СТАРОВИННИЙ ЗОЛОТОПОТІЦЬКИЙ ЗАМОК І… НОВЕ ФЕОДАЛЬНЕ ПОМІСТЯ
Про походження назви «Золотий Потік» існує народна легенда. Під час довгої ворожої облоги фортеці захисникам не вистачало води. У цей скрутний момент у підземеллі замку було виявлено джерело, вода якого ніби сама пробилася до оборонців з потоку, що протікав за межами твердині. Від того часу місто почало називатися Золотим Потоком.
Але реальність була дещо далекою від легенди. У першій половині XVI століття польський король Сигизмунд І подарував надвірному маршалку королевича графу Якубу Потоцькому в нагороду за заслуги волості Загайполе і Соколів. Проте вже у 1570 році власник домігся для села статус містечка і перейменував Загайполе на Золотий Потік.
Від того часу не минуло й півстоліття, як у 1601-1620 роках польський шляхтич, військовик, урядник та державний діяч Речі Посполитої, меценат, дідич Бучача Стефан Потоцький та його дружина, донька господаря Молдови Єремії Могили Марія Амалія Потоцька-Могилянка побудували замок. При Cтефані Потоцькому поселення отримало в 1601 році Магдебурзьке право і герб «Пилява», привілей на проведення ярмарків двічі на рік - у день святого Прокопа та святого Марціна. Зауважимо, що Золотий Потік став улюбленою резиденцію Стефана Потоцького та його дружини.
Замок знаходився на пагорбі над пологою долиною невеличкого потоку. За планувальною схемою, він являв собою квадрат з п’ятигранними наріжними баштами, що фланкують оборонні мури значно винесеними назовні гострокутними виступами. Ця оборонна споруда збудована з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору. Замок був регулярним у плані, подібним на квадрат. Судіть самі: чотири кутові п’ятигранні башти, надворітня башта, палац і південно-східна оборона стіна звернена до річки. З південно-західного боку замок був захищений ровом з ескарпом і валом. Про могутність замку свідчить товщина фортечних мурів, яка сягала близько 2 метрів, а їх висота становила понад 5 метрів. У замку залишив слід популярний у Європі стиль ренесансу. Бо різьбленням рослинного орнаменту, виконаним в цьому стилі, були прикрашені наличники вікон другого ярусу.
Посередині північно-східної оборонної стіни знаходилася трьохповерхова, квадратна в плані, в’їздова брама, обрамлена каменем. Також мали кам’яне оздоблення два житлові будинки, які знаходилися при стіні замку, тобто між північною і західною баштою і брамою.
Північно-західну сторону замку утворював палац. Він - прямокутний в плані, одноповерховий, з склепінчастим підвалом (сучасний другий поверх – пізнішого походження). Цікавим є внутрішнє планування цієї будівлі – коридорне з одностороннім розміщенням анфілади кімнат, обернених в двір. І знову видно відгомін європейських тенденцій. Портал первинного входу і наличники вікон були декоровані ренесансним різьбленням.
У жовтні 1630 року до Польщі на запрошення короля Сигізмунда ІІІ прибув із Франції інженер Гійом Левассер де Боплан. Він мав будувати фортеці на так званих «східних кресах» Польщі, а також зміцнювати і вбудовувати існуючі замки відповідно до потреб часу. Французький інженер був у Бучачі тоді, коли йшла ґрунтовна перебудова замку, а тому можна сміливо припустити, що він мав відношення до проведення робіт і на замку в Золотому Потоці. Адже на карті Подільського воєводства, складеної цим інженером, позначені Бучацький, Язлівецький і Золотопотіцький замки. З цього можна зробити висновок, що Боплан займався укріпленням замку в Золотому Потоці.
З кінця ХVІІІ ст. власником замку стає магнат Ольшевський, який у 1840 році побудував біля замку великий палац. За переказами місцевих жителів, він був запроектований якимсь італійцем і не являв собою однорідну за стилем композицію. Це була прямокутна в плані будівля, одноповерхова, з дуже глибокими житловими пивницями, накрита невисоким чотирисхилим дахом. Головний фасад палацу був збудований у стилі класицизму, а дворовий і бічний лівий – мали неоготичні акценти. В центральному холі і житловій кімнаті, по сусідству з великим салоном, з правої сторони, стояли вирізьблені з тесаного білого каменю ренесансові каміни із замку Стефана Потоцького. Та, на жаль, саме в той період замкові мури зазнали найбільшої шкоди. Ольшевський повидирав майже всі білокам’яні деталі замку (балюстради, барокові обрамлення вікон та дверей).
Кошти, витрачені на побудову нового палацу, були настільки великими, що значно перевищували можливості господаря маєтності, який збанкрутів і продав замок. Наступним власником замку в 40-х роках ХІХ століття був Ян Стойовський, який невдовзі продав його рабину-чудотворцю Ізраїлеві Фрідману. Тоді місто занепадає, а палац і замок руйнуються.
У 1875 році черговий власник замку рабин Садогурський продав цю маєтність Владзімєжу Іпполіту Гнєвошу з Олексова (1838-1909). Родина цього австрійського шамбеляна і посла Державної Ради у Відні володіла замком аж до 1939 року. Гнєвош намагався врятувати старі мури. І тому в замку розміщується суд, в’язниця та податковий уряд, який раніше знаходився у Бучачі. В той же час башти замку перебудовують під стайні і хліви для коней та худоби.
Але, як не дивно, саме на цей період припадає розквіт палацу. За часів Володимира Гнєвоша тут зберігалися родинні портрети, дві акварелі роботи Юліуса Коссака на військову та мисливську тематику, портрет Володимира Гнєвоша пензля Юліана Фалята, старе срібло і фарфор, переважно австрійського походження. Бібліотека палацу налічувала 2000 томів класики і белетристики німецькою, польською, французькою та англійською мовами.
Після смерті Володимира Гнєвоша, а пізніше його вдови Марії Кжевуновичівни, Золотий Потік успадкував їх син Олександр. У 1818 році цісар Франц І Йосиф видав місту привілей на проведення ярмарків. Австрійські власті підтвердили його герб, що вживався на волосних печатках.
Згодом у замку відкривається ресторан, а при ньому невелика бібліотека і кімната для гри в більярд, шахи, карти... У довгі зимові вечори тут збиралася інтелігенція містечка. Влітку на подвір’ї на спортивному майданчику грали в городки, теніс, волейбол.
Цінну бібліотеку та більшу частину художньої збірки з палацу у 1918 році було вивезено до Москви. У 1920-х роках замкові мури починають розбирати на будівельний матеріал для спорудження парового млина.
Проте 8 березня 1926 року староство в Золотому Потоці звернулося до повітового відділу у Бучачі з повідомленням, що замок збережений відносно добре, прослідковуються сліди давніх валів і ровів. Ці матеріали з метою реєстрації історико-архітектурних пам’яток Східної Галичини зібрав урядовий комісар Кухецький. Пожежа 1935 року знищила палац на території замку. Та власники вперто відбудовують споруду у 1938 році. Рештки самої фортеці піддали консервації. До всього сказаного додамо, що у 1930-х роках руїни замку у Золотому Потоці були законсервовані.
До нашого часу Золотопотіцький замок перетворився на справжню руїну. Однак він є пам’яткою, що належить до найяскравішого періоду оборонної архітектури Поділля, зразком регулярної забудови з невеликим приміщенням садибного типу. Недаремно архітектор Чеслав Тульє відносить замок у Золотому Потоці до типу чотирикутних фортець. Аналогами таких укріплень можуть бути замки у Жовкві, Свіржі, Микулинцях, Поморянах.
Упродовж 1989-1994 років колектив архітекторів Львівського філіалу Українського спеціального науково-реставраційного інституту «Укрпроектреставрація» проводив повномасштабне дослідження цієї пам’ятки архітектури. А згодом, у 1994 році, на замовлення управління архітектури та містобудування Тернопільської облдержадміністрації авторський колектив інституту «Укрзахідпроектреставрація» у складі архітекторів Михайла Бендина та Наталії Муращенко провів додаткові натурні наукові дослідження Золотопотіцького замку. Було виявлено, що пам’ятка дійшла до нашого часу без істотних змін в перебудові планувальної структури.
На думку професора, викладача Львівського національного університету імені Івана Франка Михайла Рутинського, пожвавлення туристичного інтересу до Золотопотіцького замку стане можливим за умови організації в замковому палаці молодіжної турбази і сільського краєзнавчого музею та об’єднанні зусиль щодо охорони й популяризації пам’ятки з боку місцевої влади і представників одного з клубів національної Федерації історичного фехтування і реконструкції.
Із 2008 року Золотопотіцький замок став одним із об’єктів Національного заповідника "Замки Тернопілля". За цей час було проведено ряд робіт зі збереження і консервації замку, зокрема, розчищені внутрішні приміщення палацу, ремонтувалися приміщення надбрамної вежі. Виконано аварійно-ремонтні роботи з накриття лівого крила надбрамної вежі, а також реставрацію північної оборонної стіни замку. Були розчищені і частково відремонтовані господарські приміщення, в яких відновлені сходи і встановлені двері і вікна. Розібрані аварійні приміщення, які вносили дисонанс в архітектурний ансамбль пам’ятки.
Селище Золотий Потік має вигідне географічне розміщення, адже через нього проходить шлях до гірськолижного курорту «Буковель». Тому важливо створити тут умови для перебування подорожуючих. Крім цього, багата історія замку і його власників, особливо роду Потоцьких, дозволяє залучити до співпраці іноземних партнерів, зокрема поляків. Замок можна не тільки відновити, але й використовувати у майбутньому як майданчик для проведення різноманітних фестивалів та культурних подій краю. В цьому переконаний архітектор Юрій Вербовецький, який розробив концепцію реставрації замку з пристосуванням у феодальне помістя XVII-XVIII століття. За його ідеєю, в замку можна відреставрувати старі кам’яниці і оборонні вежі, у палаці облаштувати тематичний готель та панську їдальню, а також відкрити ремісничі майстерні, кузню-зброярню та конюшню. А посеред замкової площі знову буде колодязь. Та більш ніж очевидно: для реалізації цього амбітного проекту потрібні значні кошти. Проте архітектор має надію, що відгукнуться меценати, або ж вдасться отримати грантову підтримку.
Марія Вельгій
молодша наукова співробітниця
Національного заповідника «Замки Тернопілля»
+38(03550)2 42 47
zapovidnik_zbarazh@ukr.net