Антропогенне перетворення та кліматичні зміни території Збаразького району Тернопілля
Історія досліджень зміни клімату почалася на початку XIX ст., коли вчені розпочали дослідження льодовикових епох та інших природних змін клімату Землі в минулому і вперше виявили природний парниковий ефект.
Територія Збаразького району відзначається специфічним поєднанням різних видів природокористування. Сільськогосподарське освоєння змінило переважно лісовий рослинний покрив території, а наскельно-степова рослинність збереглася лише невеликими ділянками.
Задля вивчення просторово-часових особливостей кліматичних змін та антропогенного перетворення Збаразького району Тернопільщини, необхідно провести аналіз регіональної літератури, матеріалів аерофотознімків, історичних літописів, фондів НЗ «Замки Тернопілля», звітів археологічних досліджень Кіркора А., Ситника О., Строценя Б., Ягодинської М., та ін.
Активізація погіршення екологічного стану відбувається внаслідок невідповідності територіальної структури природокористування формам та елементам форм рельєфу. Одним із допоміжних факторів вивчення погіршення екологічного стану є результати археологічних обстежень досліджуваної території. Практична цінність визначається виявленням закономірностей й специфіки існування різних культур та сфер діяльності людини, а також її впливу на кліматичні зміни території Тернопілля.
Збаразький район розміщений у західній частині лісостепової зони України, на мальовничій Подільській височині, у північній частині кліматичного району Тернопільської області, або як його прийнято називати “Холодного Поділля”. Клімат району м’який помірно-континентальний з чітко вираженими порами року. Середньорічна температура повітря 6-8º С вище нуля. Більша частина території має абсолютні висоти 350-430 м.
В географії району найбільш помітним елементом є Товтровий кряж, який витягнутий з північного заходу на південний схід. Але він не є водорозділом, його прорізують долини рік Гніздичної та Гнізни Гнилої. Медобори – частина гірського кряжу, що з'явився не внаслідок тектонічних процесів, а утворений живими організмами — кораловими поліпами у прибережних теплих водах Сарматського моря 13–18 млн. років тому.
Подільські Товтри відіграють велику роль у формуванні навколишнього клімату. Висота, розташування щодо напрямку домінуючих вітрів та залісненість створюють тут специфічні мікрокліматичні умови, що сприяє хорошому розвитку рослинного та тваринного світу.
Згідно з археологічними дослідженнями, перші люди на Тернопільщині з'явилися у пізньоашельську добу палеоліту (близько 220 тис. р. тому). Величезну роль у становленні східноєвропейських осередків людської цивілізації відіграли мамонти. Вони були розповсюджені від пізнього пліоцену до пізнього плейстоцену (4,8 млн. р. тому – 11700 р. тому), тобто до завершення періоду палеоліту. Плейстоцен характеризується загальним похолодання клімату Землі і періодичним виникненням в середніх широтах великих вторинних зледенінь. Останній льодовиковий максимум відбувся 20 тисяч років тому.
На сьогодні відомі десятки палеолітичних стоянок мисливців на мамонтів, і більшість з них стосується часу пізнього палеоліту (35-10 тис. р. до н.е.). В цей час люди навчилися добувати і підтримувати вогонь, що дозволило їм вижити під час похолодання.
Точні причини вимирання мамонтів не встановленні, але одна із них – це кліматичні зміни, а саме – глобальне потепління. В палеолітичних поселеннях виявлено багато кісток викопних тварин. У фондах Національного заповідника «Замки Тернопілля» зберігаються декілька фрагментів кісток та зубів цієї надзвичайно цікавої тварини. Ці екземпляри відвідувачі експозиційних залів Збаразького замку можуть побачити своїми очима.
За даними А. Богуцького, давні люди заселяли територію заходу України в основному під час потеплінь. Пізньоашельська доба палеоліту співпадає з періодом московсько-дніпровського міжльодовиків’я. Клімат у цей час був подібним до сучасного, навіть теплішим. Середня температура найхолоднішого місяця знижувалась до -2…-4° С, а липня +20…+21° С.
Після закінчення формування коршівського викопного ґрунтового комплексу знову почалось похолодання клімату, пов’язане з московським зледенінням. Провідну роль на Поділлі зайняли ландшафти холодного лісостепу. Після цього, ймовірно, було недовготривале потепління, під час якого формувався тернопільський викопний ґрунт.
За привласнювальних форм господарювання людина органічно «вписувалась» в екосистему, займаючи екологічну нішу хижаків та травоїдних тварин. Та цілеспрямована діяльність древніх мисливців і збирачів мала якимось чином впливати на фауну і флору регіонів їх проживання, зумовлюючи їх виснаження. Очевидно, значними були й екологічні наслідки неконтрольованого використання вогню, проте, на думку М. Бандрівського, припущення про вплив неандертальців на екосистеми, ландшафтну сферу недостатньо обґрунтовані через обмеженість фактичних даних.
І. Винокур вважає, що до епохи пізнього палеоліту належать перші з відомих свідчень негативного впливу людини на природу, що проявлявся у хижацькому відношенні до природних багатств та в широкому застосуванні вогню.
Мезоліт або середній кам'яний вік відзначався пом’якшенням клімату. Головною галуззю залишається мисливство, яке набуває індивідуального характеру.
Перехід до неоліту співпав з першою глобальною екологічною кризою. Первісна людина вийшла з цієї кризи, створивши собі нову екологічну нішу зі штучними агроценозами й тваринництвом. Саме з цього часу можна говорити про антропогенну трансформацію ландшафтів у сучасному розумінні (вирубка лісів, розорювання земель тощо). Очевидно, головною екологічною проблемою було надмірне використання вогню. До цього періоду відносяться зуби викопного коня Тарпана, які експонуються в експозиції археології в Збаразькому замку.
В енеоліті провідну роль в освоєнні регіону відігравали трипільці. В Тернопільській області пам'ятки цієї культури виявлені у 292 пунктах, з яких 2 – в Збаразькому районі. Природною передумовою поселень трипільців була наявність лісу, який використовувався для будівництва жител і ділянок ґрунту легкого складу. Стосовно ступеня впливу трипільської протоцивілізації на середовище існування є різні точки зору.
Цікаві дослідження з цього приводу С. Романчука. Головними причинами нетривалого існування поселень і постійних переселень трипільців згаданий автор вважає виснаження, еродованість і забур’яненість агроландшафтів, деградацію пасовищ, знищення лісів, антисанітарію в селищах і навколо, підгнивання дерев’яних конструкцій будівель і початок їх руйнування. С. Романчук вважає, що трипільське природокористування не тільки зупинило поширення деревної рослинності, а й суттєво скоротило лісові масиви. Після закінчення аридизації клімату землеробство перестає себе виправдовувати і трипільська культура припиняє існування.
Доба бронзи (кінець ІІІ – кінець ІІ тис. до н.е.) ознаменувалась зміною кліматичних умов. Посушливий клімат зумовив поширення тваринництва, як основи господарювання більшості тогочасних археологічних культур. Як наслідок – суттєве зниження антропогенного тиску на природне середовище.
В V ст. до н. е. розпочалося масове використання заліза. Розвиток індустрії металів поступово відбивається на стані довкілля. Р. Баландін справедливо зазначає, що з одного боку залізні сокири спрощували вирубку дерев й обробку деревини, з іншого – виплавка металу потребувала палива, яким довгим час була деревина. Таким чином, розвиток металургії поступово приводив до деградації лісових масивів.
Впродовж ІІ – VІ ст. територію області заселяли племена черняхівської культури. В цей період поселенське навантаження в регіоні знову різко зростає. Це підтверджують численні поселення та могильники. На думку Б. Строценя, рельєф і ґрунти у той час були загалом такими ж як і зараз. Розвиток черняхівської культури співпав з періодом субатлантичного потепління, а тому всі кліматичні показники перевищували сучасні приблизно на 0,5…1 оС. Опадів випадало менше на 25 мм. Таким чином, середні температури січня Холодного Поділля коливались в межах - 4,5…-5 о С, липня – 19,1…19,5 о С. Безморозний період тривав 160-165 днів.
У середині І тисячоліття нашої ери відбувається трансформація природних систем за рахунок розвитку підсічного землеробства: для збільшення площ під посіви вирубують ліси. Окрім цього, деревина була потрібна для будівельних матеріалів та палива. Як наслідок, спостерігається зменшення частки заліснених територій у структурі ландшафтів.
В межах Збаразького підрайону Подільських Товтр у Х–ХІІІ ст. існували досить великі площі селитебних і зокрема сакральних ландшафтів. Велася активна господарська діяльність. Природні умови Товтр сприяли будівництву фортифікаційних споруд, що значно змінювало ландшафт та впливало на екосистему.
Протягом XV ст. виникло 34 % нині існуючих поселень в межах досліджуваної території. Найбільше їх в околицях м. Збаража. Даний регіон був привабливим для заселення ще й завдяки наявності значних лісових масивів, що виступали як джерело палива і будівельних матеріалів.
Зокрема, розвивається гірництво, як галузь, що забезпечувала камінь для фортифікацій. Сліди таких розробок помітні на г. Весела та г. Лань біля Збаража.
ХVІІ ст. – час трансформації природних ландшафтів. Перш за все вона проявилась у вирубуванні лісів для потреб будівництва і опалення жител та фортифікаційних споруд. Звільнені території розорювались і перетворювались на агроландшафти. Певні висновки можна робити по тогочасних топонімах. В околицях Збаража є місцевість під назвою Дубина. В ХVІІ ст. тут був ліс, а зараз – орне поле і ліщиновий гай – Ліски. В 1627 році, в заповідній зоні Біловезька Пуща, померла остання самка первісного бика Тура. Зараз роги Тура можна побачити в експозиції Збаразького замку.
Інтенсивне заселення і зміну ландшафту літописного Збаража у XVIII столітті можна побачити на мапі атласу географічного Галіції 1900 року.
Поселення ХІХ-ХХ століть досить різні за походженням. Це села, що виникли на початку ХІХ ст., хутори, промислові містечка ХХ ст., що спеціалізувались на видобутку вапняку для цукрової промисловості, а також на самому цукроварінні. Як наслідок – негативний вплив індустріалізації на екосистему та клімат.
На теперішній час, задля покращення ландшафту та екосистеми клімату у Збаразькому районі пропонується вилучити з-під ріллі, засіяти багаторічними травами і використовувати під сіножаті схили крутістю понад 100. Доцільно провести природоохоронні заходи, спрямовані на ліквідацію наслідків гірничодобувної і мілітарної діяльності. Було б доцільним закрити діюче сміттєзвалище на горі Лань, а також промисловий кар’єр на горі Весела, що у с. Старий Збараж. В селах Залужжя та Старий Збараж Збаразького району, в урочищах Скала, Ополянка, Замкова гора та Чернеча гора – у долині р. Гнізна необхідно рекультивувати відпрацьовані кар’єри та використати закинуті кар’єри для ренатуралізації наскельно-степової рослинності.
Збаразький район є унікальним в заповідному контексті, адже саме тут сплелись природна заповідна зона Медоборів із Національним заповідником «Замки Тернопілля». То ж зараз, як ніколи є актуальним збереження екосистеми за ради покращення стану клімату.
+38(03550)2 42 47
zapovidnik_zbarazh@ukr.net