Наукові дослідження

ЗБАРАЖЧИНА НАПЕРЕДОДНІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1648 – 1657 РОКАХ

Пришляк Оксана Богданівна
молодший науковий співробітник
фондового відділу
Національного заповідника
"Замки Тернопілля"
 

У статті розглядаються події на території Збаразьких земель, що передували Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького; коротка історія краю, соціально-економічне та політичне становище населення Збаражчини як один з чинників революції.

Ключові слова: Збараж, Збаражчина, народ, фортеця, повстання, війна.

Історія західноукраїнських земель багата на історичні події, які відбувались на цій території – складовій частині України в епоху феодально- кріпосницьких відносин.

Однією з найбільш яскравих сторінок, вписаних золотими літерами в історію України середини XVIІ ст., була народно-визвольна війна українського народу під проводом видатного державного діяча й полководця Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. вона підняла на класову боротьбу проти польсько-шляхетського гніту широкі маси поневоленого українського народу [6, с. 314].

Історія Збаражчини також тісно пов’язана з визвольною війною нашого народу спільно із Запоріжжям і Слобідською Україною [5, с. 4].

Збаражчина лежить між водами Дністра й Прип'яті, де проходив суходільний шлях від Криму аж д Львова. Цей шлях люди назвали Чорним, бо від найдавніших часів ним нападали на нашу землю дикі азіатські орди, які нищили все живе. Найбільшого лиха протягом декількох століть несли нашим людям татарські орди. Вони нищили все на своєму шляху, спалювали міста і села, руйнували і грабували міста і містечка, вбивали і забирали людей у неволю [5, с. 4].

У 1474 році велике татарське військо підійшло до стін Збаразької фортеці. Мужньо боролись захисника міста, незважаючи на чисельну та військову перевагу ворога. Ординці все ж захопили напівзруйновані мури, знищили їх повністю. На початку XVI століття замок відбудували, проте кримчани у 1598 році знову зруйнували його.

Руйнівні татарські набіги згубно позначились на економічному розвитку краю. Кожного разу лишилися пограбованими й спаленими майже повністю міста і села, на плечі міщан і селян лягали обтяжливі обов’язки відбудовувати свої житла, міські украплення, утримувати на постої війська, закупляти порох, мушкети, та інше військове спорядження.

В результаті нашестя орди гальмувався розвиток краю, зруйновані села відроджуються повільно, часто через кілька років, іноді на новому місці, а деякі не відновлювались зовсім.

Магнатсько-шляхетським військам Речі Посполитої інколи вдавалося стримувати натиск кримчаків.

В жовтні 1633 року польське військо під командуванням М. Потоцького і Я. Вишневецького розгромило турецько-татарську орду в битві під Панівцями на Зборівщині.

Спустошливі напади татаро-турецького війська, лихо, яке вони несли українському люду, навіки закарбувалися в пам’яті наших краян, відбилися і в народній творчості – легендах, піснях, казках, географічних назвах.

У XVI столітті Збаражчину захопила Польща, яка намагалася колонізувати ці землі, ополячити наш народ. Польські загарбники несли українському народу соціальний, національний і релігійний гніт [5, с. 4]. Спочатку було обмежено право переходу селян від одного феодала до іншого, а з 1505 року це право зовсім скасовано [1].

Князі Збаразькі, Вишневецькі, Острозькі, Потоцькі походили з давньоруського роду, а в погоні за маєтками, кар'єрою і славою зреклися рідного народу, його мови, віри і звичаїв. Стали релігійними фанатиками і ультраполяками, жорстокими катами рідного народу [5, с. 4].

Тяжке соціально-економічне становище й національно-релігійне гноблення заселення Збаражчини спричинило наростання національно-визвольного руху. Народний протест виражався в різних формах. Найбільш поширеними у цей час були втечі на Наддніпрянщину, де становище селян порівняно з Галичиною було дещо легшим, а також на Запоріжжя. Частина втікачів приєднувалась до козацьких загонів. У «Реєстрі козаків низових запорозьких» 1581 року є вихідці із земель Тернопільщини, зокрема і зі Збаража.

З Вишнівця був родом і український шляхтич Дмитро Вишневецький (в народі Байда), який прославив себе походами проти татар і турків. Його вважають засновником першої укріпленої фортеці козаків – Запорізької Січі.

Панщина, велика кількість різноманітних податків та повинностей не раз спричиняли соціальні конфлікти як у місті так і у селі. Пригноблений народ вдавався і до більш рішучих заходів, ніж втечі, це й відмови від виконання феодальних повинностей, і підпали, і напади на представника пануючої верстви, і збройні повстання. Селянські рухи поєднувались з виступами міщан, які відстоювали свої права в міському самоуправління, повстали проти міського патриціату [3, с. 31].

На початку XVII століття експлуатація українських селян дійшла до такого ступеня, як ніколи. Шляхта захоплювала села, віддавала їх в оренду, збільшувала панщину, чинш, побори, безправ'я.

Селяни чинили шалений опір соціальним, національним та релігійним утискам. Вибухали селянські і міщанські повстання проти гнобителів [1].

Населення нашого краю також взяло актину участь у селянсько-козацьких повстаннях цього часу. Зокрема у 1594-1596 рр. спалахнуло козацько-селянське повстання під проводом Северина Наливайка.

В липні-серпні 1594 року Наливайко на чолі повсталих рушив на Галицьке Поділля. В Тернополі козаки захопили панську зброю, порох, продовольство коней.

Збаразьку землю пройшли загони Северина Наливайка осінню 1594 року.

Далі загони порямували в Гусятин де захопили місто.

Повстання охопило всю Наддніпрянську Україну, Поділля, Волинь, білоруські землі і тривало до літа 1596 року, закінчившись поразкою козаків та селян [2].

У 1642 році на Вишнівеччині і збаразьких землях діяв повстанський загін Карвацького, який карав ворогів народу та їх при служників-осавулів, десятників, і хоч це повстання вдалося придушити силою, а ватажка скарати на горло, дух непокори зростав.

Події 1637-1638 рр. засвідчили, що козацько-польське військове змагання переросло в нову стадію — протистояння народів, держав. Тепер народ, а не його одна верства, осмислював усе розумом і серцем, і готувався до нових рішучих дій.

Гетьман Микола Потоцький в листі від 31 березня 1648 року до польського короля писав, що Україна стоїть напередодні бунту [5, с. 4].

Постійні напади турецько-татарських завойовників, міжусобиці в державі, а також селянсько-козацькі повстання примушували магнатів і шляхту перетворювати свої міста, маєтки і резиденції в сильно укріплені споруди. В цей час на Тернопільщині, як і по всій Україні, спостерігається бурхливий розвиток оборонної архітектури, зводяться добре укріпленні фортеці і маєтки.

У Збаражі замок будувався впродовж 1626-1631 рр. на замовлення князів Збаразьких за проектом італійського архітектора Вінченцо Скамоцці. Його укріплення відповідали тогочасним досягненням європейського фортифікаційного мистецтва [1].

Після смерті Юрія Збаразького в 1631 році, на якому вигас рід князів Збаразьких, Збараж разом з околицями перейшов до князів Вишневецьких, яким належали великі маєтності на Лівобережній Україні. Жорстоким і ненависним катом українського народу, відступником від віри своїх батьків був Ярема Вишневецький. Князь Ярема придушив повстання Якова Остряниці. На зборах шляхти князь високо підіймав шаблю і кричав: «Ось чим приборкати козаків!». Шість козаків-парламентарів від Хмельницького наказав посадити на палю [5, с. 4].

Звістка про перемогу селянсько-козацького війська над польською шляхтою під Жовтими Водами і Корсунем долинула на Збаражчину. До Збаража приїхав сам Ярема, привіз 50 гармат, зброю, порох. Прибуло підкріплення з угорців. Збаразька фортеця була повністю готова до оборони на випадок повстання.

Отже, напередодні 1648 р. в Україні склалося таке становище, коли більшість українського народу — селяни, міщани, козаки, козацька старшина, дрібна українська шляхта, нижче православне духівництво — не хотіла і не могла далі терпіти гноблення феодалів, польсько-шляхетської адміністрації.

Інтереси всіх цих груп українського населення збігалися у прагненні визволити Україну з-під влади шляхетської Польщі, з-під влади іноземців. Це було історичною необхідністю, корінним питанням національного існування українського народу. Ось чому всі названі верстви українського народу у 1648 р. піднялися на боротьбу за своє визволення [6, с. 391].

Список використаних джерел.

  1. Алексієвець М. М. Тернопілля: сторінки історії / М. М. Алексієвець та ін. – Тернопіль, 1995.
  2. Бармак М. В. Наш край – Тернопільщина / М. В. Бармак, О. Я. Бармак. – Тернопіль, 1998.
  3. Грабовецький, Володимир Васильович. Західно-українські землі в період народно-визвольної війни 1648-1654 рр. / В. В. Грабовецький. – Київ : Наукова думка, 1972. – 192 с.
  4. Іванцов І.О. Повстання українського народу проти шляхетської Польщі 1635-1638 pp. -К., 2002.
  5. Малевич А. Збаражчина в період визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в 1648-1657 роках / А. Малевич. // Вісник історії краю Газета Державного історико-архітектурного заповідника в м. Збаражі. – 1995. - №1. - С. 4–5.
  6. Рибалка І. К. Історія Ч. 1 : Від найдавніших часів до кінця XVIII століття підруч. для студ. іст. ф-тів вищ. навч. закл. / Іван Климентійович Рибалка. – Харків: Основа, 1995. – 445 с.                    

                                                                                   

Share
Повернутися