ЛЮЛЬКА, ЯК ОДИН ІЗ СИМВОЛІВ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ (НА ПРИКЛАДІ КОЛЕКЦІЇ ЛЮЛЬОК З ФОНДІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА «ЗАМКИ ТЕРНОПІЛЛЯ»)

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 3023

Одними із атрибутів які в першу чергу асоціюються з козацтвом є люльки для паління. У поданій статті розповідається про типи люльок, методи їх виготовлення та подано опис зразків люльок для паління з колекційного зібрання Національного заповідника «Замки Тернопілля».

Ключові слова: люлька, тютюн, козаки, глина.

Починаючи з XVII століття у середовищі українських козаків і селян поширилося тютюнопаління, що супроводжувалося появою на наших землях невеликого глиняного виробу – люльки. Люльки увійшли у повсякденне життя козаків, що стали невід’ємним атрибутом і одним із символів козацької доби.

Куріння люльки і тютюну прийшло на українські землі з Туреччини. Вся козацька тютюнова термінологія турецького походження: «люлька» — похідна від турецької lüle, lüla — «труба»; саме «куріння» по-турецьки — «тютюн ічмек», що означає «пити дим». З Туреччини ж прийшли «чубук» і «капшук» (кисет) [7].

Запорізькі козаки «смалили люльки» задовго до появи при європейських королівських дворах звичаю «куштувати нікотіану». Східні народи насолоджувалися димом кадильним всякого зілля ще в античності. Так скіфський звичай дихати біля багаття дурман травою описує «батько історії» Геродот. Можливо, в Україні звичай вдихати курильне зілля зберігся ще з тих часів [7].

Спершу, люльки та тютюн були привізними. Але на початку  XVIII століття на території Лівобережної України збільшується кількість вирощуваного тютюну. Сіяли тютюн, який виростав в наших кліматичних умовах, а це, переважно, махорка. З найбільш відомих на Україні махоркових сортів «самосаду» сіяли найчастіше такі як «Самсон» і «Дюбек». Ось в них-то, щоб відбити махоркових сморід, і додавали різні запашні трави, наприклад, материнка, м’ята, любисток. Тож козацький тютюн складався з багатьох компонентів, які кожен козак додавав по своєму бажанню [3].

Зростання кількості вирощуваного тютюну, збільшувало й кількість курців, що привело до збільшення попиту і на люльки.

Існувало багато різновидів люльок. Дослідники виділяють «східний тип»: короткий відросток для чубука і кут між відростком і чашкою для зілля був менше або рівнявся 90°. «Голландський тип» з’явився пізніше і був менш поширеним: довгий відросток для чубука і маленька чашечка для набивання зілля, кут між відростком і чашкою завжди більше 90°.

«Запорізьке товариство» тягнуло тютюн з мініатюрних люльок —«носогрійок». Маленька люлька була зручна для використання і в морському поході, і в сідлі. Запорожці вважали люльку «душею козака». Тому її берегли як своєрідний талісман. Бувало, якщо люлька ламалася, господар міг захворіти або навіть померти. Автор тритомної «Історії запорізьких козаків» Дмитро Яворницький пише, що така люлька зручно розміщувалася за відворотом шапки. Таким чином «свою душу» козак втрачав з головою і в прямому, і в переносному сенсі [7].

Люльки виготовляли найчастіше з дерева або глини, проте збереглося багато зразків «чашок», виточених з вулканічного туфу або інших, переважно м’яких гірських порід.

Коротка козача люлька-«бурулька» або, правильніше, «бурунька» (від татарського слова «burun» — «ніс»), що, фактично, те ж саме, що й «носогрійка», у давнину була зовсім не цільно-дерев’яною, а представляла собою досить складну конструкцію.

«Чашка» трубки найчастіше ліпилася з глини і обпікалася на вогні. За зовнішнім ободу «чашки» нерідко наносилися сакральні візерунки: так звані «карбо», що мали також місце на кобзі-бандурах, тростини-насеках і посохах- костур. І вже тільки в саму чашу трубки вставлялася «втулка», виточена з дерева (вишні, липи або груші). «Чубук» виготовлявся також нерідко дерев’яним, з клена. Але найчастіше матеріалом для чубука служив порожнистий всередині «очерет», яким заросли на сотні верст дніпровські плавні. Такі чубуки практично ніколи не чистили — і коли в чубук накопичувалися смоли, його просто викидали, змінюючи на новий [7].

Крім трубки, як предмета особистого вжитку, запорожці знали й трубки, як предмет  ритуальний,  що  використовується  для  колективних  дій,  наприклад, «обчеська»  або   «курінна»   люлька.   «Обчеська   люлька»  у   запорожців була «колективною душею». На курінній раді в урочистій обстановці прикрашена вишуканими візерунками і окута сріблом люлька виносилася курінним отаманом з курінної скарбниці і розпалювалася. Козаки затягувалися з неї по черзі, передаючи з рук у руки. При цьому кожен висловлював свою думку з обговорюваної справі. На думку запорожців, таким способом вирішувалися найскладніші проблеми.

Виготовлення керамічних люльок на території України започатковано наприкінці XVII – на початку XVIII століття. Відтоді українські вироби поступово займали все більш вагоме місце серед домінуючого раніше імпорту, переважно східного, кримсько – турецького походження.

Люльки виготовляли трьома способами: формуванням у двочастинній формі, формуванням на гончарному крузі, ліпленням. Найпоширенішим способом був формування у формах. Ознаками такого способу виготовлення є наявність швів на виробах, що утворювалися в місцях, де частини форми прилягали один до одної [6, c. 58].

Люльки виготовляли з білої або червоної глини гончарі (в окрему галузь цей вид ремесла так і не переріс). Деякі могли бути покриті поливою — зеленою, жовтою чи коричневою. Популярним способом декорування зовнішньої поверхні було димлення.

Поверхня люльок оздоблювалася орнаментами, на деяких з них ставили клеймо майстри – гончарі. Українські гончарі, вдало використовуючи пластичні якості глини у вирішенні форми та орнаментики, намагались створити кожен виріб неповторним. Більшість люльок за формою чашечки для тютюну нагадують традиційний український глиняний посуд – риночки, глечики – в залежності від висоти вінець [1].

Люльки для паління вже давно займають чільне місце у музейних колекціях та є цікавими для приватного колекціонування. Колекція люльок для паління була однією з перлин збірки козацьких старожитностей відомого дослідника Дмитра Івановича Яворницького.

У фондах Національного заповідника «Замки Тернопілля» колекція люльок нараховує понад 100 експонатів. Більшість з них виготовлені з червоної або білої глини. Також представлені люльки з задимленою поверхнею. На одній з таких люльок на одній стороні чубука знаходиться штамп з написом «SATANOW», справа – клеймо майстра.

Оздоблювали люльки лінійним орнаментом або рослинним. Поверхня п’ятнадцяти люльок покрита поливою зеленого, жовтого, коричневого або білого кольору.

У колекції заповідника зберігаються люльки як «східного» так і«голландського» типу. Також представлена люлька, яка датується початком ХХ століттям. Виготовлена з білого фарфору, поверхня оздоблена сюжетним зображенням: двоє чоловіків пливуть у човні по річці,а на березі їх чекає пес. Люлька циліндричної форми, вінця обвиті металевим обручем, до яких прикріплена кругла опукла накривка.

За рахунок різного виду глини, кольору поливи та різноманіття орнаментів в колекції з фондів Заповідника двох однакових люльок не знайти.

Люльки згадуються у літературних творах, живописі та скульптурі присвяченим козацькій тематиці.

У фондах та експозиційних залах Заповідника зберігаються картини та скульптури на яких зображені козаки з люльками для паління. Картина «Стій! Випала люлька» (автор невідомий) – художня інтерпретація уривку твору Миколи Гоголя «Тарас Бульба», у якому головний герой не воліючи залишитися без люльки потрапив в полон. На картині Василя Шпака

«Відпочинок козака Мамая» зображений козак, який сидить на килимі, поруч з ним лежить люлька. Дерев’яні скульптури Володимира та Віктора Лупійчуків відтворюють не лише звитяги але і відпочинок, побут та звичаї козаків. Серед них є роботи «Гопак» на якій козаки потягують люльки та «Думи мої, думи мої…» - бандурист, біля якого на зрубі дерева лежить люлька.

З появою цигарок люльками користуються лише окремі поціновувачі. Так само як і в давнину, в наш час люльки виготовляють як окремі твори мистецтва. Тож вони завжди будуть окрасою музейної чи приватної колекції. Цікавість до них лише зростатиме.

Cписок використаних джерел.

1. Безіна Л. В. Люльки з колекції Д.І. Яворницького: вціліле і втрачене [Електронний ресурс] / Л. В. Безіна – Режим доступу до ресурсу: http://www.museum.dp.ua/article0402.html.
2. Бутенко Т. Люлька з експозиції палацу / Тетяна Бутенко. // Слово "Гетьманської столиці". – 2010. – С. 4.
3. Добра люлька - добра думка: козаки додавали в суміш для куріння різні трави [Електронний ресурс] // Україна молода – Режим доступу до ресурсу: https://www.umoloda.kiev.ua/number/3048/196/103496/.
4. Інвентарна книга «Речові матеріали» № 1 - 6 Національного заповідника «Замки Тернопілля»
5. Інвентарна книга «Живопис» Національного заповідника «замки Тернопілля»
6. Коваленко О. Глиняні люльки XVII - XVIII століть ( за матеріалами Полтавщини) / Оксана Коваленко. – Опішне: Українське Народознавство, 2008. – 144 с.
7. Леусенко О. Козак і люлька: таємниця козацького диму [Електронний ресурс] / Олег Леусенко – Режим доступу до ресурсу: https://oleg-leusenko.livejournal.com/7631397.html.