ПОДІЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ ПІД ПРОВОДОМ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ТВОРЧОСТІ ГЕНРІХА СЕНКЕВИЧА

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 1147

Народився майбутній письменник у Волі Окшейській на Підліссі 5 травня 1846 року в родині зубожілого шляхтича Юзефа Сенкевича, однак його мати Стефанія, у дівоцтві Цєцішовська, походила із заможної шляхетської сім’ї. У 1858 році Генрік розпочав навчання в реальній гімназії у Варшаві, яка розташовувалася тоді в Палаці Казімєжа (нині це головний корпус Варшавського університету), особливими успіхами в навчанні не відзначився й атестат зрілості отримав лише в 1866 році. Того ж таки року Сенкевич записався на медичний факультет варшавської Головної Школи, тобто польського університету, який існував у 1862-1869 роках. Проте мрії батьків зробити із сина лікаря не здійснилися, бо вже наступного року, йдучи за покликом серця і всупереч бажанню батьків, Сенкевич перейшов на історико- філологічний факультет.

У 1881 р. одружився з Марією Шеткович, що померла від туберкульозу в 1885 р. Після смерті дружини залишилося двоє дітей.

А у 1888 р. анонімний прихильник надав йому 15 тисяч рублів, на які Сенкевич створив фонд імені своєї покійної дружини, що виплачував стипендії хворим туберкульозом діячам культури (стипендіями фонду користувалися, зокрема, Марія Конопніцка, Станіслав Виснянський, Казімєж Тетмайєр).

У 1883-1884 рр. Сенкевич друкує частинами роман «Вогнем і мечем» одночасно у краківському часописі «Час» та варшавському «Слові». Успіх твору перевершив усі сподівання. Це вказало Сенкевичеві правильний напрямок для подальших творчих зусиль. У такий спосіб протягом кількох наступних років письменник створює ще два романи, які, разом з «Вогнем і мечем», склали Трилогію - «Потоп» (журнальний друк 1884-1886 рр.) про шведську навалу та «Пан Володийовський» (1887-1888 рр.) про війну з турками.

Роман «Вогнем і мечем» польського письменника Генріка Сенкевича (1846-1916 рр.) відтворює події середини ХVII століття, коли Річ Посполита вела запеклу боротьбу з охопленою народними повстаннями Україною. Герої роману потрапляють у самий вир кривавої, сутички, і відтоді їхні долі вже нерозривно пов’язані з війною. Так, війна звела і розлучила двох закоханих - польського шляхтича Яна Скшетуського і молоду князівну Олену, і вони, щоб відстояти своє кохання, долають безліч перешкод. Серед багатьох персонажів роману привертає увагу постать Богдана Хмельницького, великої і неповторної особистості в історії України, гетьмана козачого, що втілив у собі «народну геніальність у всьому: в розумі, обдарованості, темпераменті, нестриманості натури, у великій мрії про волю для рідної країни.

З пера Генріка Сенкевича постав епос, художній рівень якого надзвичайно досконалий. Вабить мужність героїв, любов до Вітчизни з обох боків, власне, як з польського, так і з українського. Вражає Сенкевичева соціологічна інтуїція та велика художність, з якою митець передає ментальність люду тогочасної епохи. Усе це тримає читача в окресленій напрузі. Могутність Польщі відтоді почала хилитися, призвівши до цілковитого поділу Речі Посполитої в 1772-1795 роках, коли Польща була стерта з карти Європи й потрапила в неволю трьох сусідніх імперій. Крізь призму цих подій вбачали в особі Богдана Хмельницького одного з головних виконавців цієї трагедії. Звідси випливає тенденційність негативних оцінок Сенкевича.

Коли він писав «Вогнем і мечем», то мав 37 років. Як письменник він сягнув найвищої вершини майстерності володіння словом та стилем. Передусім захоплювали колорит і пластика у творенні історичних персонажів, екзотика пригод, чарівність декорацій, ліричний патріотизм. Сенкевич просто живописав історію, як ніхто інший умів зацікавити читача неймовірними й авантюрними хитросплетіннями сюжетних ліній, утримувати його в постійному напруженні й підтримувати та підігрівати його інтерес до розвитку фабули, характерів героїв. Письменник був справжнім майстром побудови надзвичайно логічної, точної у своїх деталях сюжетної інтриги, раціонального використання кожного, навіть другорядного, персонажа чи події, які поєднувались із ліризмом і морально- патріотичною дидактичністю. Як визначив сам автор в останніх рядках роману «Пан Володийовський», Трилогію було написано «для зміцнення сердець», із думкою про поляків, які в часи національної неволі потребують яскравого, живого слова про подвиги своїх предків і колишню велич свого народу.

Текст роману «Вогнем і мечем» досі був недоступний українському читачеві. Інші твори Сенкевича перекладалися і друкувалися більш охоче. Проте роман «Вогнем і мечем» із надто українською тематикою неможливо було обійти увагою, і він став об’єктом гострого осуду. Найповніше і найґрунтовніше українську позицію висловив свого часу Володимир Антонович, її, до речі, підтримує й частина сучасних українських істориків. Сюжет роману надзвичайно цікавий. Тут згадуються такі відомі особистості як Іван Богун, Богдан Хмельницький, кримський хан Тугай-бей. Також в книзі знайшлося місце і для любовного трикутника між головним героєм Яном Скшетусь, красунею-княжною Оленою Курцевич і полковником Іваном Богуном.

Ян Скшетуський посол князя Яреми Вишневецького, повертається із завдання з Криму. На шляху він рятує життя козацькому полковнику Богдану Хмельницькому. Скшетуський наділений рисами ідеального лицаря - сильний, сміливий, енергійний, рішучий, релігійний, безмежно відданий батьківщині й обов’язку, він стоїть на сторожі честі й гідності Речі Посполитої. Єдиний у морі жорстокості не став жорстоким: помилував полоненних, звільнив Богуна. Саме в ньому шляхетськість нерозривно поєднувалася зі шляхетністю.

Князь Ярема Вишневецький у «Вогнем і мечем» виростає в найбільш епічну й монументальну, навіть дещо абстрактно-тенденційну й майже символічну постать. Він уособлює ідею польської державності і непорушності влади, вірності батьківщині та її політиці ХVІІ сторіття на «кресах» - тобто колонізаторській діяльності, – і є просто честю і гонором Речі Посполитої. Створюючи постать князя Яреми, письменник дуже добре відчув очікування читача, яскравої, легендарної історичної особи, сильного, грізного, але водночас справедливого вождя. Постать Вишневецького в романі оточує атмосфера міфу, який, народившись у переломні воєнні часи, поєднував античні традиції із сарматськими ідеалами. Історичному Вишневецькому були притаманні типові риси й вади «кресової» магнатерії: владність, егоїзм, амбітність, запальність, зухвалість і непомірна гордість, яка межує з пихою. Його твердий характер виявлявся не тільки в жорстокому придушенні бунтівних козаків, «залізний князь» міг збройно нав’язати свою волю сейму (у справі про Гадяч), змушував рахуватися з собою гетьманів і короля. Але Сенкевич намагався показати, як задля блага батьківщини, перед лицем загрози від «внутрішнього» ворога Ярема стримує свій егоїзм і амбіції, так що навіть жорстокість «виправдовується» вищою метою. Письменник не шкодує для нього епітетів на зразок: «вірлиний розум», «пан надзвичайно чутливого серця», «справжній батько для лицарства», «найвидатніший воїн у Речі Посполитій». Його поважають і хвалять навіть вороги. Тугай-бей говорить Хмельницькому: «Лев ховається в серці цього гяура... Краще б я з ним стояв, ніж з тобою». Роман «Вогнем і мечем» становить значний інтерес для українського читача - перш за все тому, що «історичним тлом» для розвитку любовної інтриги слугують події в Україні ХVІІ століття - визвольна війна Богдана Хмельницького, яку в польській історіографії звикли називати «козацькими війнами». Навіть Антонович визнавав, що «автор доволі ретельно вивчив зображувану епоху; великих фактичних помилок та неточностей він уникнув», і з українським істориком у цьому плані досить солідарними є історики польські [4, c. 16].

Однак у художньому світі роману до історичного часопростору вписаний часопростір міфічний. На міфічному рівні роману об’єктивний історичний час перетворюється на апокаліптичні вияви. У просторі географічному події відбуваються на порубіжжі Речі Посполитої, а у просторі міфічному - на краю землі, точніше, світу людей. Бастіоном цивілізації на помежів’ї з пеклом дикості є «лубенська держава», у якій «справжнє життя розквітло тільки під залізною рукою князя Яреми [4, с. 15]. По інший бік від цієї уявної межі світів стоїть військо Хмельни- цького з його ірраціонально-жорстокою поведінкою, яку оповідач пояснює «спрагою крові та вбивств», «звірячою природою» народу. Під час перепочинку заприятелював з двома шляхтичами – Яном Заглобою та Лонгинусом Підбийп’ятою, які мали можливість побачити, як Скшетуський справляється з нахабним старостою Чаплинським. У подальшу дорогу вирушають разом. Незабаром натрапляють натрапляють на розбиту карету княгині Курцевич. Та допомагають у цій складній ситуації племінниці її померлого чоловіка княгині, Гелені. Хмельницький організовує на Січі велике повстання козаків, яких підтримали кримські татари. Козаки перемагають польські коронні війська під Жовтими Водами й Корсунем. Бунт намагається «втопити в крові» князь Ярема Вишневецький, якому служать Скшетуський з Підбийп’ятою. Військові обов’язки відривають Скшетуського від його коханої Гелени. Він не в змозі захищати її від загроз війни та закоханого в неї козака, Богуна. Військо Вишневецького не може розраховувати на допомогу магнатів, бо вони бажають домовитися з козаками. Військо князя зводять укріплення у фортеці Збараж, де бере в облогу їх величезна армія Богдана Хмельницького і хана Іслама Гірея. Шляхта в числі кільканадцяти тисяч солдатів захищається хоробро, але не має шансів проти такої великої сили. Князь посилає Підбийп’яту, щоб він прокрався через табір козаків і сповістив короля про важке становище війська. Лонгинус Підбийп’ята гине від стріл, з молитвою на устах. Ця місія вдається Скшетуському, завдяки якому король Ян II Казимир вирушає з підмогою на Збараж. Князь, Скшетуський і Заглоба стають героями, рятують Гелену, а крім того ловлять Юрка Богуна (але Ян Скшетуський прощає йому викрадення Гелени та відпускає. Після поразки від українських козаків на Брацлавщині та Волині польсько-шляхетські загони під командуванням Яреми Вишневецького й інших загонів кількістю до 15 тисяч вояків відступили до Збаража під захист його укріплень. Навколо табору, який тилом упирався в стіни міста й замку, польські жовніри, угорські та німецькі найманці насипали оборонні вали. В один з піхотних прапорів вояків Речі Посполитої вдарила блискавка. Перед генеральним штурмом фортеці пройшли великі грозові дощі. Першого дня боїв був польський табір, у полон взято 4-5 тисяч «челяді». Першого липня козацька артилерія піддала табір оточених обстрілу. Вже 3 та 4 липня відбулися загальні штурми табору. Протягом 10-14 липня тривав безупинний гарматний і рушничний обстріл, 20 липня польське військо змушене відійти до останнього третього рубежу оборони перед замком. Наступного дня козаки ледве не увірвалися до табору. Наступні 27 і 29 липня відбулися нові генеральні приступи козацьких і татарських військ, але жовніри змогли відкинути атакуючих. У польському таборі почався голод, епідемія тигельозу (від неї померла найбільша частина оточених). Шансів прорвати оточення в них не було. Врятувало оточених наближення польського війська на чолі з королем Яном II Казимиром.

В романі надзвичайно вабить мужність героїв, любов до Вітчизни з обох боків, власне, як з польського так і з українського. Особливо впадає в око Сенкевичева соціологічна інтуїція та велика художність, з якою митець передає ментальність люду тогочасної епохи. У романі «Вонем і мечем» були антиукраїнські настрої випадів і все це подано лише контекстом міжнаціонального протистояння. Попри яскраве зображення постатей Хмельницького і Богуна, козацької хоробрості й вольниці, українці найчастіше постають безкультурними, невдячними, напівдикунами тощо. Але то не була свідома настанова автора саме такими показувати українців. Задум автора полягав в іншому, на чому він наголосив в останньому романі «Трилогії» - «Пані Володийовському»: «На цьому закінчується той ряд книжок, що писалися упродовж кількох років і з чималими труднощами - для гартування сердець». Саме це прагнення «гартувати серця» співвітчизників за умов утрати державності спонукало автора до возвеличення предків. І нерідко це возвеличення мимоволі досягалося, крім усього іншого, і за рахунок зневажливо-принизливого ставлення до інших національностей. Це спостерігаємо не тільки у «Вогнем і мечем» щодо українців, а й у «Потопі» - щодо шведів, у «Пані Володийовському» - щодо турків і татар. Але ні шведи, ні турки не сприймали цих романів так гостро, як українці. Можливо, спрацював багатовіковий комплекс меншовартості, коли на кожному кроці потрібно було доводити своє право на існування, на утворення з часом власної держави, до чого не були змушені не тільки шведи і турки, а й самі ж поляки, за якими вся прогресивна Європа визнавала право на відродження державності [3, c. 2].

На момент створення «Вогнем і мечем» на автора зійшло напрочуд високе натхнення, породжене, очевидно, потужним патріотичним запалом, - настільки високе, що більше він його, мабуть, не досягав у подальшій творчості, навіть у таких шедеврах, як «Хрестоносці» і «Quo vadis?». Це давало йому змогу силою однієї лише уяви творити унікальні картини. Особливо гостро відчували те, що сила роману Сенкевича - насамперед у його художній досконалості, українські письменники. Тому пробують створити йому альтернативу не у формі науково- критичних праць, а у формі літературних творів.Тому пробують йому створити альтернативу, але І. Нечую-Левицькому та А. Чайковському це не вдалося. Задум Нечуя-Левицького був доволі цікавим - створити роман для масового читача. Але для його реалізації забракло художньої сміливості, письменник боявся бодай на крок відступити від історичних документів, свідчень,фактів.

Одним із головних елементів в творчості Сенкевича є опис природи, а особливо     романтично     відтворено     образ     степу.     Він     складається   із «горизонтального» плану - простір природи (степова флора та фауна, ландшафт та геогра- фічні назви) і «вертикального» - історія і легенда, семантика могил і курганів, які ховають останки учасників степових воєн. Цей образ степу, який сформувала романтична література, став однією з визначних складових бачення історії XVII століття. Степ є рідним для козаків, співзвучним із їхньою душею, пов’язаним майже фізично: вони рухаються та відтворюються в такт, їх єднає своїми променями сонце, гомін козацького війська такий же дикий і сумний, як і степ. Проте сумний цей степ і дикий тільки для оповідача, у самих козаків він викликає радість і пошану. Хмельницький та повстанці перетворюють простір на  антипростір:  сонце  не  світить  через  дим,  вночі  замість  зірок  та  місяця палають пожежі, течуть криваві ріки, підносяться гори із людських голів, дерева вкриваються страшними плодами - повішеними. А от Ярема Вишневецький на землі, що несла на собі сліди смерті, створює квітучий край. У пустинному закутку він будує цивілізацію. Багатоликий степ по-різному відтіняє характери персонажів. У Курцевичів близькість зі степом спричинила огрубіння звичаїв та затвердіння розуму і сердець. Богуна степ зробив відчайдухом, лицарем, нестримним як у війні, так і в коханні. Степ, шкідливий для князівської крові, натомість ушляхетнює романтичними поривами козацьку волю.

При цьому інша гілка князівського дерева, «чудова степова квітка», Гелена розцвітає на степових просторах, звільнившись після ув’язнення в Чортовому яру. Сенкевич досить широко і цілком свідомо використовує романтичну традицію для створення авантюрного простору з його екзотикою та небезпеками, для того, щоб герої пригодницького роману могли пройти дорогою випробувань для перевірки їхньої сміливості, витримки, шляхетності, здатності долати труднощі та біль. Часто романтична традиція (напр., образ романтичної особистості) пародіюється та деміфологізується, що пов’язано з особливою увагою Сенкевича до «сарматсько-барокових» рис XVII століття. І саме використання автором стилізації (чи то романтичної, чи то сарматської, чи типово реалістичної структури нарації - кодів, присутніх у живій літературній свідомості читача) мало довести правдивість цього образу на різних рівнях сприйняття. Це різноманіття підходів та інтерпретацій «Вогнем і мечем» свідчить про те, що кожне покоління шукає й знаходить свої шляхи до прочитання роману, одне залишається незмінним: змальовані у творі події мають слугувати попередженням, що розпалювання ворожнечі між народами і нерозсудлива політика можуть призвести до серйозних суспільних катаклізмів [4, c. 17].

Список використаних джерел.

1. J.Krzyżanowski Twórczość Henryka Sienkiewicza. Warszawa: PIW, 1976.

2. Нечуй-Левицький. Князь Єремія Вишневецький: Роман.- К.: Школа, 2007.- 256 с

3. Шевчук Ю. «Вогнем і мечем» як чинник української культури//Критика.- 1999.- №9 (23)

4. Роман Генріка Сенкевича «Вогнем і мечем»: польська і українська перспектива. Ростислав Радишевський.

5. Микола Васьків. Світло і тіні Генріка Сенкевича.