«Історико - архітектурні пам’ятки селища Микулинці»

Нитка маршруту: микулинецька фортеця – палац графині Рей – костел – польський цвинтар – ландшафтний парк – монумент  воїнам, які загинули у Другій світовій війні – ВАТ "Бровар" – урочище Стромки - центр туризму – церква Св. Петра і Павла – пам’ятник Святому Флоріану – монумент, споруджений  на місці поховання  воїнів УПА – пам’ятний знак до 50-річчя депортації українців з Польщі – Братська могила Січовим Стрільцям – Братська могила воїнів УПА – пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули у боях 1941 – 1945 рр. – Микулинецьке лісництво – Церква Святої Трійці -  Міський Будинок культури – центральний майдан – пам’ятний обеліск до Дня незалежності України.

Тривалість – 3-4 години

Протяжність – 1 км

 

Зупинка 1.

Коротка історія селища Микулинці

Микулинці – селище міського типу, що лежить 19 км на південь від Тернополя, 12 км на північ від районного центру Теребовлі. Першу згадку про це давньоруське поселення зустрічаємо на сторінках «Повісті временних літ», «Повчанні» Володимира Мономаха своїм дітям у 1096 році.

За іншими даними, це селище ще древніше… Коли повертав Болеслав, польський князь,  у 1018 році через Поділля до Польщі, в цей час вже існували і були позначені на римських картах Буськ, Теребовль, Микулин. Одна з таких карт була надрукована у польському виданні 1931 року під назвою «Тернопільське воєводство». Поселення швидко розвивалося, і вже під 1144 роком про нього зустрічаємо грунтовніші відомості у Лаврентіївському літописі з приводу князівських міжусобиць, які роздирали в ті часи руські землі.  До того часу це вже було укріплене поселення, яке князі хотіли «зайняти», захопити. Бувало тут багато князів, в тому числі і Володимир Мономах.

Містечко, що спочатку розташовувалося на лівому березі Серету, поступово поширилося на правий берег. На горі, що височіла над рікою і яку називали Острівцем, незабаром з’явилися укріплення, де можна було сховатися від нападників. Існує така легенда, що на початку XI століття в цій місцевості під горою оселилися ченці-монахи. Тут вони збудували собі невеличку церкву на честь Святого Миколая, а саме місце назвали Микулином. За іншою версією, назва селища походить від імені його засновника - воєводи князя Василька Ростиславовича-Микули.

У другій половині ХІ століття Микулин входив до Теребовлянського удільного князівства, з 40-х років ХІІ століття – до Галицького, а з 1199 року – до Галицько-Волинського князівства. На той час Микулин був значним населеним пунктом, через який проходив торговий шлях з Галича до Києва. У 1387 році Микулин у складі Галицької землі переходив під владу феодальної Польщі ( село стало називатися Микулинцями).

 

Зупинка 2.

Микулинецький замок, пам’ятка архітектури XVI ст.

Микулинецький замок заснований Анною Сенявської з роду Йорданових і розташований на самому татарському шляху. Він збудований з ламаного каменю і має чотирикутну форму з таким же чотирикутним подвір’ям в середині. Довжина кожної стіни 75 метрів, товщина стін – 2 метри. Стіни кругом мають бійниці для ручної зброї. У трьох кутах є башти, а в четвертому – валове укріплення. Посередині західного крила, яке захищається ровом, є напівкруглі в'їзні ворота зі слідами звідного мосту. На стінах фортеці ще видно сліди розплавленої смоли, яку лили захисники на голови ворогів. Башти круглі. Висота їх – три поверхи з бійницями для гармат. В середині фортеці навколо просторого подвір’я були житлові приміщення, під якими просторі льохи і підземні переходи. У фортеці була криниця.

У 1675 році замок взяли в облогу війська, вислані Ібрагімом Шишманом, який стояв табором під Збаражем. Гарнізон складався з кількох шляхтичів, міщан і кількасот селян. Обложені витримували штурми протягом 15 днів, незважаючи на брак зброї і боєприпасів. Турки висадили в повітря одну з башт, але обложені не здавались, швидко замурували пролом в стіні, перетворивши його на укріплений бастіон. Не чекаючи на допомогу з інших замків, захисники вдалися до переговорів з турками. Турки зчинили жорстоку розправу над захисниками. Чоловіків було вбито, жінок і дітей продано в ясир…

Замок відноситься до найбільш яскравого періоду в розвитку оборонної архітектури України і є зразком прекрасного містобудівельного вирішення суцільної забудови по периметру стін. Як історико - архітектурний пам'ятник минулого, знаходиться під охороною держави.             

 

Зупинка 3.

Палац в стилі ампір, пам’ятка архітектури ХVІІІ століття.

У  мальовничому парку, що  неподалік від фортеці, тодішня власниця Микулинець “з огляду на те, що старий замок вже не надавався на резиденцію, Людвіга Потоцька – як пише Є.Куропатський – над місцем цим побудувала чудовий палац”. Парковий фасад увінчаний  глухим восьмипілястровим портиком коринфського ордера. Будівля складається з трьох частин: центрального корпусу та двох бічних прибудов, з’єднаних між собою галереями, які разом творять форму підкови. Головний корпус  у плані прямокутний, має два поверхи. Головна окраса палацу – це чотири скульптури атлантів на центральному фасаді над головами левів, що підняті на арку першого поверху і підкреслюють другий поверх.  Середня частина фасаду була увінчана скульптурою Святого Архангела Михаїла, який тримав у руках два герби – М’янчинських і Конопків (герб Новіна) Зараз палац так і називають - “Палацом Конопки”, адже саме цей власник в середині ХІХ століття докорінно його перебудував у стилі ампір. Ці зміни перш за все відносяться до головного корпусу, тобто житлового. Ця перебудова надала йому вигляду пізнього ампіру. Палац до Першої світової війни складався з трьох корпусів: головного входу і бічних офіцин, сполучених дугоподібними галереями. Вхід до палацу здійснювався через стіну, що знаходилась в резоліті, а звідти до просторого холу. Широкі красиві сходи, що вели на другий поверх, були виготовлені в Англії. На другому поверсі знаходилися два ряди житлових кімнат, а серед них - дві зали. Одна з правої сторони холу (їдальня), а друга – посередині від проходу (бібліотека). Всі приміщення частково, або повністю прикрашені декоративними стелями з розетками, з яких звисали світильники, підлога була дерев’яна з різнокольорового дерева і складена з декількох частин з геометричним візерунком. Найгарнішою була бальна зала, що мала 7 вікон і знаходилась на другому поверсі. Вона мала декоративні шпалери на стінах (з шовкової тканини і малюнком) і гарну підлогу. В залі також знаходились два каміни, світильники, а також великі дзеркала в дерев’яних рамах, що знаходились на стіні між всіма вікнами (шість люстр). Довкола залу по-кругу стояли крісла-банкетки, оббиті тим самим матеріалом, що й стіни. Оригінальним оздобленням відзначалися також менші кімнати, стіни яких були оббиті цінним матеріалом. Цілий палац був умебльований стилізованими меблями. Доповнювався інтер’єр творами мистецтва.

На початку ХІХ століття місто перейшло у володіння барона Конопки, а від нього, як придане,  до графа Рей, який одружився з дочкою барона. Зараз  в цьому приміщенні  розміщена обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації.

 

Зупинка 4.

Римо-католицький костел Святої Трійці, пам’ятка архітектури XVIII ст.

Костел був зведений  у стилі бароко, на взірець дрезденського, з колонами та фігурами  святих. Збудувала його Людвіга Потоцька у  1761-1779 роках.  Спочатку при ньому існував монастир.... Святиня була зведена польською магнаткою, за проектом архітектора-аматора, родича Потоцької, Августа Мошинського, який жив у Дрездені, а пізніше був радником польського короля Станіслава Августа з питань мистецтва. Тернопільський енциклопедичний словник подає нам відомості, про те, що Август Мошинський народився у 1731 році в Дрездені, а помер у 1786 році – у Венеції. Автори цього довідкового видання вважають, що він був також автором проекту домініканського собору в місті Тернополі, зведеного у 1749-1779 роках.

Новий етап в житті парафії розпочався, ще з липня 1993 року. Саме тоді настоятелем став отець-магістр Петро Бжеський (1966 р.н.). Під його проводом віруючі римо-католики неодноразово брали участь у спільних з греко-католицькими та православними парафіянами богослужіннях і молитвах за єдність християн.

31 серпня 1997 року було посвячено фігуру Непорочної Діви Марії на подвір’ї костелу. З того дня настоятелем Микулинецької римо-католицької парафії Пресвятої Трійці став отець Богуслав Грендиса. Протягом квітня-жовтня 1999 року всередині святині проведено такі види ремонтних робіт: поштукатурено та побілено стіни, поставлено нові дубові лавки, зроблено дерев’яне підвищення пресвітерію, встановлено мікрофони і колонки та викладено плитку на підлозі. З червня 2000 року настоятелем громади став отець Міхал Душенко (1975 р.н., родом з Борщівського району). 25 жовтня 2000 року архієпископ Мар’ян Яворський освятив вівтарі всередині святині. На сьогоднішній день костел  діючий. Римо-католицька громада взялася за  його відбудову і реставрацію. Як бачимо, тільки завдяки довготривалим старанням колишніх парафіян, які зберегли славні традиції, віруючим вдалося повернути свою святиню.

 

Зупинка 5.

Римо-католицький цвинтар.

Біля костелу розташований давній цвинтар, де багато напівзруйнованих могил. На них розміщені шедеври камінних скульптур. Шкода, що невідомі імена жодного з майстрів, які виготовляли ці надгробні пам’ятки. На цвинтарі є скульптура дівчини, що зажурено схилила голову. Це - фігура дочки графині Рейової – Грабини, що знаходиться над сімейним гробівцем.

Зупинка 6.

Ландшафтний парк.

Повертаємось до палацу графині Рейової. Навколо палацу, як поширено було в той час у Європі, закладено великий (7 га) ландшафтний парк вільного планування.  Парк зберігся до нашого часу, і деякі його дерева мають дуже поважний вік. Палац стоїть у самому  центрі,  а звідси ландшафтний парк крутими схилами спускається до річки, де ліворуч до нього прилягають руїни замку-фортеці.  У парку збереглися три двохсотлітні ясени. Звідси кленова алея веде до Троїцького костелу. Посеред алеї - колодязь, оточений п'ятьма віковічними кленами. Багато рідкісних дерев росте у парку графському, серед них – дивне , що росте догори коренем.  

Від дивовижного дерева веде колись красива паркова алея, а цими сходами піднімались графині і барони, власники  міста.

Зупинка 7.

Монумент загиблим воїнам у роки ІІ Світової війни.

На братській могилі воїнів Радянської Армії  похований Герой Радянського Союзу П. В. Сенчихін (1954), а також вояки української, російської, білоруської, грузинської, вірменської, казахської та інших національностей. Праворуч пам’ятника, через дорогу розміщена недавно збудована капличка Матері Божої. Віддавши належну шану загиблим і помолившись біля святині, повертаємо праворуч і рухаємось стежиною до ВАТ „Бровар”.

Зупинка 8.

Микулинецький пивзавод «Бровар».

В другій половині XVIII ст. значною частиною микулинецьких земель заволоділа польська магнатка Людвіга Потоцька. Усі цехи Микулинець підпорядковувалися власниці і були зобов’язані виконувати різні роботи для неї. Згодом Микулинці переходять у власність барона Конопки. В іншому документі – «Річнику Тернопільської наукової спілки» за 1895 рік вказано, що в Тернопільському повіті у 1894 році було три броварні: у Білій, Микулинцях і на Загребеллі в Тернополі. Виробляли вони в той час відповідно 11580, 8362, 3913 гектолітрів пива. Від Конопки місто перейшло, як придане за дочкою барона, до графа Рей.

Документальну згадку про микулинецьку пивоварню знаходимо у шостому томі «Словика географічного», виданого 1885 році у Варшаві. Серед переліку ремісників містечка згадується і власник броварні. З «Довідника промислово-торговельного королівства Галичини» за 1906 рік дізнаємося про його прізвище – граф Мечислав Рей. Пиво місцевої броварні було обов’язковим напоєм на званих обідах, вечорах та прийомах для місцевої знаті та приїзджих гостей.

Пивзавод перебував у приватній власності графів Реїв до середини 20-х років ХХ століття. За знайденим в архіві документом нам відомо, що пивоварня графа Рея на початку ХХ століття виготовляла бочкове та пляшкове пиво найкращого гатунку таких сортів, як: Лежак, Фірмове та Бок.

У фондах тернопільського облдержархіву є запис про те, що в 1925 році (після смерті графа Рей) на пивзаводі графині Рей працювало 15 робітників. А вже в «Книзі адресовій польській» за 1928 рік зазначено, що власниками Микулинецького бровару є «Аверман, Ціховський Міхал і спілка». Очевидно, він став акціонерним підприємством, яке його нові власники викупили у графині.А вже в 1939 році, після приходу більшовиків, пивзавод націоналізовано.

У 70-ті роки пивзавод відноситься до Тернопільського пивоб’єднання. Дев’яності роки минулого століття відкрили нову сторінку в історії Микулинецького заводу – одного з найдавніших підприємств Галичини. У 1993 році підприємство відійшло від Тернопільського пивоб’єднання і було перейменовано на «Орендне підприємство Микулинецьких пивоварів». На базі «Орендного підприємства пивоварів» через рік було створено акціонерне товариство ВАТ «Бровар». Керівником колектив обрав Трояна С.М. який перед тим працював головним інженером. Глибокі знання технології виробничого процесу, завидна енергія, організаторський талант, уміння спілкуватися з людьми - саме ці якості допомогли новому директору за порівняно невеликий період адаптувати підприємство до нових умов господарювання. Напружена праця всього колективу у перші роки існування ВАТ «Бровар» дала свої позитивні результати. З першого року заснування ВАТ “Бровар” відбулося урочисте посвячення заводу, під час якого колектив працівників віддав себе та завод під Божу опіку.

На даний час це найбільш прибуткове підприємство селища. Микулинецьке пиво відоме на всю Україну. „Бровар” постачає готову продукцію у різні міста і села нашої країни.

Зупинка 9.

Урочище «Стромки».

Далі по вулиці Набережній рухаємось вздовж правого берега річки Серет. Цей мальовничий куточок має назву – «Урочище «Стромки». Назва його, ймовірно, походить від слова „струмки”, які стікаючи з крутого пагорба, несуть свої води до річки. Саме біля витоку джерела, яке знаходиться в південно-східному напрямі від берега Серету, є поклади блакитної глини, яку використовують у лікувальних цілях місцеві жителі та санаторій „Медобори”.

Зупинка 10.

Центр  туризму.

Продовжуючи екскурсію, ми проходимо вулицею М.Грушевського, що веде у центр туризму. Цікаво те, що точної дати забудови цього приміщення немає. Зате є перекази, що тут жив майстер, що виготовляв взуття для слуг графині Рей.

Теребовлянський районний центр туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді, що у  Микулинцях Теребовлянського району, розпочав свою діяльність  з 1952 року як позашкільний заклад - Будинок піонерів. У 1990 році його перейменовано у Будинок дитячої творчості. У 1995 - реорганізовано у Теребовлянський районний центр туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді.  За 60 років наш заклад пройшов складний шлях еволюції, змінюючи, відповідно до часу, зміст своєї діяльності. Сьогодні Центр туризму – єдиний свого роду на теренах області після обласного центру туризму. Саме тут є можливість отримати додаткові знання з туризму і краєзнавства.

Цій важливій справі віддають свої знання, вміння, талант, серця                         12 працівників районного центру. Педагоги перебувають у постійному творчому пошуку, застосовують у позашкільній освіті інноваційні методики і технології.   Очолює заклад директор Кольба Ірина Анатоліївна.

Пріоритетними у вихованні молодого покоління є такі основні напрями: національно-патріотичне, громадянське, правове, духовно-моральне, естетичне, екологічне, трудове, здорового способу життя, інтелектуальне.

З молодшими школярами працюють Цукерник Оксана Вікторівна та Лазорчик Наталя Романівна. Вироби педагогів і  вихованців з природного матеріалу, паперу, пластику неодноразово дивували дітей і їх батьків своєю оригінальністю і неповторністю.

Гуртківці  Волчастої  Наталі  займаються  пошуковим краєзнавством . Вони з цікавістю вивчають літературні надбання рідного краю, а юні етнографи досліджують звичаї і традиції нашого народу.

Погранична Олександра разом зі своїми вихованцями проводять природоохоронну роботу, пов’язаної з вивченням, збереженням та відновленням природної спадщини України.

Туристи геолого-географічного напрямку  ( керівники Володимир Турчик та Галина Павелко)  вивчають гірські породи і мінерали, гідрологію – водні ресурси нашого краю, роблять картографічні зйомки місцевості.

Спортивний туризм представляють такі гуртки, як «Пішохідний туризм». «Юні туристи», «Спелеотуризм» та інші. Керівники гуртків Капуста Андрій, Плекан Ірина та Яцина Андрій проводять  туристські походи , веломандрівки,організовують туристсько-спортивні змагання для гуртківців, залучають до таких заходів школярів Теребовлянського району.

Всього в центрі туризму працює 28 гуртків краєзнавчо-дослідницького та туристсько-спортивного спрямування Туристсько-спортивні змагання, дослідження печер області юними спелеологами, пішохідні, велосипедні, автобусні екскурсії визначними місцями нашого краю, екологічна діяльність, участь у туристсько-краєзнавчих експедиціях – це лише деякі із справ, якими живе центр туризму.

Робота краєзнавчих гуртків спрямована на розширення та поглиблення знань школярів з історії, археології, екології, географії, геології та народознавства. Вивчення історії, культури рідного краю розпочинається з навчальних екскурсій по району та області. У гуртках спортивного профілю проводяться одно та багатоденні походи.  

Зупинка 11.

Греко-катопицька церква Святої Трійці.

Продовжуємо свою подорож через пішохідний місток по вулиці Міцкевича до вулиці Л.Українки. Увагу привертає церква Святої Трійці, зведена у вигляді хреста, що завершується трьома банями. Церква будувалася у 1882-1889 роках, розмалював її митець-маляр зі Львова – Степан Томасевич. Іконостас і проповідницю вже за часів Польщі різьбив Василь Кожушко – місцевий майстер. У 1972 році вибудовано нову муровану дзвіницю. В церкві проводить богослужіння греко-католицька громада Микулинець.

Зупинка 12.

Пам’ятник Святому Флоріану.

Мандруючи далі вулицею, підходимо до пам’ятника покровителю пожежників – Святому Флоріану. На ньому бачимо три дати: 1797 – рік встановлення, 1863 – рік відновлення та 1909 – рік перенесення і відновлення. У 1903 році в Микулинцях виникла велика пожежа, яка знищила велику кількість будівель. Внаслідок ремонтно-реставраційних робіт містечко втратило свій давній вигляд. Його було відбудовано на зразок інших міст Галичини. На пам’ять про цю пожежу було відновлено фігуру Святого Флоріана – покровителя пожежників.

 Зупинка 13.

Монумент воїнам УПА.

Рухаємось на південь, до новозведеного монумента на місці поховання воїнів УПА. На початку 90-х років  XX століття тут знайдені  останки замордованих енкаведистами повстанців, які згодом були перенесені на місцеве кладовище, куди ми і направляємось.   

 

Зупинка 14.

На цвинтарі містечка знаходиться пам’ятний знак до 50-річчя депортації українців з Польщі та могили Українських Січових Стрільців (1919 р.) і воїнів ОУН – УПА (1941-1949 р.). Біля цвинтаря є також пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули в боях з німецькими військами у 1944-1945 роках.                                                                       

Зупинка 15.

Православна церква Святої Трійці.

Мандрівку продовжуємо у північному напрямі по вулиці М. Грушевського. Ліворуч – новозбудована церква  Святої Трійці (1993), що належить  православній громаді  Київського патріархату.

Зупинка 16.

Пройшовши трохи вище, маємо можливість бачити лісництво. Загальна площа його – 2077 га., воно входить до складу Державного підприємства „Тернопільлісгосп”.

Зупинка 17.

Будинок культури.

Виходимо до вулиці 22 січня. Проходячи повз міський Будинок культури  неможливо не згадати, що тут було вперше відкрито читальню Просвіти у 1890 році. Першим головою був її засновник, директор школи А. Рибчак, а багатолітніми членами управи були: Іван Топельницький, Іван Грунтовський, Іван Шкамбара, Михайло Гречковський. Тут відбувалися концерти, вистави, відзначалися роковини народження Т.Г.Шевченка.                  

Зупинка 18.

Пам’ятний обеліск до Дня незалежності України.

Виходимо на центральний майдан селища.  Тут знаходиться торговий центр „Дружба”, ресторан, розміщено багато промислових і продуктових магазинів. На площі відбуваються громадські зустрічі, міські свята. На майдані зведений пам’ятний обеліск до Дня незалежності України.

Зупинка 19.

Пам’ятник Тарасу Шевченку.

Через дорогу від майдану споруджено пам’ятник. На двох кам’яних постаментах знаходиться погруддя Т.Г.Шевченку - українському поету, художнику, громадському та політичному діячеві. На постаменті напис: «І на оновленій землі, врага не буде супостата, а буде син і буде мати і будуть люди на землі…» «Великому Сину Пророку України», на мармуровій таблиці напис: «Встановлений на честь 200-ліття з дня народження поета за кошти громади смт.Микулинець, 8 березня 2015 року».