"КЛЮЧ ПОДІЛЛЯ" АБО ТАЄМНИЦІ ЯЗЛОВЕЦЬКОГО ЗАМКУ

• Опублікував: Admin
• Переглядів: 191

На Тернопільщині знаходиться майже третина всіх фортифікаційних споруд України. Один з найпотужніших і найдавніших замків – Язловецький.

Поряд з унікальними архітектурними, оборонно-фортифікаційними та туристичними об’єктами, які увійшли до Національного заповідника «Замки Тернопілля», особливе місце займає один з найбільш колоритних та неповторних замків Галичини та Поділля – Язловецький оборонно-фортифікаційний комплекс XIV—XVIIІ століття, який звався «ключем Поділля». Цей замок – один з найдавніших і найбільш укріплених на Поділлі поряд з Кам’янець-Подільським.  Він був форпостом на південно-західних кордонах Поділля, заволодіти «ключем» від якого означало мати доступ до нових територій.

Замок знаходиться у селі Язловець, Бучацького району і з давніх часів він перебував у власності родини Бучацьких, гілка яких обрала  собі прізвище Язловецькі згідно назви населеного пункту.

Наразі немає єдиної думки щодо походження назви села (колись містечка). Однак існують такі версії і легенди заснування Язловця: Перша: від слів “яз” і “ловець”. Яз — густий частокіл, загорожа у вузькому місці з неширокою прогалиною для проїзду. Ворота охоронялися, щоб на певний час затримати “незваних гостей” і подати знак небезпеки у навколишні поселення. На чатах стояли досвідчені і хоробрі “ловці”. Друга: в гарній улоговині над річкою Вільховець проживав колись Ясько Ловець.  Його слава , як знаменитого знахаря, притягувала сюди людей з країв далеких і близьких, які шукали порятунку від хвороби. Вдячні люди називали це поселення в честь знахаря і порадника - “Язловець”. Третя: місце і стоянка овець — “Ясло - овец”. І, нарешті, четверта: місцевість була сприятливою для полювання і рибної ловлі. Місцеві жителі часто заходили далеко від поселення і на запитання: “Звідки ти?”, відповідали: “Я з ловців”.

За міцністю замок у Язловці зараховувався до найкращих фортець краю. Його ніколи навіть не намагалися здобути татари, не спокушалося на нього і козацьке військо. Проте через недбальство командирів, які керували оборонцями, замок двічі здавали майже без бою туркам у 1672 та 1676 роках.

Гіпотетично, перша фортеця спорудження якої припадає вже на другу половину ХІІІ ст. була дерев’яною з однією кам’яною оборонною баштою. Замок був п’ятикутним, нерегулярним в плані, що було обумовлено складним рельєфом місцевості. З заходу його захищало скелясте урвище, зі сходу – широкий рів. У гострому західному куті п’ятикутника знаходилась квадратна сторожова башта. Брама розташовувалася у північно-західній стіні, а до північної стіни примикав житловий будинок з криницею. Твердиня була побудована на торгівельному шляху зі Львова на Молдавію, що відігравало важливу роль у історії краю.                                                              

У 1448 році власник Язловця Теодор Бучацький зі східного боку прибудував оборонні нові оборонні мури. При чому план попередніх оборонних споруд був збережений: оновлений замок так само мав форму видовженого п’ятикутника, у східному куті якого знаходилася квадратна башта. До східної стіни первісного замку добудували житловий будинок.

В середині XVI століття господарем Язловця уже був Юрій (Єжи) Язловецький. У період з 1550 по 1556 роки Юрій Язловецький укріпив твердиню і прибудував з південно-західної сторони замку п'ятиярусну башту-донжон (п’ятий ярус не зберігся), яка і сьогодні вражає своїми розмірами і товщиною стін у 4 метри. У башті влаштували потрійні бійниці для ведення перехресного вогню, а на місці колишнього рову збудували двоповерховий будинок з наскрізним проїздом. В’їзна брама розміщувалася на рівні третього ярусу башти-донжона, куди можна було попасти через кам’яний майданчик та підйомний міст. В’їзд був прикрашений порталом з родинним гербом Бучацьких-Язловецьких, який зберігся до наших днів.

Після смерті Юрія Язловецького замок успадкував один з його синів – Микола Язловецький, а після його смерті у 1595 році містечко перейшло до його рідного брата Гієроніма Язловецького. Микола з Гієронімом розібрали старий будинок з криницею, а в західному дитинці з північного боку прибудували напівкруглу бастею (приземиста  фортифікаційна споруда призначена для використання вогнепальної зброї) і перебудували західну та північну стіни. Під ними спорудили новий житловий будинок, який розділив замкову територію на два двори. У східному дитинці у 1599 році до південної стіни прибудували каплицю, а до північної – двоповерховий будинок. Від цих будівель до нашого часу збереглася на висоту трьох ярусів північна бастея і один ярус східного корпусу, що складається з чотирьох склепінних приміщень.

Гієронім  - останній представник роду Язловецьких. Він був одружений на принцесі Елеонорі Острозькій – онучці князя Костянтина Острозького. Елеонора була католичкою і активно допомагала ордену домініканців, які на той час мали в Язловці монастир з величним костелом Успіння. Дітей Гієроним з Елеонорою не мали, і після смерті останнього Язловецького у 1607 році Острозька вдруге одружилася з Яном-Юрієм Радзивіллом. Подружжя було останніми власниками які турбувалися про замок та його величезні володіння.   Після їхньої смерті замок неодноразово змінював своїх власників.

У 1643 році Язловець придбав польський коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, а у 1747 році краківський каштелян Станіслав Понятовський – батько майбутнього останнього короля Польщі Станіслава Августа. Кожен із нових власників удосконалював оборону міць споруди і робив її ще більш недосяжною для своїх ворогів. Так, Станіслав Конєцпольський  оточує замок зі сходу, заходу і півдня зовнішнім оборонним поясом – нижнім замком. У свою чергу Станіслав Понятовський зайнявся перебудовою нижнього замку, перетворивши його на палац. І  для цього використав камінь старої фортеці та нову цеглу. Палац має П-подібну форму, великий парадний двір-курдонер, який розкривається у бік замку і з’єднується наскрізним проїздом з парком.

Починаючи із XVIIIстоліття,  Язловець поступово втрачає статус торгівельного містечка. Із 1777 року власники змінювалися один за одним  -Потоцькі, Грудницькі, Блажовські. Представник останніх, Христофор Блажовський, який не проживав у замку, в 1863 році передав його монастирю Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Засновницею монастиря стала Марцеліна Даровська, яка вирішила присвятити життя Богові.

Протягом 1895-1898 рр. на території замку проходять розкопки та дослідження польського ксьондза Жигмонта Козицького, а у 1936 – 1937 роках Язловецький замок досліджує польський архітектор Богдан Гверкен, який в  результаті своїх досліджень видає монографію «Замок Язловецький» .

Важкі випробування на долю містечка випали у період Другої світової війни. У 1939 році Язловець було окуповано більшовиками, з 1941 по 1944 рр.- нацистами, а з липня 1944р. воно повернулося до складу УРСР та було переіменовано у Яблунівку. З відновленням Української незалежності йому була повернута історична назва Язловець.

Із 1946 року палац Нижнього замку використовується як санаторій-профілакторій реабілітації учасників Другої світової війни та хворих легеневого типу (туберкульозний диспансер). В 1989 році ліве та центральне крило замкового палацу передається його колишнім власникам сестрам-непокалянкам, які змушені були покинути монастир в після воєнний період. Праве крило залишається у власності обласного протитуберкульозного санаторію до цього часу.

Не зважаючи на всі події, які випали на долю замку у Язловці, туристи мають можливість побачити автентичний замок, який крізь роки  та століття не втратив свою велич і могутність.

На даний час  на території замку тривають ремонтно-консерваційні роботи під керівництвом Національного заповідника «Замки Тернопілля». В подальшому,  для збереження історико-архітектурної пам’ятки планується розробити перспективний план співпраці з міжнародними організаціями, щоб створити в Язловці середньовічний рицарський замок – з рицарськими турнірами, середньовічними танцями, балами і прийомами.

https://umoloda.kyiv.ua/number/0/196/145033/