Легенди Збаражчини. "Легенда про неопалиму купину"

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 1388

Легенда про неопалиму купину

Ходить між людьми на Збаражчині легенда про дивну квітку – ясенець білий, або неопалиму купину, яка росте в Медоборах та про назву присілка Верняки!

Давним-давно орди чужинців топтали землі Поділля, палили міста й села, гнали в рабство тисячі людей. Та на згарищах виростали нові оселі, на стоптаних полях знову колосилося жито. В запеклих боях з ворогом щербили свої мечі і не могли збагнути, що дає силу народові цієї загадкової території.

Дісталось тоді і нашій старозбаразькій землі. Переповідають, що, збивши копитами все живе, напасники намагалися спалити неопалиму купину – білий ясенець, якого так багато було на старозбаразьких городах. Дивовижні властивості чудодійної квітки вороги добре знали і дуже її боялись. Бо коли до куща ясенця підносили вогонь, купина спалахувала на коротку мить голубим вогнем, опалювала руки і обличчя людей, а сама залишалася неушкодженою і зеленою.

Під час одного з походів чужинці зруйнували старозбаразьку фортецю. Людей було знищено, або забрано в полон. Серед полонених був і хлопець з Верняк – Тимофій. Багато сліз виплакала його наречена Мар’яна. Вона знала, що з галери ніколи не повертаються до рідного краю. За каторжною роботою невільники забувають Батьківщину, матір, кохану... Саме на це і сподівалися вороги, і рабів без пам’яті уже навіть не заковували в кайдани.

Коли ж з Поділля відлітали журавлі, Мар’яна простягла руки до них, тримаючи суху гілочку неопалимої купини, попросила їх знайти в синьому морі її нареченого і передати квітку ясенця. Довго кружляли журавлі, шукаючи Тимофія. Та все-таки знайшли. Один журавель високо піднявся у небо, стрімко спустився над галерою і кинув коханому білого ясенця. Побачивши квітку, Тимофій згадав своїх рідних, свої Медобори… І напали бранці на охорону, захопили судно, скинули в море пихатого купця. До рідних берегів галера летіла, мов на крилах. Веслярі стали вільні. Усі вони вернулися в рідні Медобори. Тимофій одружився з Мар’яною, побудували нову оселю, яку і назвали Верняки.

Записав А.П.Малевич. «Неопалима купина», 1991 р.