ентузіастів серед юнаків шкільного віку було немало, але лише двоє із них наважилися здійснити ризикований перехід з міста підземним ходом під Гнізною до замку. У романтичну мандрівку манила їх колись давно почута розповідь-легенда старезного діда про коштовні скарби підземелля Збаразького замку, які ніхто не зміг добути, оскільки їх охороняє могутній Чорний вершник.

Цю вилазку у таємничий світ підземелля друзі готували заздалегідь після того, як обнишпоривши усі закутки підвалин костелу  за купами сміття, людських кісток та каміння знайшли таємничий лаз в незвідану глибину. Як справжні спелеологи, на всяк випадок, вони обв’язалися міцним шнурком, щоб не загубитися в лабіринтах підземелля. Ще напередодні придбали кілька свічок і сірники. Спустившись до підвалу, запалили свічки, мерехтливе полум’я яких від протягів мигало і малювало чудернацькі рухливі тіні на стінах і стелі.

 Підземний хід до якого вони потрапили, був неширокий, з досить високою склепінчастою стелею, тягнувся в напрямку Гнізни і Замкової гори. Слизька від вологи, замулена глиною підлога  похило опускалася все нижче і нижче, мокрі стіни суціль обвішані густим павутинням, яке клоччям звисало зверху. Дітей оточив суцільний морок, лише невеличкий простір перед ними був тьмяно освітлений  тремтячим світлом свічок. Налякані їх світлом, зі стін і стелі зривалися кажани і з якимось свистом пролітали мимо голів непрошених гостей підземелля. Було боязко, від чого злегка тремтіли руки, та чорна безодня загадкового ходу манила сміливців все далі і далі. Пройшли чималий відрізок шляху. Із стелі все частіше зривались великі каплі вологи і падали на голови, плечі і спини,  від чого хлопці лякливо щулились. Шлях перетворився на суцільне місиво під яким було слизьке каміння, а згодом під ногами захлюпала вода, очевидно над ними протікала Гнізна. Застояне, аж  липке, повітря почало давити, а згодом десь зникати. З кожним кроком дихати ставало тяжче,  в скронях все відчутніше і гучніше лунали удари пульсу. Свічки щораз більше пригасали, їх полум'я ставало червоно тьмяним,  тіні збільшувались, то розпливаючись у сутінках, то згущуючись. Пройшовши чималу віддаль, як здавалося дослідникам, вони помітили що  вода вже не хлюпає під ногами, підлога дещо вирівнялася, а дальше, майже непомітно, пішла догори.

Несподівано спереду, зі сторони замку почулись невиразні звуки, ніби дрібні удари бубна, що все наближались. А згодом чітко залунав тупіт коня що різко відлунював у підземеллі. Хлопці завмерли від ляку, - де взятися у цьому місці коневі? Тим часом тупіт переріс у чіткий цокіт кінських копит об кам'яну бруківку ходу. Раптом з темряви тунелю виринув вершник в лицарському обладунку що тьмяно виблискував, його чорний, мов смола, кінь кресав копитами каміння..

Зненацька свічки, востаннє мигнувши, зовсім згасли. Суцільна темрява, мов ковдрою, окутала сміливців. Хлопці завмерли від ляку, в наступну мить, долаючи сковуючий тіло страх, обернулись і, путаючись у шнуркові, що їх зв’язував, натикаючись на стіни і один одного, стрімголов кинулись втікати до виходу, якого в пітьмі навіть не бачили. А слідом все лунав і лунав тупіт скакуна, допоки не вибухнув могутній гул обвалу.

Ледве живі,  мокрі, вимазані глиною і обвішані павутинням юнаки вибралися на поверхню і знеможені попадали в траву, якою густо поросло внутрішнє подвір'я костелу. Обидва мовчали, їхня свідомість гарячково шукала пояснення баченого. Дещо оговтавшись, один спитав товариша: - "Ти його бачив?". Той мовчки кивнув головою.". - "То ж правду говорив дід! Та хіба ж таке можливе?". На це запитання відповіді не було.