СВЯТИЙ ЮРІЙ У СИМВОЛІЦІ МІСТА ЗБАРАЖА

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 758

Данилейко Володимир Миколайович
молодший науковий співробітник
Національного заповідника
"Замки Тернопілля"

В даній роботі автор розглядає історію, приналежність та використання у геральдиці, сфрагістиці  та нумізматиці зображення святого Юрія. Проводиться аналіз походження зображення святого Юрія у гербі міста Збаража.

Подано результати існуючих нумізматичних та геральдичних обстежень. Піднімається проблема недотримання геральдичних канонів при існуючих реконструкціях герба міста.

 Ключові слова: Місто, герб, сфрагістика, геральдика, монета, князівство, Святий Юрій. 

 In this work the author examines the history, affiliation and use in the heraldry, sphragistics and numismatics of St. George's image. The origin of the image of St. George in the coat of arms of Zbarazh is analyzed.

The results of existing numismatic and heraldic surveys are presented. The problem of non-observance of heraldic canons in the existing reconstruction of the coat of arms of the city is raised. 

Keywords: City, coat of arms, sphragistics, heraldry, coin, principality, St. George.

Родові знаки, тотеми, які можна вважати попередниками гербів, були у всіх народів світу. Без подібної системи символів людське суспільство не могло обійтися. Жодних загальновизнаних офіційних символів на Русі не було, але високопоставлені особи – перш за все князі, а також церковні ієрархи, княжі уповноважені і чиновники – протягом майже п'яти століть використовували для посвідчення документів звислі металеві печатки – булли, зразком яких були візантійські печатки.

Як відомо, місто Збараж вперше згадується у Галицько-Волинському літописі. Під  1211 р. в цьому джерелі йдеться, що «…Лешко не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і Руссю» [1:18]. Але, як зазначає Наталя Яковенко, краківський князь Лєшко І Білий, був троюрідним братом угорського короля Андрія ІІ та Романа Мстиславовича [2:101]. А оскільки Лєшко І був сином Олени Зноємської і Казимира ІІ Справедливого, який доводився рідним братом матері Романа Мстиславича – Агнєшки, то виявляється, що Лєшко і Роман Мстиславович були двоюрідними братами. Крім того, дідо Романа Мстиславовича – Ізяслав ІІ Мстиславич, був рідним братом бабці угорського короля Андрія ІІ –  Єфросинії.

По смерті, галицько-волинський князь Роман Мстиславович залишив двох малолітніх синів: чотирирічного Данила та дворічного Василька. Романова вдова княгиня Анна, заручившись підтримкою угорського короля Андрія ІІ, була визнана боярами регентом при малолітньому Данилові, але втримати влади не змогла [3:100]. Після загибелі Романа між угорським королем Андрієм та польським князем Лєшком була укладена угода про підтримку династичних прав його синів, якої формально вони дотримувалися [4:172]. Отже, у Галицько-Волинському літописі події описуються неправдиво. В дійсності, Лєшко прийшов на Галицько-Волинські землі не загарбати та пустошити їх, а допомогти Данилові утвердитися на троні та вигнати з цих територій бояр.

Досліджуючи історію міста, важливим є не лише його перша згадка у писемних джерелах, але й історія, приналежність та використання його герба. Цікавим у гербі міста Збаража є походження зображення святого Юрія. За легендами, святий Юрій був старшиною у війську римського імператора Діоклетіана, в період гонінь на християн витерпів жорстокі тортури, проте не зрікся віри й помер за неї мученицькою смертю у 304 році.

Ім'я Юрій носив син князя Лева король Галицько-Волинської держави Юрій І. Ще в період могутнього Галицько-Волинського князівства, до найдавніших печаток, якими користувались міські громади українських земель для засвідчення документів належить печатка міста Володимир-Волинського,  яке, як і Збараж, входило до Волинського воєводства. Покровителем князів Волинського воєводства був святий Юрій.

На печатці міста Володимира, що збереглась на документі і датована 1324 роком, зображено святого Юрія на коні, який списом перемагає змія (Фото 1). В цей період зображення святого Юрія на коні сфрагістично зустрічається вперше. Його немає на сфрагістичних пам'ятках західних сусідів Галицько-Волинської держави та Візантії. У сфрагістиці останніх святий Юрій зображувався пішим воїном.

Фото 1. Святий Юрій на печатці, підвішеній до листа ради міста Володимира до ради міста Штральзунда 1324 року.

На середину XIV ст. литовські князі захопили значну частину земель Русі. В цей час появилися різноманітні види князівських гербів, серед них  – численні знаки міської геральдики, в тому числі і міста Збаража. Святий Юрій-Змієборець – є патроном і опікуном міста Збаража з давніх часів.

В період з 1345 по 1351 рік Ольгерд віддав Поділля у володіння синам свого брата Коріата, які порівну поділили між собою подільські володіння [5: 8] . Вони започаткували розбудову замків на Поділлі, яке в цей час мало у своєму складі 11 округів [6] . Збараж також входив до складу володінь Коріатовичів.

 Подільські князі Коріатовичі в XIV ст. використовували у діловодстві на відтисках печаток зображення вершника-змієборця, про що свідчить печатка Георгія-Юрія, короля Русі, князя (Во)Лодимирії (Фото 2).

Фото 2. Печатка пана Георгія-Юрія, короля Русі,   князя (Во)лодимирії.

Вершник-змієборець це одночасно і Георгій Переможець, улюблений святий європейської військової аристократії, і символічне зображення князя. При князі Костянтині Коріатовичу (1380-1391 рр.) почалося карбування власної монети подільського півгрошовика із зображенням Юрія-Змієборця направленого геральдично вправо [7] (Фото 3).

Фото 3. Півгрошовик Костянтина Коріатовича 1380-1391 рр.

Вже в 70-х роках XIV ст. брати Коріатовичі застосовують загальну для них емблему зі св. Юрієм-Змієборцем як фамільний (родовий) герб. Після всього викладеного не дивно, що св. Юрій-Змієборець присутній на гербі міста Збаража, яке входило у цей час до Подільського князівства Коріатовичів. Можливо, саме Коріатовичі дали свій герб місту Збаражу, герб, який фактично є одним із найбільш ранніх серед гербів в Східній Європі.

Потрібно зазначити, що один з братів Коріатовичів – Дмитро, можливо, причетний до появи вершника змієборця на гербі Московського князівства. Він у 1356 р. одружився на дочці великого князя московського Івана Красного – Ганні, сестрі Дмитра Донського. Десь після 1366 p., втративши у боротьбі з поляками свої Галицькі володіння, Дмитро Коріатович перебирається на Північно-Східну Русь. У 1371 р. він уже воєвода князя московського Дмитра Донського. Дмитро за дорученням Донського укладає мир з Литвою в 1372 p., бере участь у приєднанні до Москви «верховських» князівств.

Служба Дмитра була високо оцінена, йому були подаровані вотчини безпосередньо під Москвою. Ці місцевості були названі селищами Волинське і Давидково. Зараз ці території входять у міську забудову Москви. З часом Дмитро Коріатович став одним з найближчих бояр Дмитра Донського. У духовній грамоті Дмитра Донського від 1389 р. він, як Дмитро Михайлович, згаданий першим серед "вернейших паче всіх" десятка бояр [8]. Таким чином, є підстави думати, що у Дмитра Донського і його синів були можливості познайомитися з гербом їхнього першого боярина, оцінити переваги постійної, що передається в спадщину, універсальної родової емблеми-герба.

Однак, щодо міста Збаража, то Коріатовичі володіли ним недовго. 1393 року Вітовт вигнав Коріатовичів і захопив Поділля. Брацлав і Соколець та два міста в Галичині, Збараж і Вишнівець, було віддано Дмитру Корибуту Ольгердовичу – князю Сіверському і Новгородському  [9].

На печатці Дмитра Корибута, в тому числі і на восковій, зображено «погоню» – вершника на коні, направленого вліво, із списом піднятим вертикально догори. Цей знак символізував князівську владу і, ймовірно, був частиною родового герба князів Ольгердовичів.

В період XV-XVІІ ст. князі, які володіли Збаражем, значаться – «Гербу власного», тобто використовували свої власні родові герби. Відомостей про використання ними зображення святого Юрія на коні, чи більше того, використання цього зображення як герба міста Збаража – немає.

Герб, яким користувалися Збаразькі-Вишневецькі (хрест «крослет» на півмісяці рогами додолу), отримав назву «Корибут» лише в гербовниках XVII-XVIII ст., і до Корибута Ольгердовича та його герба (горизонтальна «вісімка» із латинським хрестом по центру) не має жодного відношення.

Вперше базовий знаковий символ, що отримав назву «cruces huiusmodi guadruplicatae more Rthenorum» (О. Однороженко), «crux brachiata», «croix recroissetee» (W. Dobrowolska) або чотирираменний хрест з перехрещеними раменами використав Іван Несвіцький у 1387-1388 роках. В подальшому трансформований печатний знак з перехрещеним хрестом, поміщений на півмісяці рогами на схід (вправо), використав у 1434 році і Федько Несвіцький. Перші князі Збаразькі помістили півмісяць рогами донизу і помістили в центр півмісяця шестипроменеву зірку (яка до гексаграми «марен-Давид» не має жодного відношення). Зображення зірки на гербі було в основному у нащадків Михайла Васильовича Збаразького. У більшості нащадків Семена (старшого) Збаразького цієї зірки у гербі немає. Також не було цієї зірки і у гербі Януша Збаразького – батька князів Юрія та Христофора.

Князь Юрій Збаразький  у 1570 р. володів четвертою частиною Збаража, і можна припустити, що саме він був засновником нового міста. Можливо, саме з тих пір це зображення, як символ князя Юрія, використовується у якості герба Збаража.

Святий Юрій на коні, що перемагає змія, зображений на овальній печатці 1784 р. розміром 36 х 31 мм., якою було засвідчено позов Теребовлянського міського суду В. Потоцькому й М. Ронікеру (Фото 4).

Фото 4. Герб Збаража на печатці 1784 року.

Часті зміни власників Збаража  в кінці ХVIII- початку ХХ ст. не вплинули на символіку міста, а лише на зміну напрямку – з праворуч на ліворуч. Але це, скоріш, символізує часи експансії інших держав на наші землі, ніж встановлене правило.

13 вересня 1797 року Декретом цісаря Франца II підтверджено герб Збаража – св. Юрій на коні вбиває списом дракона, але св. Юрій вже направлений геральдично вліво. Він мав такий опис: "На блакитному тлі на срібному коні святий Юрій Звитяжець, що нищить змія. Обладунок та спис святого срібні, змій сірий, пера на шоломі та сідло на коні червоні, земля зелена" (Фото 5).

Фото 5. Герб Збаража, підтверджений Декретом цісаря Франца II 13 вересня 1797 року.

Міський герб періоду австрійського панування був реконструйований О. Мошинською (Фото 6).

Фото 6. Герб Збаража, згідно реконструкції О.Мошинської.

Але, аналізуючи вищезгаданий опис герба, і саме чорно-біле його зображення, підтверджене цісарем Францом ІІ, можна зробити висновки про їх не відповідність. Адже, згідно геральдичних норм, в дійсності кольори мали б бути дещо іншими. Тому, в 2018 році нами була здійснена ще одна спроба реконструкції герба Збаража (Фото 7).

Фото 7. Герб Збаража в кольорі із дотриманими нормами геральдики, (реконструкція автора).

Схожим цей герб залишався і до початку Другої світової війни. Щоправда, польська влада помістила його в овальний картуш, оздоблений біло-червоними стрічками (Фото 8).

Фото 8. Герб Збаража 1920-их – 1930-их років.

Цікавим відкриттям виявилась знахідка печатки ґміни міста Збаража 1920-1930  рр. із тисненим зображенням Юрія-Змієборця у стилізованій короні (Фото 9).

Фото 9. Печатка Ґміни міста Збаража 1920-их – 1930-их років.

У 1995 році міський герб Збаража зазнав деяких видозмін. Він був вписаний  у декоративний картуш, що був розроблений Українським Геральдичним Товариством. Автор проекту — А. Гречило. На міську корону внесли напис "Збараж", а під ним помістили дату – "1211" – першої писемної згадки про місто. Вершник і кінь набули одноколірності, ставши срібними. У такому вигляді 23 березня 1995 року рішенням міської ради № 178 герб Збаража був затверджений (Фото 10).

Фото 10. Герб Збаража, затверджений рішенням міської ради 23 березня 1995 р. № 178.

Тут потрібно наголосити, що у реконструкції О. Мошинської, а також у сучасному гербі за проектом А. Гречила, не дотримано геральдичних канонів. Адже, у геральдиці не дозволяється використання фону, розділеного на два поля, що ми можемо спостерігати у вищезгаданих авторів.

Тому, можна вважати, що автентичним зображенням герба міста Збаража саме є підтверджене Францом ІІ у 1797 році зображення, але в кольорі, реконструкція якого нами була виконана (Фото 7).

У 2011 році Національним заповідником «Замки Тернопілля» до 800-річчя міста Збаража було ініційовано застосування герба у ювілейній нумізматиці. Було випущено  настільну медаль роботи тернопільського художника Євгена Удіна, на якій є зображення святого Юрія на коні (Фото 11).

Фото 11. Ювілейна медаль роботи тернопільського художника Євгена Удіна, до 800-річчя міста Збаража.

Окрім цього, Національним банком України викарбовано ювілейну монету номіналом 5 гривень, на реверсі якої також красується збаразький герб (Фото 12).  

Фото 12. Ювілейна монета номіналом 5 гривень, присвячена 800-річчю міста Збаража.

На даний час випущено велику кількість сувенірної продукції із зображенням збаразького герба. В тому числі і вимпел із вишитим, згідно нашої реконструкції гербом. Це зображення герба – вже в кольорі, та на однопольовому фоні, як і вимагають норми геральдики (Фото 13).

Фото 13. Вимпел із зображенням герба міста Збаража, (реконструкція автора).

Список використаних джерел та літератури.

1. Галицько-Волинський літопис. /Червона калина/. – Львів, 1994. – С.18

2. Яковенко Н. М. Нариси історії середньовічної та ранньомодернової України / Наталія Миколаївна Яковенко. – Київ: Критика, 2005. – С. 101.

3. Яковенко Н. М. Нариси історії середньовічної та ранньомодернової України / Наталія Миколаївна Яковенко. – Київ: Критика, 2005. – С. 100.

4. Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь / Микола Федорович Котляр. – Київ: Альтернативи, 1998. – С. 172. – (Україна крізь віки). – (Том 5)

5. Stryjkowski M. Op. cit. - Т.2. - S.8.

6. Ф.М.Шабульдо «Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского». Наукова думка. Київ 1987

7. Олег Погорілець, Ростислав Саввов. Монета подільського Князя Костянтина. –Хмельницький, 2010.

8. Духовные u договорные грамоты великих u удельных князей XIV-XVI вв. - М.-Л., 1950. - № 12.

9. Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / Підготовка тексту до друку, передмова, комент. Мицика Ю. А., Кравченка В. М. – К., 1992. – 336 с.