Легенди міста Збаража. "Криниця закоханих"

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 550

Криниця закоханих

Початок серпня 1675 року. У Збаражі звичний ритм життя: жнивують селяни, працюють ремісничі майстерні, іде жвава торгівля на ринку біля ратуші. І ось все це руйнується вісткою заїжджих людей про наближення великої турецької навали під проводом Ібрагіма Шишмана. Враз місто заворушилось, мов розтривожений мурашник: міщани квапливо зміцнюють оборонні споруди, налаштовують зброю, готуються до тривалої оборони. Інші готують криївки, в підземних сховищах ховають цінності і майно, роблять запаси продуктів харчування. Завершувався тяжкий трудовий день, прийшло надвечір'я.

Тривожно зірниці палають все ближче.

Турецька навала і виє, і свище…

Оборонці міста зайняли свої позиції на міських мурах, з тривогою вдивлялися в далину, яка щораз більше повниться курявою і стовпами диму.                         

Вже ніч опустилась, та жоден не спав.

Хоч на смерть стояли міщани на мурах,

Під Шишмана ноги все ж Збараж упав.

Неначе вогняна повінь поглинула місто від краю і до краю. Потекли струмки крові в почервонілі води Гнізни. Лемент, зойки, крики, плач наповнили всю округу: чужинці вбивали немічних і старих, тягли до гурту дівчат і молодиць, відбирали у матерів дітей і гнали живу здобич через Чорний міст в турецьку неволю.

Гасають по вулицях вершники люті, -

Палкі смолоскипи в руках, мов мечі.

Поникли в неволі налякані люди,

Палало все місто і вдень і вночі.

Найбільш сміливі і сильні, котрі залишилися живими після запеклої оборони міських мурів, таємно пробиралися до замку, який все ще мужньо оборонявся. Оскільки власник міста і замку Дмитро Вишневецький був у від'їзді, керував обороною капітан Де Сотель (француз). У його розпорядженні було шістдесят  драгунів - мадяр і тридцять гармат -  достатній боєзапас. До оборонців приєднувалися і втікачі з міста та селяни довколишніх сіл. Ібрагім Шишман наказав розмістити своє шатро на узвишші, неподалік ринку (тепер це місце називають Турковою горою), звідки добре проглядалася вся панорама штурму замкових укріплень і палаючого міста.

Вже замок витримав два запеклих турецьких штурми і був готовий до затяжної оборони. Шишман не терпів тривалих облог, тому застосував хитрість. Велів привести спійманого напередодні юнака, що служив зброярем у замку, і його кохану дівчину. Запропонував хлопцеві віднести ультиматум оборонцям з вимогою скласти зброю і відчинити браму замку. За це обіцяв зберегти всім життя, а його з коханою дівчиною відпустити. Коли ж той відмовиться, пригрозив стратити усіх.

Змушений погодитись, хлопець пішов у замок лише йому відомими стежками і таємними ходами, а слідом за ним непомітно пішли перевдягнені в селянське вбрання бусурмани. То ж задум Шишмана удався. Вороги дочекались у сховку слушного часу. Коли у замку все стихло, нечутно зняли вартових, схопили та міцно зв’язали капітана Де Сотеля  і відкрили замкову браму. Відразу ж на дворище хлинули турки, які влаштували криваву різанину, нікого не пощадили, усіх знищили, - такий отримали наказ.

О сили небесні, весь замок у крові,

А Шишман із почтом в'їжджає у двір.

Водицею з студні, щоб були здорові,

Бажа напоїти своїх бузувір.

Зупинившись біля криниці, щоб напитися води, Шишман звелів привести хлопця з дівчиною. Глузливо поглянувши на юнака, сказав:  "Ти велику послугу зробив нам, і я відпускаю вас обох, як і обіцяв. Та сьогодні у нас велике свято, то ж погуляємо за вашим звичаєм на твоєму весіллі, але за нашим звичаєм я, як переможець, маю право першої шлюбної ночі з твоєю молодою дружиною". Юнак зблід, обмінявся поглядами з нареченою і твердо мовив: 

"Не спіши, вороже, перемогу править,

Ти  не будеш пити нашої води. Он ідуть козаки, яких помста славить.

Не минеш, злодію, справжньої біди!"

Вороги на мить зніяковіли від такого зухвальства, здавалось би, переможеного юнака. Та цього було достатньо, щоб молода пара, обнявшись, шугонула у темну безвість вісімдесятиметрової криниці. І лиш почулося, мов шелест вітру, відлуння стихлих голосів:

  "Ти все ж мене кохаєш?",  - "Ах, як я тебе кохаю!…".                                                                                            Микола ДАНИЛЕЙКО Збараж, лютий 2008 р.