ІВАН БОГУН В ЗБАРАЗЬКО-ЗБОРІВСЬКІЙ КАМПАНІЇ 1649 РОКУ
Статтю присвячено найгероїчнішій сторінці вітчизняній історії – добі української козаччини. У статті висвітлено маловідомі факти з життя українського полководця Івана Богуна. Що нам відомо про сподвижників Богдана Хмельницького? Про їхнє життя про людей котрі пов’язували долю з боротьбою славетного гетьмана ким вони були, як жили, що залишили по собі? Як не сумно це розуміти, але про Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса і багатьох інших відомо значно менше, ніж заслуговують ці люди за своє життя, що вони їх поклали на олтар служіння Батьківщині.
Ключові слова: козак, полководець, повстання, козацький полк.
Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за її межами. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неодноразово зафіксували різні етапи життя цього славетного козацького ватажка.
Одним з найвидатніших військових діячів українського народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі є козацький лицар, кальницький полковник Іван Богун – безмежної відваги воїн, талановитий полководець, блискучий майстер польових боїв і захисту українців.
Він був сином Федора — жителя містечка Бубнева (тепер село Бубнівська Слобідка, Золотоніський район). Рід Івана Богуна був козацького походження. Він був учасником визвольних (козацько-селянських) повстань 1637-1638 років проти поляків, робив наїзди на прикордонні землі московського царату, брав участь у військових походах проти кримських татар та переймав їхні торгові обози до Московії. У 1648 році Богун став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького і, згідно з «Реєстром Війська Запорізького 1649 року», значився серед козаків Чигиринського полку.
Але саме 1649 рік став для Богуна початком довготривалої військової кар’єри в ролі одного з найбільш наближених до Хмельницького полковників, який не лише мав певний вплив на нього, але й деякою мірою визначав політику в країні. Не викликає сумніву факт поранення Богуна під Збаражем, яке хоча й було тяжким, але не зашкодило йому міцно тримати шаблю в майбутньому.
В. О. Шевчук у коментарях до т. І «Літопису» Самійла Величка подає інформацію, що «Богун Іван був полковником кальницьким з лютого 1649 р., мав ще титул подільского полковник.
У джерелах, історичних романах і спогадах про козаччину, козацьке військо і видатних осіб козацької доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна, хоча жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни.
Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя. Польський історик середини ХVІІ ст. В. Коховський писав про І. Богуна – «сміливий, розумний ... надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний і хитрий, як лис; людина відважна і завзята» [1, с. 240]. Полковника Івана Богуна шанували і союзники і навіть його вороги. «Татари називали його «демір адам» (залізна людина), ніби за звичку завжди носити під одежею тонкий сталевий панцир, який не брали кулі. Він взагалі здавався невразливим і серед татар про нього розповідали багато байок, різних вигадок і страшних пригод»[2, с. 96]. Навіть польський історик зазначав, що «... з 80-ти діячів часів Хмельницького Іван Богун – найпрекрасніший».
Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного козацького ватажка і стратега козацької доби.
Про його молодість нічого не відомо. Мабуть, як і інші сини шляхти, навчався в Могилянській академії в Києві; з молодих літ вправлявся у військовій справі, бо часи були тяжкі.
Мало відомостей і про ранній період його життя: лише можна припускати, що молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці в пошуках здобичі. Богун міг бути одним із тих, хто ще за часів Остряниці поселився в Чугуєві. Деякі історики писали, що Богун брав участь у козацькому повстанні 1637- 1638 роках.
Перші ж найвірогідніші дані про рані справи Івана Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637- 1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма, Іван Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець.
Богун бере активну участь в боротьбі проти поляків з перших битв 1648 р. В. Замлинський вказує: «уже ті перші битви (під Жовтими Водами і Корсунем) дарували Богданові на все життя побратимів - Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжу, Михайла Кричевського... З ними були виграні всі наступні битви Визвольної війни» [3, c. 296].
Ось ще один доказ того, що один (мається на увазі І.Богун) із найвидагніших полковників Б. Хмельницького бере діяльну участь в операціях під Львовом. Згадка про активну роль полковника Богуна у військах Хмельницького, що наступали на Львів, є й у Кушевича. Кушевич називає спеціально «Богуна як речника такої боротьби до кінця: він, мовляв, раз у раз доказував Хмельницькому потребу йти «до Вісли», розпалюючи вогонь внутрішньої війни. «Всі тоді сподівалися, що Хмельницький пройде в саму середину Польщі, розвалить її й знищить саме ім'я - але богато було таких що вміли побіждати, але не вміли користати побіди» [4, c. 4]. Безперечно сказати одне, що Богун з початку 1648 р. виступає активним прихильником Богдана Хмельницького.
Іван Богун зайняв найвищий ранг у полку в період між складанням «Реєстру Війська Запорозького», яке здійснювалось восени 1649 року й початком серпня наступного року. Для України то був дуже складний і тривожний час. Тоді Іван Богун часто-густо перебував поряд з Хмельницьким і мав уже певний вплив не лише на нього, а й деякою мірою визначав політику в країні [5, c. 85].
В лютому 1649 р. ми бачимо Івана Богуна вже полковником подільським. Саме з цим прикордонним районом була пов'язана певний час його подальша військова доля. На Поділля Іван Богун прибув за наказом Богдана Хмельницького «для наведення порядку і заспокоєння бідних людей, щоби вже більше крові пролито не було» [6, c. 132]. Тон листа, з яким він звертався до всього населення, був досить категоричний: «Наказую, щоб ніхто надалі не смів на Поділля до Кам'янця війська приводити,... що він має намір карати будь-яких порушників кордонів, але все таки вважає, що краще буде, щоб ми в довірі жили, як предки наші, волею Божею» [6, c. 132].
1650 року за організаторські здібності та військовий талант Івана Богуна призначили кальницьким полковником. Він був високоосвіченим, розумним та хоробим полководцем. Як справжній патріот, він душею і тілом переживав за долю України та боровся за неї. Без вагань відмовився від титулів та багатств, що пропонували йому поляки, та підтримав визвольну війну проти Польщі 1647–1654 рр., яку під проводом Б. Хмельницького розпочав український народ.
З початком визвольної війни полковник Іван Богун очолював Вінницький полк, який стояв на захисті західних кордонів. Їм довелося одними із перших зіштовхнутись з ворогом та зупиняти його. Незважаючи на чисельну перевагу поляків, полк Богуна відважно та навіть нахабно стримував навалу супротивника. Одного дня полковник разом із своїм малочисельним загоном пішов в атаку на шляхту. Коли козакам довелось відступати до річки Буг, польські війська пішли на переріз, вийшовши на кригу. Але козаки заздалегідь прорубали лід, прикрили «пастки» снігом. Значна частина польського війська каменем пішла під воду.
1651 рік приніс полковникові велику славу та популярність в повсталого народу. Першим його успішним випробовуванням цього року була відсіч польським військам під керівництвом гетьмана М. Калиновського під Вінницею. Калиновський, який стояв під Кам’янцем-Подільським, вирушив на Брацлавщину. Богун, за наказом Хмельницького, вирушив йому напереріз і під Вінницею зайняв оборону. Тут він укріпив не лише місто і свій табір, але й сусідній монастир. Другим важливим випробовуванням для Богуна в 1651 році було Берестечко. Саме тут зійшлися в двобої війська польського короля Яна- Казимира і Богдана Хмельницького, союзником якого був кримський хан Іслам-Гірей ІІІ. Почалася десятиденна облога, в ході якої майже безперервно точилися бої [7. c. 135]. Єдиного керівництва не було, і лише коли наказним гетьманом обрали Богуна, вдалося дещо нормалізувати становище. Він вирішує вивести військо з оточення. Козаки будують переправу і починають поволі відходити. Але під час відступу не вдалося уникнути паніки, якою зразу ж скористалися поляки. Загинуло багато повстанців, були втрачені гармати, але якраз керівництво Богуна врятувало основу козацького війська.
Білоцерківський мирний договір був результатом невдач 1651 року і зводив нанівець здобутки повстанців, правда, Богун його не підписав.
У 1652 році відбувається битва під Батогом, в якій активну участь на чолі козацької кінноти брав Іван Богун, під час якої було скасовано умови Білоцерківського договору. Саме в цей період проявляється особлива позиція Богуна щодо Хмельницького, його опозиційність у багатьох питаннях [8, c. 39]. 1653 рік приніс ще одну перемогу. Один з найкращих польських полководців – Стефан Чарнецький – вирушив на Подніпров’я. Богун, якому Хмельницький доручив керувати козацькими полками, вирішив заманити поляків під Монастирище – укріплене валами та ровами місто – і тут дати бій. У ході бою він, скориставшись замішанням серед польських військ, вивів кількасот найкращих кіннотників за межі міста. А потім, нарядивши їх в татарський одяг, вдарив з тилу. Цей маневр вирішив долю битви на користь козаків.
У 1653 році і на початку 1654 року Богун брав участь в багатьох битвах як з поляками, так і з татарами, котрі забирали в ясир люд України, незважаючи на союзницькі зобов’язання. Особливою була позиція Богуна стосовно Переяславської угоди 1654 року. Багато дослідників вважають, що він її не прийняв і не підписав. Підтвердженням цього є те, що після укладання союзу з Росією він виступає проти великодержавницької політики російського царя, а в деякій мірі – і проти Хмельницького, котрий вперто дотримувався «Березневих статей».
Богун в цей період веде найбільш незалежну політику, виступаючи і проти Польщі, і проти Москви. Так було і в 1657 році, вже після смерті Хмельницького, яка ще більш ускладнила ситуацію в країні. Спочатку Богун підтримував спроби Юрія Хмельницького та Івана Виговського проводити незалежну від Москви зовнішню і внутрішню політику, але коли вони вирішили для цього укласти союз з Польщею, він виступає проти них.
У 1659 році разом із кошовим Іваном Сірком організовує повстання проти Виговського та Лівобережжі і Правобережжі. У 1662 році Богуна схопили і відправили до в’язниці. Але наступного року його звільнили і волею польського короля Яна Казимира призначили командиром козаків у складі війська правобережного гетьмана Павла Тетері.
Разом із своїм Вінницьким полком Іван Богун бере участь у історичних битвах, проявляє славетну мужність, силу духу та відвагу. Талант полководця, численні бойові перемоги та любов до Батьківщини зробили його легендою ще за життя. Вороги вояка боялись, а союзники поважали та шанували. Іван Богун понад усе любив Україну, тому у політичних суперечках відстоював її незалежність до останнього подиху.
17 лютого 1664 року біля Новгорода-Сіверського, край села Комань від рук польських окупантів загинув прославлений козацький лицар Іван Богун.
Іван Богун – це справді символ.Той Богун, про якого коронний обозний Анджей Потоцький писав королю Польщі, що для нього ―найвища державна рація — щоб не бути ні під вашою, королівською, милістю, ні під царем‖…
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №490 «Про реформування військової освіти» на базі Київського суворовського військового училища утворено Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна. У 2007 році Національний банк України випустив пам’ятну монету на честь Івана Богуна.
У багатьох містах України, а також у м. Збаражі є вулиці, названі на честь Івана Богуна.
Пам’ятники герою споруджені у Вінниці, Жовтих Водах, Боярці, Чигирині, Новгород-Сіверському. Знято кінофільми: Гетьман (2015 р.) режисера Валерія Ямбурського, Вогнем i мечем (1999 р.) режисера Єжи Гофмана. Український письменник Павло Загребельний присвятив Івану Богуну історико- психологічний роман «Я Богдан». Ім’я відважного героя отримували різні збройні формування України.
Але є один вічний пам’ятник Івану Богуну – це висока гора над Десною, де пролилась священна кров Героя, яку народ назвав Івановою горою. Там, лежав камінь із написом ―Тут спочиває полковник – наказний гетьман Іван Богун‖. В період приходу з Росії ―визволителів‖ цей камінь добрі люди заховали глибше, пересунули убік, щоб ніхто не поглумились над останками Героя. Зараз на могилі стоїть високий дубовий хрест і пам’ятний знак – Могила Івана Богуна,
Іван Богун був тим українським героєм, козаком-характерником, неспокійний дух якого живе і досі та пекучим вогнем вривається в душу воїнів, які борються за незалежність та волю України.
Список використаних джерел.
- Історія України в документах і матеріалах. - Т. 3. - К., 1941. – с.240.
- Мишко Д. І. Іван Богун. - К., 1956. с. 96.
- Замлинський В.О. Історія України в особах ІХ-ХVІІ ст. К., 1993. – с.296.
- Грушевський М. История Украиньї-Руси. - Т.ХІІІ. К., 1983. с. 4.
- Гужій О.І. Сто великих постатей і подій козацької України. - К., 2008. – с. 85.
- Костомаров Н. Материалы и исследования. Богдан Хмельницкий. - М., 1996. - с. 132.
- Хмільницький літопис (події 1636-1650 рр.). - К., 1971. - с. 135.
- Полухін Л.. М. Кривоніс, Д. Нечай, І. Богун - народні герої визвольної війни. - К., 1954. - с.39
+38(03550)2 42 47
zapovidnik_zbarazh@ukr.net