Легенди містечка Микулинець. "Погляд в минуле"

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 262

Погляд в минуле

Рання золота осінь. Де – не – де  пролітає бабине літо. Пахнуть сади ароматом спілих яблук, груш, слив. В графському маєтку тихо – тихо. Сіріє. Чути перший щебет пташки, кує зозуля. Диво… І раптом чути дитячий плач. На ґанку дитятко, загорнуте у брудне ганчір’я. На плач дитяти поспішив садівник. Загорнув немовля і заніс у графські покої. Не можна сказати, що граф і графиня сильно зраділи, однак вони зрозуміли – це дарунок від Бога, адже вони не мали своїх дітей. Тепер перед ними постало завдання виховати дівчинку, дати їй аристократичну освіту, вивести в світ. І це їм вдалося.

Роки збігали, немов вода зі скелястих гір. Маленька смаглява дівчинка, яку названі батьки назвали Йозефа, стала кароокою, високою та стрункою панянкою. Вона провадила веселе безтурботне життя, дуже любила танці, оскільки давала знати про себе циганська кров.

Шикарні бали, щедрі застілля привертали увагу власників сусідніх маєтків. Скоро їй знайшлася подружня пара. В шлюбі графиня ростила двох дітей – дочку Марію та сина.

Безмежна своєю красою і багатством навколишня природа, а також доброта і щирість Марії спонукали її вибрати спеціальність лікаря – фармацевта. А син графині сподобав собі професію військового і служив далеко від дому.

Життя в маєтку йшло, і все без коректур. Настав 1917-й. Цей буремний рік був роком другого народження графині Марії. Вона заразилась тифом. Після втрати свідомості ні лікар, ні батьки вже не плекали надії на те, що їхня донька буде жити. Вона була за крок від смерті. Та, наперекір всьому, молода графиня залишилась живою і на знак вдячності Всевишньому збудувала лікарню для бідних, де всі свої сили і знання віддавала хворим людям. Своїми порадами в роботі молодій графині допомагав місцевий лікар пан Зільберман. 

Не розуміла і не підтримувала молоду графиню мати, яка була категорично проти того, щоб Марія працювала. Вона вважала це принизливим. Однак дочка ні на що не зважала. Вона знайшла в цьому своє покликання. Часто, коли комусь з хворих в шпиталі ставало гірше, молода графиня вночі, за покликом вірних слуг, втікала з палацу через вікно. Поспішала на допомогу.

Здавалось, любові до медицини та до бідного люду буде досить для щастя. Але… прийшло кохання. Кохання, яке приносило щастя, заставляло трепетно битись серце, та не приносило надії на майбутнє.

Одночасно з молодою графинею у конюха підростав син – вродливий юнак спортивної статури, який, як і графиня, дуже любив коней. Дні молодих людей пролітали на самоті на лоні природи. Все спонукало до великого взаємного кохання…

Вже пролетіло сонячне літо, перешуміло житечко, кануло у небуття жовто-багряне листя осені. Наші закохані вирішили поєднати свої долі воєдино. Марія з надією та неспокоєм в душі поспішала повідомити матері радісну новину.

- Мамо, я люблю його, і ми вирішили одружитись.

Молода графиня чекала від матері підтримки та розуміння у своєму рішенні, а спіткнулась об стіну.

- Волію я бачити тебе на катофельку, аніж заміжньою за цим конюхом!

Серце Марії забилось у грудях, немов спійманий птах. За мить перед графинею пролетіли ті вкрадені в долі щасливі дні, проведені з коханим, їхні несміливі мрії на щасливе майбутнє, яким не суджено було здійснитись. З її очей потекла сльоза. Життя без коханого не мало сенсу.

Не знала мати, що цього вечора бачить доньку живою востаннє, що власними словами зведе її зі світу. Мабуть, пізніше Йозефа не раз жаліла, що сказала так.

Знання, які допомагали простим людям, стали причиною смерті Марії: молода графиня покінчила життя самогубством – отруїлась ліками, від яких на її тілі виступили бузкові плями. Однак для всіх це була таємниця, тому графининим слугам суворо заборонялось розповідати комусь про неї. Та біда одна не ходить, а з собою лихо водить.

Про смерть сестри було повідомлено сину графині. При цій звістці почорніло небо в його очах. В уяві постали ті чарівні безтурботні дні дитинства, проведені з любою сестричкою.

Безкінечна туга супроводжувала панича по дорозі до батьківського дому. Здавалось, неначе сама природа сумувала разом з ним. Надворі лютував безжалісний мороз, понуро стояли дерева, вкриті товстим шаром снігу. Ялиночки під подихом вітру розхитували своїми зеленими руками.

По приїзді в графський маєток молодий шляхтич мав довгу розмову з графинею. При всій повазі до матері, він ніяк не міг зрозуміти і пробачити тих слів, які звели Марію зі світу. Зопалу він сказав:

- Якщо тобі не потрібна дочка, то тобі не потрібен і син. – Взяв револьвер і вистрелив собі в голову.

Тепер у домі графині було два трупи...

Відтоді спливло багато часу, але серед людей і досі живе пам’ять про історію кохання молодої графині і бідного конюха.

Записано в жительки Скали-Подільської Борщівського району Гуменюк Є.В. Липень 2004 р.