ТУРИСТИЧНИЙ МАРШРУТ. СТАРОВИННІ НЕКРОПОЛІ ВИШНІВЦЯ

Тема екскурсії: «Старовинні некрополі Вишневця»

Мета: ознайомлення відвідувачів та мешканців Вишневця з поліетнічними некрополітичними памятками міста.

Тривалість: 2 год.

Сезонність: літньо-осінній період року.

Автор- розробник: Любов Шиян.

ВСТУП

Історична  Волинь  багата  різновидними  матеріальними   пам’ятками  різних епох,  народів  та  поколінь. Впродовж  віків  творився  і своєрідний   архітектурний  ландшафт  волинських  містечок,  їхній  простір  та  форми,  в  яких  знайшли  своє  втілення  історичні  особливості  розвитку  цього  регіону. Важливим структурним елементом міського формотворення являються некрополістичні пам’ятки.

Своєрідний  архітектурний  ландшафт   Вишневця впродовж віків зазнав великих змін. Неповторна  енергія  активного життя  старого містечка,  живим  втіленням якого  були  тісні  вулички  з  щільними  фасадами  будинків,  прикрашених  галереями,  балконами  та  мезонінами,  не  витримала  випробування  часом.  Натомість, ще  збереглися  старі  цвинтарі – свідки  багатовікової історії  цих  місць. У  Вишневці  на  сьогоднішній  день існує 10  цвинтарів,  4 з них умовно датуються  ХVI – ХVIII ст.

ЗУПИНКА №1

Церква Вознесіння Господнього з цвинтарем

Вознесенська церква, крім своїх безпосередніх функцій, виконувала роль важливого структурного елементу замкового комплексу. Роком її побудови у краєзнавчій літературі традиційно називають 1530 р., на жаль, без посилань на першоджерело. Морфологічні особливості автентичної мурованої частини церкви свідчать, що вона – найстаріша частина ансамблю. Фундатором церкви  вважали одного з перших князів Вишневецьких, володаря Вишневця у ХV ст. – на поч. ХVІ ст. князя Михайла  Васильовича Вишневецького чи когось з його чотирьох синів. Раніше згадувалося, що у кінці ХV ст. Михайло Вишневецький  розпочав  будівництво нового замку  на  лівому  високому березі  ріки  Горинь  у Новому Вишневці. Церква  могла  бути частиною його оборонних споруд. Урешті тоді рід Вишневецьких ще не був полонізований.

Прикметним є місце спорудження храму. Побудована церква біля підніжжя   високого  пагорба  у  безпосередній  близькості   від  замку. Поряд розташований   пагорб,  місцевий  топонім  якого «Дідівська гора». Можливо,ця назва  пов’язана ще  з дохристиянськими часами, з язичницьким капищем. Причиною розміщення церкви за межами замку може бути існування на цьому місці у давні часи старішого храму.

Серед актів кременецьких земських книг за  1601 р., міститься документ,  який дозволяє уточнити ім’я фундатора  церкви. В акті продажу в 1598 р. Олександрою Вишневецькою та її чоловіком Юрієм Чарторийським Михайлові   Вишневецькому  належної    їм  частини  Вишневця  є  запис  про муровану  церкву,  яку  збудувала  для Олександри  її  мати  княгиня Еуфимія з Вербицьких Вишневецька .

Церква орієнтована  вівтарем  на  схід  і  при  князях  Вишневецьких була  призамковою. Хоча  і перебудована  в кінці ХІХ ст., вона все ж зберегла головні    конструктивні   особливості,   притаманні   сакральним    пам’яткам  ХVІ  ст. і  має  аналоги   в  інших  регіонах  Західної  України,  як, наприклад, Успенська церква (1540 р.)  у  Городку  Львівської обл., Успенська церква в Лужанах Чернівецької обл. (поч. ХV ст.), Успенська церква у Межибожі Хмельницької обл. (поч. ХVІ ст.) та інші. Зодчі цих маленьких храмів, практично позбавлених декору, всю увагу звертали  на об’ємно- просторову композицію та співвідношення окремих частин споруди. Як і більшість  церков того часу, Вознесенська церква є симбіозом архітектурних запозичень у своєрідному місцевому трактуванні.

У підземеллі храму містилися княжі поховання. Відомий український історик Н. Яковенко зазначала, що семантика місця останнього спочинку в давні часи була тісно пов’язана з релігійною свідомістю та уявленнями, «що чим ближче до святощів ховали «грішне тіло», тим більша була надія на їхнє заступництво та спасіння душі у день Страшного Суду». Традиції другої половини ХVІ ст., засвідчені у тестаментах, показують, що для тогочасної еліти, зокрема князів Вишневецьких, звичай ховати покійників у престижному Києво-Печерському монастирі (там поховані деякі представники обох гілок Вишневецьких)  змінюється на поховання вдома, в родовому гнізді, що символізувало «солідарність крові». Як показує подальший перебіг подій, ця традиція не залежала від конфесійної приналежності померлого і збереглася до повного вимирання Вишневецьких у 1744 р.

У Вишневці знайшли своє останнє місце спочинку князь Костянтин Іванович Вишневецький, староста житомирський (1542 – 1574), князь Андрій Іванович Вишневецький (1938 – 1583), воєвода волинський. Відсутність даних про місце поховання дружин деяких князів, не виключає   того, що обряд був проведений саме у Вишневці. Згідно тестаменту Яреми Вишневецького у крипті Вознесенської церкви поховані його батьки, визначні українські фундатори  першої половини ХVІІ ст. князь    Михайло Михайлович Вишневецький (? –  1516), староста овруцький та його дружина княгиня Раїна з Могил Вишневецька (1589 – 1619). На католицькому цвинтарі зберігся надгробок останнього з Вишневецьких Міхала Сервація (1680 – 1744), канцлера Великого князівства Литовського та його третьої дружини Теклі Ружі Радзивіл (1703 – 1747).

Під час польсько-турецької війни 1675 р., внаслідок облоги  Вишневця турецькою армією Ібрагіма-паші, місто та замок  зазнають значних  руйнувань. Проте  немає  жодних  відомостей  про  руйнування церкви. З поваги до своїх православних предків Вишневецькі-католики не робили спроби пересвятити храм на римо-католицький. Один з перших дослідників православних храмів Волині М. Теодорович щодо цього писав у своїх записках: «Гроби православних батьків постійно нагадували відступникам-синам про їх родове православ’я». Заради справедливості треба зауважити, що і Ярема Вишневецький у своєму тестаменті, звертаючись до своїх потомків, заповідав поставити у  церкві мармуровий надгробок своїм батькам, що в силу певних обставин так і не було виконано. 

У 1703 р. Михал  Сервацій Вишневецький видав універсал про перехід мирян та священиків у його володіннях до Унії, а в 1732 р. передав  Вознесенську церкву греко-католикам.

Вперше  усипальницю  православних князів Вишневецьких дослідив у 1859  р. тодішній власник Вишневецького маєтку граф  Володимир  де  Броель- Плятер.  Поховання  Вишневецьких на той  час ще  не були потривожені, а прахи в доброму  стані  завдяки  якісному бальзамуванню та сухому  і   прохолодному   приміщенню.   Добре   збереглися і строї померлих.

У 1860 р. Вишневець відвідав Наполеон Орда, який зробив низку графічних  зображень палацу та  загальної панорами  комплексу. На  основі одного з  цих малюнків  у 1876 р. була  виконана  відома  літографія,  яка тиражувалася  в  багатьох виданнях. На  передньому плані літографії справа  на терасі замкової гори  видніється церква Вознесіння Господнього. Це єдине її  зображення  до  перебудови,   яку провели  в 1872–1873 рр.

На  початку  ХХ  ст. церква мала 56 десятин землі і дохід  від продажу зерна. При  церкві  діяла семикласна  парафіяльна   школа. Храм Вознесіння    Господнього  залишався  парафіяльним  до 1961  р. Згодом його закрили  та  використовували  як  склад. На території  біля  храму влаштували  стрільбище. За три десятиліття приречена на знищення Вознесенська церква   зазнала  непоправних  втрат. Під  час дощів  через  щілини  в  даху вода текла  по стінах, від чого повністю були втрачені фрески  ХVІ – ХVІІ ст. Не зберігся  також  вівтар храму. Царські  врата  цього вівтаря, які  мали велику історичну  і мистецьку цінність, разом  з частиною  ікон  та  церковним  інвентарем були  передані під  час ліквідації  приходу  іншим  приходським  церквам. Віднайти   їх  не вдалося. Грабіжники  сплюндрували  поховання  князів  Вишневецьких.

У 1992 р. з відновленням державної незалежності України церкву Вознесення Господнього знову зареєстрували та відбудували силами місцевої  православної  общини,  на  жаль, без належної  уваги з боку фахівців. Під час  проведення підготовчих робіт з відновлення первісного планування палацу  в  приміщенні  колишнього  кінотеатру  було знайдено  підземний  хід,  який   слугував  для  переходу  від  замку  до  церкви.

На  схилі  біля церкви  зберігся невеликий старовинний православний цвинтар з   характерними   кам’яними  хрестами.  Очевидно, що  раніше він був набагато  більший, але у наш час   обмежений    навколишньою     забудовою. З клірової відомості відомо, що територія цвинтаря у 1923 р. була приблизно дві десятини.

Зупинка № 2

Староєврейський цвинтар  XVI- XVIII ст.

Однією  з  найбільш  чисельних  національних  общин  Вишневця  напередодні  2- світової  війни  була  єврейська  община.  Вона  нараховувала  більше  2тис.  чоловік. Євреї  займали  північну  частину території  містечка. В   їхніх  руках  була  зосереджена  більша  частина  торгівлі  та  невеликі  майстерні. Про  чисельність  єврейської  общини   свідчить  той  факт,  що  у   Вишневці  є  два  єврейські  цвинтарі : XVI- XVIII та  ХХ ст.

Перші  євреї  прийшли  на  Волинь, як  і  на  Поділля   ще  у  XVI ст. Польські  королі  після  приєднання   цих  територій  до  корони  сприяли  переселенню  туди  мігрантів  з  Польщі.  В  цьому  потоці  помітну  долю  складали  євреї. У  кінці  XVIII ст. після  входу  Волині  та  Поділля  в  склад  Російської  імперії ці  території  стали  частиною  "межі  єврейської  осідлості".

   Світ  цих  містечок  немов би  зупинився  в  своїх  архаїчних  формах.  У  цій  традиційній  атмосфері  магічною  силою  сприймалися  цвинтарі.  Вони об’єднували  уявлення  про  святість   та  ритуальну  нечистоту,  були  самим  підходящим  місцем  для  проведення  містичних  обрядів. Могили  хасидських  цаддиків  (пророків ) мали  магічну  силу   і  приваблювали  всіх ,  хто потребував  їхньої  допомоги. В  народній  свідомості  те  чи  інше  містечко  завжди  поєднувалося з  іменем  знаменитого  раввина  чи  цаддика, який  там  жив.  Вважалось, що його  могила  надавала  святості  усьому  містечку  і  захищала  від  катастрофічних  подій. Разом  з  синагогою  цвинтар  ставав не  тільки  ланшафтною  домінантою общини, але  і  релігійною  та  містичною.

Старий    єврейський    цвинтар    Вишневця  можна   з  повним  правом  назвати  кам’яним  літописом  вишневецької  єврейської  общини. Розміщений  він  в  північно - східній   частині  містечка  на  високому  пагорбі  прямокутної  форми.  З  огляду  на  його  розміщення – неподалік  від  синагоги,  очевидно,  що  у  XVIІ – XVIII ст. це  була  межа  міста.  Від  житлових  кварталів  некрополь  відділявся  невеликою  водною  артерією – потоком,  який  в  літній  сезон  дощів  ставав  доволі  повноводним  і  впадав у  річку  Горинь.

Відразу  над  потоком  у  нижній частині  пагорба  знаходяться  ряд  кам’ яних надгробків  прямокутної  видовженої  форми, які  на   думку   дослідників  нагадують  надгробки  того  часу  у  Німеччині  та  Польщі  і являються  найстарішими. На  цих  надгробках немає  ніяких  написів.

Надгробки  у  верхній  частині  розміщуються  компактно. Усього  у  цій  частині  збереглося  27  вертикальних  кам’ яних  стел. З  огляду  на  розміщення  надгробків  територія  цвинтаря  значно  зменшилася через  відведення  частини  цвинтаря   у  радянські  часи  під  індивідуальну  забудову.  Деякі  пам ’ятники  дуже  заглиблені  в  дерн  і  відносно  непогано  збереглися.  Виготовлені вони з  місцевого, а іноді  привозного  каменю, і  свідчать  про  високу  мистецьку  та  духовну  культуру.

Усі  пам ’ятники  нахилені  на  схід.  Фасади мацев у  верхній  частині  мають  традиційну  композицію.  Фронтальна  поверхня  їх  скульптурно  оброблена  і  поділяється  на  дві  частини:  у  верхній  розміщується  символічний  образ,  у  нижній – епітафія.

В  декорі  пам’ яток  зустрічаються  декілька  різновидів  художніх  мотивів :   дерево  з  плодами,  виноградна  грона,  леви,  риби, гірлянди. Вертикальні  частини  стел  в  більшості  випадків  мають  фігурне  завершення,  найбільш  поширене  у  вигляді  полусфери  або  двох  симетричних  волют. Деякі  надгробки  відносяться  до  справжних  шедеврів  каменерізного  мистецтва. В  декорі  можна  віднайти  єврейський  етнографічний  матеріал  в  повному  обсязі :  це  і зайці,  грифони,  єдинороги,  ведмеді,  орли  і  т.п. Виникнення  цього  глибоко  символічного  мистецтва  відбулося  в  час  інтенсивних  містичних  пошуків  східно-європейського  єврейства,  епоху  зародження  і  поширення  хасидизма.

Вся  сукупність  зображень  на  надгробках  зводиться  до  двох  категорій:   персональні  знаки  та  узагальнені  символічні  зображення,  які  відбивають  традиційні  уявлення  про  смерть  та  безсмертя. До  найперших  персональних  знаків  відносяться символічні  зображення  родів,  які  належать  до  першосвященників (кохенам) -  благословення  рук  та  родів,  які  вважаються продовженням  служителів Храму  -  левітам -  чаша  чи  кувшин. Інші  роди  представлені  відповідним  зображенням  певної тварини.  Поява  цих  зображень  була  пов’ язана  з  єврейською  геральдикою ,  яка  поширилася  в  епоху  пізнього  середньовіччя.  Деякі  символи,  наприклад, мотив   дерева  та  плода  очевидно  свідчать  про  уявлення  про  "  дерево   життя"  та  плід  "  дерева  безсмертя".  Зображення  хижого  птаха,  який  тримає  в  клюві  маленьку   тварину  сприймалося  як  символ  смерті. Тексти  епітафій – справжні  історичні  документи  епохи.  На  деяких  надгробках  згадується  про  війну  в  "Едомі" і  " во  Вратах",  що,  можливо,  свідчить  про  певні  військові  події, що  мали  місце  у  цей  час. У  ХVІІІ  ст.  з’явилися  персональні  символи   метафоричного  та  аллегоричного  змісту. Так  лелека  стає  символом  праведника, птах,  який  годує  пташенят –   символом  жертовності ,  а  різноманітні   зображення  корон  стають  символами  мудреців.  На  думку  дослідників  єврейської  цивілізації  таке  розмаїття  монументальних  надгробків  у  цей  період  свідчить   про   відродження  та  економічний  підйом,  який  переживали  єврейські  общини.

До  початку  ХІХ  ст.  тексти   та  зображення  на  надгробках   спрощуються,   а  на  початку  ХХ  ст. різьблярство  і  зовсім  занепадає. Майстри  все  частіше  користуються   трафаретами,  не  виходячи  за  межі  двох – трьох  шаблонних    зображень.  Свідченням  цього  виродження  є  надгробки  нового  єврейського  цвинтаря   на  північних  околицях  Вишневця.

Зупинка № 3

Католицький  цвинтар  ХVІІІ – ХХ ст.

У північній  частині  Нового  Вишневця по  вулиці  Садовій  знаходиться католицький  цвинтар  ХVІІІ – ХХ  ст. До  2 - ї   світової  війни  національний  склад  міського  населення  Вишневця  нараховував   близько   30%  поляків  католицького  віросповідання. Серед  поляків  був  значний  процент заможних  людей .   Тому  серед  поховань  було  чимало  надгробків  значної  матеріальної  та  мистецької  цінності.

Сьогодні  цвинтар  має  прямокутну  форму  приблизно  140 х 80 м. Найстаріші  поховання  знаходяться  у  північній  частині  цвинтаря  і  датуються   першою  половиною  ХVІІІ ст.

Цвинтар  постраждав  у  роки  2 - ї  світової  війни,  але відносно  непогано  був збережений  до  початку  60 - х  р.р.  ХХ ст. На  жаль,  через  відсутність  у  Вишневці   польської  общини  і  відповідного  нагляду  поховання поступово  руйнувалися. Свою  негативну  роль  відіграв  і  людський  фактор.  Частину  надгробків  використовували  як  будівельний  матеріал. Особливо  зруйновані  пам ’ятники  у  південній  частині  звинтаря,  де  знаходилися  склепи  багатих  родин.   На  сьогоднішній  день  нараховується   близько 30 повністю  та  частково  збережених  надгробків.

У  східній  частині  некрополя  міститься  одна  з  найвизначніших   історико- архітектурних   пам’ яток  Вишневця – капличка  Св.Теклі. Каплиця  побудована  з  червоної  цегли  у  вигляді  високої ( близько  5 м )  арки. Вгорі  по  центру  розміщується  скульптура  Божої  Матері,  виготовлена  з  вапняку.  По  обидва  боки – стилізоване  зображення   полум’ я. У  нижній  частині  арки міститься    прямокутної  форми   надгробок  з  високим  цоколем, виготовлений  з  кам ’яних  плит .  На  фронтальних  поверхнях  плит  зображення  страстей  Ісуса  Христа.  Над  надгробком  знаходиться  розп ’яття, справа – скульптура Св.Теклі зліва –Івана  Хрестителя.  На  передній  поверхні  надгробка  епітафія  латинською  мовою  та дата  «1699  р».

Характерні  архітектурні  особливості  каплички  та  мистецька  манера  автора  скульптур  дає  можливість  припустити,  що  перед  нами  робота  тих самих  художників, які  працювали  над  виготовленням  інших  об ’єктів  Вишневецького  архітектурного  комплекса,  а  саме  його  барокових  брам  та  огорож.  Серед  дослідників  пам ’ятки  неодноразово  називалися  імена  відомих  львівських  скульпторів  Г.Колерта  та  К. Сейлера ,  які  плідно  працювали  у  цей час  у  Львові. На  жаль,  скульптури  значно   пошкоджені  вологою  та часом.

Каплиця Св.  Теклі  була  встановлена  як  надгробок  останньої  княгині  Вишневецької (  гербу Корибут ) - Теклі  з  Радзивиллів. Вона  була  головною  прикрасою  костьола  Св.Михаїла Архангела,  побудованого  у  середині  ХVІІ ст.  і  відреставрованого  на  початку  ХVІІІ ст. В  крипті  костьола  у  свій  час  знайшли  своє  останнє   місце  спочинку    князі  Вишневецькі   католицького  віросповідання.  Серед  інших:   останній  князь  Вишневецький -  Міхал - Сервацій ,   четверо  його  малолітніх  синів,  графи  Станіслав  та  Міхал - Єжи  Мнішеки   та  їхні  дружини,  а  також  ченці  кармеліти.

У  60 - х  рр.  19  ст.  монастир  кармелітів  ліквідовали,  а  костьол    передали   православній  єпархії.  Після  невдалої  спроби  перетворити  католицький  храм  на  православний,  (  на  це  потрібні  були  значні  кошти ),   костьол  не  використовувався  за  призначенням.  Грабіжники  сплюндрували  поховання,  шукаючи  скарбів. Пожежа  у  кінці  60 –х рр.  завершила  його руйнування. Від  колишньої  величі  мало  що  залишилося.

На  початку  ХХ ст.  тодішній  володар  Вишневецької  резиденції  зробив  спробу  викупити  у  православної  церкви    бувший  монастир  кармелітів та  костьол  Св. Михаїла Архангела.  Та  православні  ієрархи  запросили  надто  велику  ціну  і  Павло  Демидов  змушений  був  від  цього  відмовитися. Він  тільки  зміг   зібрати  кам’ яну  скульптуру ,  яка  колись  прикрашала  фронтони  костьола  і  встановив  її  у  Вишневецькому  парку. На  свої  власні  кошти  Демидов  також  зробив  урочисте  перепоховання  прахів  Вишневецьких  та  Мнішеків  на   католицькому  цвинтарі. Для  цього  була  розібрана  каплиця  Св. Теклі  у  костьолі  і   перенесена  на  католицький  цвинтар.  Над  склепом  Демидов  також  встановив  обеліск  з  чорного  граніту  з  іменами  усіх  похованих  тут  представників  двох  значних  родів -  графів  Мнішеків  та  князів  Вишневецьких.

У  наш  час  пам’ ятка  потребує  невідкладної  допомоги.  Необхідно  змінити  її статус,  ввести  до  складу  Національного  заповідника  "  Замки  Тернопілля".  Залишити   пам ’ятку  подібного  гатунку  у  підпорядкуванні  комунальної  служби  Вишневця  означає   приректи  її  на  подальше  знищення. Потрібно  провести  необхідні  роботи  по  консервації  каплиці  Св.Теклі,  розчистити  склеп  Вишневецьких  та  Мнішеків  та   закрити  туди  доступ. Ці  міри  дозволять  зберегти  для  наступних  поколінь  один  з  кращих історико -архітектурних  пам’ яток  Вишневця.

ЗУПИНКА №4

Православний цвинтар  ХVI – ХVIII ст.

У південно-західній частині Вишневця,  між Новим  Вишневцем та  його приміською  зоною – Загороддям  розміщується один з найстаріших  некрополів – православний.  Саме його місцезнаходження є прикметним і дозволяє зробити  певні  висновки,  які  стосуються визначення меж  міста  хоча  б  в  означений  період. У відповідності до побутових і народних звичаїв та народних традицій, міське середовище сприймалося сучасниками як замкнутий «одомашнений простір». Міські  стіни та  вали  захищали  його від  відкритого  простору  природи  – ліса,  дороги,  річки,  що  приховували  реальну  чи  надуману  небезпеку. Опозицією  до  всього    живого  в  уяві  людини  того  часу  був  цвинтар – втілення  традиційної  релігійної  та  містичної   свідомості.  Тому  звичайно  він  розміщувався   на  високому  пагорбі   або  на  його  схилі  і відділявся  від  живих  рікою  або  озером. Вишневецький цвинтар знаходиться на  південному  схилі  лівого  берега  річки  Горині.  З  півдня,  сходу та  півночі він  обмежується  міською забудовою,  з заходу – грабовим  лісом. Цілком  можливо,  що  раніше територія  цвинтаря  була  набагато  більша, проте сьогодні обмежена приватними садибами.

Вперше факт існування цвинтаря зафіксований у багатотомній енциклопедії «Історії міст та сіл Української РСР». Уже на той час він був занедбаний, нечисленні, покриті дерниною надгробки ледь виднілися над землею. Обстеження цвинтаря  проведені у кінці 60 – х рр. ХХ ст. місцевим краєзнавцем М. Волковим  носили візуальний характер. За ознакою наявності серед надгробків характерних кам’яних хрестів, цвинтар був класифікований як козацький. Серед місцевих жителів побутувала думка, що некрополь є місцем поховання померлих від епідемії.
Територіально пам’ятка розміщувалася на землях парафіяльного храму Вознесіння Господнього, збудованого родовими дідичами Вишневця у другій половині ХVІ ст. У радянські часи, в 1961 р. з ідеологічних міркувань церква була закрита. Церковний реманент, а також метричні книги розподілили між іншими, в основному невеликими сільськими церквами вишневецької округи. Сьогодні ці важливі джерельні матеріали втрачені. Тому, з урахуванням наявності поховань та за   ступенем  інформативності, некрополістичну пам’ятку можна кваліфікувати як фізичну неповну.   

Як  і  десятки  інших  населених  пунктів,  Вишневець  формувався  своєрідним природнім способом – не  на основі детального  плану,  а  по мірі  заселення.  Його  містобудівельна  структура залежала  в  першу  чергу від  національного  складу    мешканців, який,  як  це  взагалі  було  характерно  для  Волині, був  різноманітним.   Цілком  очевидно,  що  в  міській  структурі  не  могло  не  відбитися  прагнення  окремих  національних  груп  до  компактного  проживання  на  певних  ділянках  міської  території. А це  не  могло  не  позначитися  на    композиційній  структурі міста. Українське населення, яке займалося в основному виробництвом сільськогосподарської продукції, селилося у його північній та західній частині, поблизу найбільш придатної для обробітку землі. Натомість, торгівельно-ремісниче єврейське населення – у  центральних кварталах навколо ринкової площі. Поляки проживали в основному в південно-східних кварталах  поблизу замку та монастиря ОО. кармелітів. З урахуванням вказаного вище, територіальне розміщення цвинтаря у місці компактного проживання українського етносу, навіть за відсутності надгробків,  не  залишило б жодного сумніву у тому, що воно належало українській православній спільноті.

Відповідно до базового поняття «історична пам’ятка», для проведення класифікації некрополістичної пам’ятки за градаційною схемою «історичне поховання – історичний цвинтар – тематико-географічний некрополь» було проведено дослідження території, експериментальним шляхом виявлені і розчищені від дернини та землі надгробки.  Ступінь концентрації поховань: наявні компактно розміщені 23 кам’яні  надгробні пам’ятники – хрести і 2 кам’яні плити – дозволяють віднести цвинтар до історичних. Цілком можливо,  що подальші археологічні дослідження дозволять виявити  нові поховання.

Усі надгробні пам’ятники виготовлені з місцевого каменю – пісковику. Серед хрестів є хрести простої форми, з прямокутними чотирма кінцями, які були поширені в Україні ще з часів князя Володимира. Зустрічаються і   так звані  "грецькі"  хрести  з   трьома  загостреними  кутами. На чотирьох хрестах частково збереглися епітафії. Написи зроблені    староруською  мовою  методом  прорізання  та  вирізання  букв. На жаль, м’який пісковик не витримав випробування атмосферними впливами. Прочитуються лише окремі фрагменти епітафій.

Характер розташування надгробних каменів – деякі були завалені на бік, інші  зведені нижньою частиною догори – свідчить про те, що цвинтар у свій час був сплюндрований грабіжниками. Під час проведення польових досліджень був віднайдений надгробок з добре збереженою епітафією. Це дало можливість зробити спробу номінації поховання.

Надгробок виготовлений у вигляді хреста неправильної чотирикутної форми.  Епітафія написана староруською мовою  методом вирізання букв. Частина напису, яка розміщувалася над землею, втрачена.  Подаємо збережену частину епітафії: «…ЗДЕСЬ ПОЛОЖЕНЪ…РАБ БОЖИЙ ПАВЕЛЪКО ВОЕВИЧЪ З БОДАКЪ БОЯРИНЪ ЕГО КМ ВОЕВОДЫ ВОЛЫНЪСКОГО ЗАБИТОЕ ОУ ВИШНЕВЦЕ».

Для отримання біонобілітативної інформації  щодо поховання звернемося до біографічних  досліджень. Серед родових дідичів Вишневця князів Вишневецьких уряд волинського воєводи обіймав лише представник старшої князівської гілки  Андрій Іванович Вишневецький ( 1538 – 1584), каштелян луцький з1569 р., староста брацлавський з 1572 р., староста любецький та лоєвський з 1580 р., староста волинський з 1576 – 1584 рр., молодший брат Дмитра Івановича Вишневецького (? – 1563).

Андрій  Вишневецький  був  впливовим  магнатом  свого  часу, займав  високі посади спочатку у  Великому  князівстві  Литовському, а згодом і  у  Речі Посполитій. Був   активним  противником  Люблінської  унії. Брав участь у багатьох  військових  кампаніях  другої  половини  ХVI ст., особливо відзначився у московській війні 1581 р. Підтримував  політичні та  військові  реформи  короля  Стефана  Баторія. Вирізнявся  господарчим  хистом.  Мав  величезні  володіння  на  Волині,  Поділлі  та  Литві. Для сприяння успішному розвитку своїх міст, надавав їм право на самоврядування.  У  1568 р.  Андрій Вишневецький надав  магдебурзьке  право  Новому  Вишневцю, який назвав Андреївом. Відповідно до своїх статків, князь у 1568 р. повинен був виставляти 104 вершника, 18 козаків та 72 піхотинця.

Князь Андрій Вишневецький був першим представником свого роду, який змінив православну віру на протестантську. Дружина князя   Єфимія Вербицька (1540 – 1589)  фундувала православну муровану церкву у Новому Вишневці, тепер церква Вознесіння Господнього.

З наведеної вище епітафії,  очевидно, що  боярин Павелко помер ще  за  життя  свого  патрона, тобто не раніше 1576 р. і не пізніше  1584  р., у період, коли Андрій Вишневецький обіймав уряд волинського воєводи. Отже, нижню  хронологічну межу  цвинтаря  можна  визначити як кінець 70 – х – початок 80 – х рр. XVI cт. Епітафія також дозволяє  зробити  припущення   про  існування с. Бодаки  поблизу   Вишневця уже, принаймні,  в означений період. До речі, і сьогодні серед імен мешканців села зустрічається прізвище Павелко.

Православний цвинтар залишався міським до початку XVIII ст. У  його верхній  частині    відносно  непогано  зберігся  старий  дубовий  хрест,  на  якому  вкарбовано  «1711».  Хрест встановлений на місці братського поховання, над яким на глибині 0,5 м від поверхні грунту міститься велика кам’яна плита. Можливо, це і є  місце масового поховання померлих від епідемії.

У 20 – х рр. XVIII ст. останній з князів Вишневецьких Михайло Серватій (1680 – 1744), польний гетьман Великого князівства Литовського (ВКЛ) (1702), великий гетьман ВКЛ (1703), віленський воєвода (1706), віленський каштелян (1707), канцлер ВКЛ (1720), віленський воєвода та великий гетьман ВКЛ (1735) починає перебудовувати родовий замок у презентабельну резиденцію. У другій половині XVIII ст. на  території,  прилягаючій  до  цвинтаря,  починаються  інтенсивні  роботи  по  закладанню  ландшафтного  парку, оранжереї та городів. Очевидно,  що  уже тоді  нових  поховань  тут   не  здійснювали. Тому, верхню хронологічну межу цвинтаря можна датувати другою половиною XVIII ст. Власне,  опіка  над  Вишневецьким маєтком до початку І – ї світової  війни не тільки  зберегла  старий  цвинтар,  а  й  звела  до  мінімуму  урбаністичні  тенденції. 

Хоча сьогодні цвинтар розміщується за межами території національного заповідника «Замки Тернопілля», по відношенню до нього здійснюються всі необхідні охоронні заходи. Встановлені межі пам’ятки,  очищена від сміття та сухостійних дерев територія, звільнені від дернини надгробки. На черзі археологічні дослідження. За результатами комплексних досліджень пам’ятка як об’єкт культурної спадщини буде представлена до внесення у загальнодержавний реєстр. Таким чином, православний  цвинтар    ХVI – XVIII ст. можна класифікувати як історичний цвинтар.  Поряд  з  іншими  пам’ятками    він являється  частиною  історичного  середовища  Вишневця.  Разом  із  старовинними  єврейським  та  католицькими  цвинтарями  його  можна  розглядати   як  джерельний матеріал  про  міський  простір  впродовж  декількох  століть.  Місцезнаходження  цвинтаря  окреслює  межі  міста  в  різні  епохи  та  напрями  його  розвитку. З  характеру  поховань  можна  зробити  висновок   про  національний,  соціальний  та  майновий  статус  його  мешканців. Як пам’ятки монументального мистецтва, цвинтарні надгробки стали  втіленням  уявлень  сучасників  про  навколишній  світ  і  своє  місце  у  ньому,  смерть  та  безсмертя.