Легенди містечка Микулинець. "Охоронці замку"

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 231

«Охоронці замку»

Розмовляючи з людиною, яка майже сімдесят років прожила у старовинному замку, я не втрималася, щоб не запитати про привидів. У відповідь почула:

- Одного разу я таки точно його бачила! Була тоді ще молода, незаміжня. Приходжу пізно з гулянки, стукаю, а мама чи заснула, чи навмисне не спішить відкривати, щоб я знала, як опівночі повертатись. Раптом бачу - від підвалу, куди німці у війну скинули дванадцятеро розстріляних радянських вояків, пливе до хати наче біла хмарина. Я злякалася, почала сильніше стукати у двері і кричати мамі: "Відчиняй, бо біда!"  То те біле зупинилося, постояло трохи та й повернулось назад до підвалу. Якраз наш тодішній квартирант надійшов, то теж встиг побачити, а обом привидітися не могло.

А ось ще про привидів. Мама розповідала, що коли була маленькою, то у підвалі, над яким зараз ми живемо, жив коваль. Мав дочку, яка народила позашлюбну дитину. То батьки її за це поїдом їли, аж злягла і скоро померла, залишивши те дитя сиротою. Поховали її, за звичаєм, в білій сукні, а потім люди не раз бачили, як дівчина в білому заглядала у нижні замкові вікна. Десь приблизно у 1955-му якийсь чоловік з фотоапаратом приїхав. Ходив тут, знімав, розпитував. Спитав маму про те, чи не боїться вона тут жити. А вона відповіла напівжартома: "Ні, мене тут 12 вояків сторожують", - і розповіла йому про тих вбитих. Видно, потім і він переповів, кому треба, бо незабаром приїхали до нас працівники військкомату. Дістали вояків і забрали для поховання. Але тільки дев'ятьох, бо решта виявилися у місці, куди з військкомату полізти не наважились, боячись обвалу. Так що ті бідні троє і досі там.