Легенди містечка Микулинець. "Перед любов’ю всі рівні"

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 521

Перед любов’ю всі рівні

За 20 кілометрів від Тернополя при дорозі на Чортків – Заліщики лежить містечко Микулинцi. При самому в’їзді в нього стоїть старий костел, трохи збоку – руїни середньовічного замку і великий старий парк. А в ньому – палац вже новішої доби. Власники цього палацу мінялися дуже часто: були вони з німців, і коли один рід вимирав, з Німеччини приїжджали спадкоємці і жили тут. Тепер у тім палаці чудова водолікарня.

Легенда не розповідає, в якому то було році, але давно. Жили там якісь графи, мали багато землі і кріпаків. І мали вони дочку, гарну, розумну, з характером. Все, що вона хотіла, мусило бути виконане. Освіту вона одержала за кордоном, а що дуже любила музику, то коли повернулась додому, захотіла знову брати уроки.

У ті часи Тернопіль був ще маленьким містом, але при монастирі отців-домініканців було щось на зразок гімназії, де вчилися хлопці і в більшості потім ставали священиками. У костелі був орган, музикою займалося багато юнаків. Був там один хлопець, син бідного урядовця. Його й порекомендували графині в учителі.

Два рази на тиждень  з Микулинець посилали карету, і після уроків студент їхав вчити музики дочку графа. Як там воно було, про це легенда не розповідає, але якогось дня старі граф і графиня запримітили, що молоді разом гуляють у парку, розмовляють, сміються. Почали ближче придивлятися, а тоді зважилися запитати свою горду дочку, що то в неї за розмови з найманим музикантом і чому вона цурається компанії паничів і панянок, які їй рівня. Дівчина заявила, що любить молодого музиканта і вийде за нього заміж, а коли не за нього, то за нікого. Але натрапила коса на камінь: хлопцеві було відмовлено в уроках, а графиню стерегли, як зіницю ока.

Дівчина декілька разів намагалася через своїх вірних служанок переслати своєму коханому листа і гроші, але гордий, хоч і бідний, студент не приймав цієї подачки. Він замкнувся в своєму горі, і його здоров’я почало підупадати. Від якоїсь недуги, чи від старості, померли граф і графиня, майже одночасно.

Звичайно, плакала дочка за батьками, але одразу після їх смерті привезла студента в Микулинцi, до свого палацу.  Проте здоров’я коханого було досить підірване, у нього був туберкульоз. Порадившись з лікарями, графиня повезла хворого на південь, де і прожили вони на різних курортах довгий час, але тоді такі недуги не виліковувались.

Перед Микулинцями є село Чортория. Там, на горі в лісі жила старезна ворожка-відьма. Вона все могла, все вміла. От і поїхала молода графиня за порадою.

- Якщо ви не боїтеся смерті, то підіть опівночі на тернопільське кладовище, там є капличка. Вона має залізні двері, що ведуть у підземелля. Рівно опівночі ті двері на одну мить самі відкриваються. Світла там не треба – там видно. Йти треба довго – і зустрінете Смерть. То царство мертвих. Якщо зможете випросити для судженого життя, то так і буде, - порадила ворожка.

Глибокої осінньої ночі графиня наказала подати карету і поїхала до Тернополя. Ніякого страху не відчувала, тільки великий біль і жаль. Тихо підійшла дівчина до маленьких залізних дверей позаду каплиці і почала чекати. На вежі домініканського костьолу стукнуло 12 разів – і тихо, без шелесту, відкрилися двері. Графиня увійшла в підземелля. Довгі сходи повели її в глибину. Світла не було, але звідкись йшла ясність. Довго спускалася сходами молода графиня. Нарешті вони скінчилися і почалися підземні коридори, а за ними – великий підземний зал.

Він був безкінечний і нічого в ньому не було, тільки горіли свічки – тисячі й тисячі свічок: товсті, тонесенькі, високі, зовсім короткі…

Почула якийсь дивний холод, наче зимовий вітер повіяв. Дівчина оглянулася – за нею стояв молодий чоловік, одітий у все чорне, наче збирався на бал.

- Кого ви шукаєте? – спитав він.

-Я шукаю Смерть. – відважно відповіла графиня.

-Я вас слухаю – сказав молодий чоловік з усмішкою.

-Ні. Смерть повинна бути жінка стара з косою…

Молодий чоловік засміявся:

- Нащо лякати людей? До молодих жінок смерть приходить як молодий гарний чоловік, до молодих чоловіків – як гарна дівчина. Тільки до старих приходить смерть стара. Розкажіть, що вас привело в моє царство? І тоді графиня розповіла про своє горе. Молодий чоловік повів її безкінечним залом і показав одну свічку.

- Оце свічка вашого судженого, бачите, як вона ясно горить – юнак живе повнокровним життям, він яскраво горів і має швидко згоріти. Свічка вашого судженого ще довга, він молодий – і я вас залишаю доглядати, щоби  вона не погасла. Якщо вона не погасне до світанку, житиме ваш суджений…

Після цих слів зник молодий чоловік, а графиня залишилась сама. Вона заступила свічку долонями і боялася дихати, щоби не загасити полум’я, бо знала: дотримає вогонь до світанку – житиме коханий…

Але коли почало світати, свічка тихо погасла. Мов закам’яніла, дивилася дівчина на погаслу свічку. Вона все зрозуміла… Був блідий ранок, коли графиня вибралася з підземелля, сіла в свою карету. Шалено бігли коні через село, ліс, попри хатини селян. Нараз побачила великий вогонь – то горіла селянська хата. У руках людей билася молода жінка і страшним криком кричала:

 - Дитина! У хаті моя дитина… - і рвалася у вогонь.

Графиня наказала зупинити коней і, як була, кинулась у полум’я. Схопила дитину, ступила на поріг, передала людям. Але сама вже не встигла вийти…

Перед нею стояв молодий чоловік – Смерть. Він узяв її за руку і сказав: «Підемо зі мною. Отак і зустрілись закохані у царстві смерті – щоб уже ніколи не розлучатись».                       

Записала Ольга Остап’юк, 2003 р.

Визначним пам’ятником Микулинець є костел, збудований Людвігою Потоцькою у 1761-1779 роках. Біля костелу розташований польський цвинтар. Тут є багато напівзруйнованих могил, на яких розміщені шедеври камінних скульптур. Тут є скульптура дівчини, що зажурено похилила голову. Це скульптура дочки графині Рейової – Грабини, що знаходиться над сімейним гробовцем.