Легенди містечка Микулинець. "Ворогові не вірте ніколи"

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 255

Ворогові не вірте ніколи

Диміли по всій околиці бочки зі смолою на сполох, що сила-силенна турків насувається чорною хмарою на Микулинцi. Кипіла скрізь робота для оборони. Не спали ковалі, теслярі, бондарі, м’ясники, водогони. Замкова залога виставляла на мури гармати, ядра, звозила смолу, віск, ганчірки… Пекли хліб, м’ясо… На замкову площу вийшла військова залога і міщани. Як тоді велось, слово виголосив війт міста.

П’ятнадцять днів і ночей йшла оборона замку. Турки не могли підступити до стін твердині. На них сипалися ядра, гаряча смола, вогняні плахти. Вороги гинули, як мухи восени. Бісилися турецькі старшини, втратили надію на здобуття замку. Шістнадцятий день облоги минув спокійно, турки відійшли. Той спокій викликав збентеження у замку:

- Щось лихе задумали бусурмани… - Може, вичікують свіжих сил? - Якийсь підступ готують! Щось задумали сучі діти! - А може, залишать нас і підуть геть?

І ніч минула спокійно. А на ранок під мурами замку з’явилися турецькі посли. Гнали перед собою двох микулинецьких міщан, веліли їм передати лист турецького візира. Брами не відкривали, а на поданих шнурах витягли на мур тих двох. Зібралися у замку на раду, читали листа:

«Візир великої Туреччини, син ясного сонця і всього Сходу повелитель знімає оборону замку і чекає завтра ваших посланців для мирних переговорів у моє шатро на микулинецькій горі. Як покладете викуп  золотом, то ми запевняємо вас гонором його величності султана, що залишимо ваше місто і нікому не спаде навіть волосок з голови…»

- Що робити нам? Як зрозуміти лист візира? Грабіжницька мета нападу чи підкуп турків? – питав комендант залоги замку. - Не вірте клятим поганцям, це підступ, - озвався коваль Микола. - Коли ж гонорово грамотою свої слова підтвердить візир, то можна йти на викуп.  Тоді врятуємо тих, хто залишився у навколишніх селах, - мовив війт. - Вистояли два тижні в облозі, турки вже затупили свої роги на мурах замку, треба обороняти до кінця, - сказав ще хтось. - Спочатку, думаю, пошлемо своїх посланців на бесіду, а тоді поміркуємо, як бути, - промовив війт і доповнив: - Золото – набута річ, а людей своїх шкода.

На переговорах візир вів себе дуже ласкаво. Визнав слабкість турецького війська перед сильними мурами микулинецького замку, видав завірену грамоту, що мирно піде з Микулинець, дав тридцять своїх заложників у замок на доказ слова гонору. Заложників мали тримати у підземеллі до виплати туркам викупу і повного перемир’я з обох сторін.

Повірили, на своє горе, гоноровому слову і грамоті візира, збирали викуп, зняли облогу замку, дехто повернувся до своїх домівок. А турки чекали слушного часу. Захопили замок, вирізали у ньому всіх до ноги, схопили багатьох мешканців міста і ганебно стратили. Зруйнували замок, спалили місто, забрали великий ясир.

- Ворогові не вірте ніколи! – так гомонять руїни микулинецького замку. Записав П.Медведик у Микулинцях від Т.Серединського, 1981 рік.