ТУРИСТИЧНИЙ МАРШРУТ. АРХІТЕКТУРНІ ПАМ'ЯТКИ ВИШНІВЦЯ

Мета: ознайомити гостей міста з основними архітектурними пам'ятками Вишневця.

Тривалість: 4 год

Сезонність: протягом року.

ЗУПИНКА №1

Вишнівецький палац

Вишневецький палацово-парковий комплекс – пам'ятка архітектури та містобудування національного значення, родове гніздо славного роду князів Корибутів – Вишневецьких, які залишили глибокий слід в історії України, Польщі, Литви, Росії, Білорусі, Молдови та ряду інших європейських держав.

Високий освітній і культурний рівень волинської магнатерії, регулярні подорожі, спілкування з представниками європейської еліти сприяли перенесенню та втіленню західноєвропейських ідей на вотчинних землях. Сама резиденція розвивалась в лоні тенденцій європейської культури і є одним із кращих зразків французького зодчества на теренах Західної України.

Перші роботи по будівництву палацу слід віднести до 1716 року, коли Міхал- Сервацій  Вишневецький (1680 – 1744), останній представник роду, один з найбільших магнатів Речі Посполитої  XVIII ст. оселився тут. Існує припущення, що саме він був одним із архітекторів Вишневецької резиденції.            З біографічних джерел відомо, що Міхал- Сервацій мав здібності до математичних  наук,  вивчав   архітектурну   справу  впродовж 1695–1697 рр.  під час перебування за кордоном у Франції та Італії. Князь захоплювався архітектурою Франції, де на той час склався загальноєвропейський ідеал репрезентативного палацу. Саме бароко було тим традиційним стилем, який якнайкраще відповідав способу життя шляхти на теренах Речі Посполитої ХVІІІ століття.

В різні періоди історії до будівництва резиденції також долучилися знані архітектори: Якуб Дапре Бланже, Павло Ґіжицький, П’єр Ріко де  Тіррґей,  Ян Кубіцький, Ян Ґрізмеєр та паркобудівничі: Бурґійон, Діонісій Міклер.

Творцям Вишневецького ансамблю вдалося в межах існуючих фортифікацій  створити  забудову  французького типу з палацом  і  двома  дворами  на  одній  осі. Вишневецький палац був збудований за так званою тридільною схемою: головний корпус та  два крила, дотичні до нього під прямим кутом, парадна площа (курдонер) і палацові служби. Центральний корпус палацу у формі видовженого прямокутника, значно більший за бічні крила, закладався як продовження тенденцій оборонності.

ЗУПИНКА № 2

Вишнівецький палац. Інтер’єри.

На   відміну  від  відносно   простих,  без  надмірного   декору  фасадів палацу, його інтер’єри мали парадний характер та втілювали нову представницьку мотивацію існування старих замків. Про палацові інтер’єри часів Міхала- Сервація дають уявлення вже згаданий інвентар 1748 р. та реєстри рухомого майна.  Пишність та старосвітський характер палацу були не лише  даниною  тодішній моді, але  і  відображало особисті смаки князя, його бажання  в  багатстві  досягнути, а можливо, навіть перевершити відомі на той час резиденції.

У палаці було більше 70 приміщень. Відразу за вхідними дверима центрального порталу знаходилися високі сіни з старовинною, можливо ще від замкових часів, кам’яною підлогою.

По центру сіней вхід вів до головної зали – Дзеркальної.  Це історична  зала Вишневецького палацу, що немов занурює відвідувача у давню епоху балів та королівських прийомів. Саме тут в кінці ХVІІІ століття відбувалась урочиста зустріч польського короля Станіслава-Августа Понятовського та царевича Павла Петровича. Дзеркала виконували декілька функцій: ілюзорно  збільшували об’єм приміщення, надавали  йому особливу вишуканість та творили певний настрій,  адже в них відбивалася протилежна стіна і природа за вікном. Це створювало ефект присутності зовнішнього світу всередині, викликало враження простору за межами палацу. В залі на високих постаментах були встановлені бюсти відомих політичних діячів Речі Посполитої та ВКЛ. Аркади прикрашали герби та барокова емблематика. Вздовж усього приміщення тягнулися дзеркальні галереї. Пройшовши  ними,   можна  було  вийти  до  нижніх  садів – низки терас над  ставом та річкою Горинню.

Із сіней вліво можна було потрапити до передпокою, з якого вели сходи на другий поверх. Сходову клітку теж прикрашали карти та портрети, а ще –  гобелени та зброя. Справа та зліва від сіней розміщувалося декілька спальних приміщень, які мали алькови.

Традиційно кухні розміщувалися в офіцинах. Проте в лівому крилі була одна невелика кухня з пічкою. З неї можна було потрапити до підземелля.

Серед спеціальних приміщень у правому крилі була аптечка та кухня для приготування кави. З невеликих сіней правого крила існував наскрізний прохід від курдонеру до двох терас італійського саду та західного і північного бастіонів. Італійський регулярний сад був немов би продовженням палацових інтер’єрів. В його композицію були включені   квітники, які відтворювали родові герби Вишневецьких та Радзивиллів. Шпалери, кабінети, альтанки, скульптура, оранжерейні рослини в діжках виконували не лише естетичну функцію, але і меморіальну.

На другий поверх палацу можна було потрапити або центральними сходами,  або боковими, які розміщувалися на осях крил. За часів Міхала- Сервація  окремі   приміщення  для    колекцій  ще  не  були  виділені, проте головною  на   другому   поверсі   незмінно   залишалася   велика  зала, яку прикрашали родові портрети князів Вишневецьких. При подальших перебудовах вона теж зберегла свою характерну особливість як портретна.

Однією з найбільших колекцій, якою князь дуже пишався була книгозбірня. Вона нараховувала близько 1500 фоліантів і була знаною в Європі. В бібліотеку можна було потрапити з верхнього передпокою або з портретної зали. На стіні бібліотеки був напис: «Тут живуть люди, що пережили себе…Тут їх запитують і вони мовчазно відповідають».

Значну частину колекції живопису Вишневецького палацу, близько 600 з майже 3 тис полотен, складали  портрети представників власного роду та споріднених родів, відомих політиків  Речі Посполитої  та  Європи, зокрема, портрети козацьких гетьманів.

До середини XVIІІ ст. оздоблювальні роботи в палаці за виключенням декількох приміщень першого поверху лівого крила були закінчені. По смерті Міхала- Сервація  Вишневець перейшов у власність його онуки Катерини з Замойських  Мнішек, дружини підкоморія Великого князівства Литовського Яна Кароля Мнішека (1716 – 1759).

Рід Мнішків з Великих Кончиць у Моравії осів на теренах Польщі в 30-х рр. XVI ст. Ян Кароль був праправнуком сандомирського воєводи Єжи Мнішека, який на початку XVIІ ст. разом із своїм зятем Костянтином Вишневецьким та його родичем Адамом Вишневецьким найактивніше підтримували царевича Димитрія. Молодша донька воєводи Марина була, хоча і недовго, московською царицею. За переказами, що так і не знайшли свого документального підтвердження, у вишневецькій призамковій церкві Вознесіння Господнього в 1604 р. відбулися її заручини з Самозванцем. Ще в 1912 р. під час відвідин Вишневця   Ґ. Лукомський бачив у храмі сакральні реліквії, які, на його думку, мали московське походження. Це, зокрема, складень з чудотворною іконою великої історичної та художньої цінності, шестираменний  позолочений хрест візантійського стилю,  прикрашений тонким карбуванням і дорогоцінним   камінням,   та   багаті  ієрейські ризи, які, можливо, мали безпосередній  стосунок  до згаданих вище подій.

Ян  Кароль  Мнішек  недовго володів Вишневцем. У 1759 р. він помер. Наступним  власником  маєтку  став  його  старший  син Міхал Єжи,  видатний політичний діяч  Речі Посполитої  XVIII ст. Саме  за  часів  Міхала Єжи  палац  перетворився на  один  з найважливіших осередків не лише Волині, але й усього краю. У 70-х–80-х рр. XVIII  ст.  Міхал Мнішек  продовжив  розбудову резиденції. Роботи в палаці на той час в  основному стосувалися  незначних  перепланувань,  деякі  зали  отримали нові  інтер’єри  і, зокрема,  нові  оббиття.

Ремонтні роботи передували відвідинам Вишневця в 1781 р. королем Станіславом Августом Понятовським та великим князем Павлом Петровичем. Візити таких високих гостей свідчать про те, що резиденція викликала значний інтерес у шанувальників мистецтва та старовини. Князь пробув у Вишневці шість днів, а король – три тижні.

Урочистості були організовані Міхалом Мнішеком з надзвичайним розмахом. До обіднього столу сідало щоденно щонайменше 400 осіб. В італійському саду була влаштована святкова ілюмінація з фейєрверком та аматорська містерія, в якій акторами виступали господарі та їхні знайомі. Для гостей давали концерти відомі іноземні музиканти та актори.   За  часів  Міхала  Мнішека   приміщення  вперше отримують спеціальне призначення для палацових збірок. На другому поверсі правого крила облаштовується театральна зала для декількох десятків глядачів. Захоплення орієнталістикою викликали необхідність віддати декілька кімнат у лівому крилі під китайські колекції. На першому поверсі з’являється знаменита галерея Королів. Збірка нараховувала близько 60 портретів представників багатьох відомих європейських королівських династій.

Велике значення в оздобленні інтер’єрів і надалі відігравав живопис. Друга  дружина Міхала Єжи Урсула, племінниця короля Станіслава Августа,  неодноразово отримувала від свого родича  подарунки   для  вишневецької   галереї. Так, зокрема, у Вишневці  з’являються полотна Рубенса, Норбліна,  пейзажі Ґогарта, Чімарелло, Каналетто та ін. Король подарував Мнішкам два декоративних панно в китайському стилі Яна Батиста Піллемента, які спочатку призначалися для королівської резиденції у Варшаві.

Міхал Єжи Мнішек, високоосвічена людина,  був знаний колекціонер. Йому вдалося вперше в Речі Посполитій розробити проект охорони пам’яток           старовини та  мистецтва і почати запроваджувати його в життя у своїх маєтках. Граф поповнив книгозбірню, значно розширивши тематику бібліотечних зібрань.

Ще  однією  важливою частиною вишневецьких збірок  був  архів. Він охоплював, крім родового архіву Вишневецьких, архіви Замойських, Мнішків,  документи інших відомих осіб, а також інвентарі різних архівів, які на той час уже були розпорошені. Окрему велику частину цієї збірки становили  приватні листи, усього близько 20 тис.

Після смерті Міхала Єжи Мнішека в 1806 р. Вишневець успадкував його  єдиний  син Кароль Філіп. Він продовжив культурні традиції своїх попередників. Зокрема, в середині XVІІІ ст. книгозбірня нараховувала вже близько 16 тис. примірників. Останні сім років історії Вишнівецької резиденції, пов’язаної з графами Мнішками, позначені її занепадом. У кінці 1848 р. сини Кароля Мнішека – Анджей та Єжи ділять спадок та виїжджають до Франції. Впродовж наступних десятиліть відбувається часта зміна власників маєтку, що приводить до розпорошення палацових збірок. Заради порятунку палацу, граф В. де Броель Плятер викупив маєток, хоча і з великими труднощами для себе. Проте, невдовзі, через борги Плятера, маєток був виставлений на аукціон. До кінця ХІХ ст. у Вишневці неодноразово відбувається розпродаж рухомого майна. Знамениті палацові колекції стають предметом різноманітних спекуляцій.

Останню спробу повернути славу Вишневецької резиденції зробив на початку ХХ ст. Павло Демидов. Маючи надію хоча б частині залів повернути первісний вигляд, він слідкував за мистецькими аукціонами та старанно розшукував по всій окрузі вцілілі предмети, які колись були в палацових збірках. На жаль, плани Демидова не були доведені до кінця.  Кадровий військовий, він розумів, що Європа стоїть на порозі війни і прикордонний Вишневець може потрапити в район військових дій.  На початку 1913 р. Демидов  продає маєток Єврейському комерційному союзу та виїжджає з родиною до Франції. На палац чекала сумна доля бути джерелом будівельних матеріалів. Граф Зиґмунт Ґрохольський викупив його та врятував від повного знищення.

В 1914 р. розпочалася Перша світова війна і ротмістр імператорського уланівського полку Зиґмунт Ґрохольський з наближенням фронту перевіз цінні речі з палацу на схід. До Вишневця вони більше не повернулися.

Події Першої світової війни та революції завдали резиденції значних руйнувань. У вересні 1918 р. тут стояли загони Червоної армії. За час тримісячного перебування більшовицького війська у палаці був розібраний центральний портал, знищені меблі, паркети, ужиткові речі в багатьох залах.  Від інтер’єрів залишилися лише сходова клітка, декілька печей, камінів, кахлі на стінах верхнього і нижнього передпокоїв. Після приєднання Волині разом з Галичиною та Західною Білорусією до Польщі Вишневеччина ввійшла до складу Кременецького повіту Волинського воєводства. В 1924 р. Вишневецька резиденція з ініціативи  кременецького старости Зиґмунта Робакевича стала власністю Кременецького повітового комунального управління. Невдовзі тут розмістилися  громадські бібліотека, шпиталь та реміснича школа. У вересні 1927 р. у Вишневці в рамках проведення ХІІ з’їзду Ради консерваторів відбулася виїзна сесія, на якій обговорювалися питання, пов’язані з охороною та збереженням пам’ятки. За короткий період у палаці було проведено ряд невідкладних ремонтних робіт та намічені подальші напрямки його використання. На жаль,  пам’яткоохоронні заходи  призупинилися з початком Другої світової війни.

Взимку 1944 р. в палаці сталася велика пожежа. Кількаденний вогонь знищив дерев’яні конструкції, дах та перекриття. Пряме попадання бомби практично  зруйнувало  західний корпус палацових служб. Значних втрат зазнав і парк. Від резиденції залишилися лише стіни та комини. Впродовж наступних п’ятнадцяти років вона швидко руйнувалася.

Відбудова почалася в 1959 р. та тривала декілька років. За рішенням уряду УРСР Вишневецький палац пристосували до адміністративних потреб. У зв’язку з цим було проведене його часткове перепланування. В центральній частині головного корпусу облаштували великий актовий зал та кінотеатр. Поряд з іншими державними установами тодішнього Вишнівецького району Тернопільської області тут відкрилися заклади культури та освіти: бібліотеки, Будинок культури та професійно-технічне училище. В приміщеннях палацових служб розмістили корпуси місцевої галантерейної фабрики. На теренах вишневецького парку було створене велике радгоспівське господарство та побудоване селище для його працівників.

Ремонти, які проводилися у Вишневецькому палаці впродовж 60–80 рр.  ХХ ст., здійснювалися без урахування художньої цінності та первісного вигляду пам’ятки. В результаті вона не просто невпізнанно змінилася, власне був знищений сам час, який попри все ще проступав у її благородній старовині.

І лише з початком діяльності Національного заповідника «Замки Тернопілля»  Вишневецька резиденція починає повертати давно минулу славу, відроджує своє  історичне минуле, набуває первісного вигляду, впевнено стає культурним і туристичним осередком нашого краю.

ЗУПИНКА №3

Призамкова церква Вознесіння Господнього

Вознесенська церква – є однією з найстаріших пам'яток Вишневецького замкового комплексу. Роком її побудови у краєзнавчій літературі традиційно називають 1530 р., на жаль, без посилань на першоджерело. Фундатором церкви  вважали одного з перших князів Вишневецьких, володаря Вишневця у ХV ст. – на поч. ХVІ ст. князя.Михайла  Васильовича Вишневецького чи когось з його чотирьох синів.Прикметним є місце спорудження храму. Побудована церква біля підніжжя   високого  пагорба  у  безпосередній  близькості   від  замку. Поряд розташований   пагорб,  місцевий  топонім  якого «Дідівська гора». Можливо, ця назва  пов’язана ще  з дохристиянськими часами, з язичницьким капищем. Причиною розміщення церкви за межами замку може бути існування на цьому місці у давні часи старішого храму. Церква орієнтована  вівтарем  на  схід  і  при  князях  Вишневецьких була  призамковою. Хоча  і перебудована  в кінці ХІХ ст., вона все ж зберегла головні    конструктивні   особливості,   притаманні   сакральним    пам’яткам ХVІ  ст. У підземеллі храму містилися княжі поховання. Тут знайшли своє останнє місце спочинку князь Костянтин Іванович Вишневецький, староста житомирський (1542 – 1574), князь Андрій Іванович Вишневецький (1938 – 1583), воєвода волинський. Відсутність даних про місце поховання дружин деяких князів, не виключає   того, що обряд був проведений саме у Вишневці. Згідно тестаменту Яреми Вишневецького у крипті Вознесенської церкви поховані його батьки, визначні українські фундатори  першої половини ХVІІ ст. князь    Михайло Михайлович Вишневецький (? –  1516), староста овруцький та його дружина княгиня Раїна з Могил Вишневецька (1589 – 1619). На католицькому цвинтарі зберігся надгробок останнього з Вишневецьких Міхала Сервація (1680 – 1744), канцлера Великого князівства Литовського та його третьої дружини Теклі Ружі Радзивіл (1703 – 1747). У 1703 р. Михал  Сервацій Вишневецький видав універсал про перехід мирян та священиків у його володіннях до Унії, а в 1732 р. передав  Вознесенську церкву греко-католикам.

Вперше  усипальницю  православних князів Вишневецьких дослідив у 1859 році тодішній власник Вишневецького маєтку граф Володимир де Броель Плятер. Поховання Вишневецьких на той час ще не були потривожені, а прахи знаходились в доброму стані завдяки якісному бальзамуванню та сухому і прохолодному приміщенню. Добре   збереглися і строї померлих.

Церква  Вознесіння  Господнього є невеликою за розмірами (12, 5 х 5, 2 м). При закладенні вона мала майже квадратну наву і однакову з нею заввишки п’ятигранну вівтарну частину. В плані церква тридільна,  причому нава трохи ширша за апсиду та притвор. Над торцевими стінами нави підіймався трикутний фронтон на заході та шпиль на сході. Мури були зведені з місцевого рваного каменя  вапняку, склепіння – з цегли.  Над  маленькими  вікнами  влаштовано розпалубки. До середини ХVІІІ ст. церква з заходу була розширена цегляною забудовою прямокутного об’єму з плоским дерев’яним  перекриттям, над яким влаштовано також дерев’яну дзвіницю. Ще в 1863 р. церква була трьохкупольна, причому передня баня вирізнялася серед інших своєю шатровою формою.

У 1872 р.  на заміну старої прибудовано нову дзвіницю, теж дерев’яну,  під  наметовим  дахом,  а  над  центральним  об’ємом  влаштовано баню на гранчастому  глухому барабані. Так старовинні українські дерев’яні  шатрові куполи замінили новими, звичайними, пізньомосковського стилю. Ще в 1882 р. у храмі  був старовинний  іконостас.

Ґ. Лукомський під час відвідин Вишневецького палацу в 1912 р. так описував церковні реліквії, які на той час ще були в храмі: «… особливу увагу заслуговував складень з чудотворною іконою «Знамення Пресвятої Богородиці». Ікона мала велику історичну та художню цінність. На зовнішній стороні дверцят срібного складня був напис про походження ікони з Московської держави».  Очевидно, вона була військовою святинею, належала якомусь з московських полків та була втрачена московськими вояками під час Північної війни в боях зі  шведами. Князь Міхал Сервацій Вишневецький в 1704 р. під час битви під Кройцбургом відібрав її у шведів і передав у 1727 р. в дар Вознесенській церкві.

Іншою історичною реліквією в храмі був великий шестираменний позолочений хрест візантійського стилю, прикрашений тонким карбуванням та дорогоцінним камінням. Хрест цей походив з часів короля Сиґізмунда- Августа чи Стефана Баторія. Хто і коли пожертвував його храму – невідомо, але цілком можливо, що це був дар одного з перших князів Вишневецьких.

Крім  того,  в  Вознесенській  церкві  були  ще дві знаменитості московського походження: складень з іконою  Божої Матері і багаті ієрейські ризи, які, за  деякими  свідченнями, мали  безпосередній  стосунок  до  подій, пов’язаних з Дмитром Самозванцем.

Ікону Божої Матері привіз до Вишневця в 1608 р. князь  Костянтин Костянтинович Вишневецький, протектор Самозванця, після втечі з полону в Костромі. Про цю ікону відомо, що була вона досить давньою, мала  срібний, покритий  позолотою оклад,  який був набагато молодший від самої ікони та не  відповідав  їй  цінністю. Мабуть, ця  чудотворна  ікона колись мала інший  оклад, який  не  вцілів. Спочатку,  в  1718 р., цю  реліквію  Міхал Сервацій Вишневецький подарував кармелітському монастиреві, а згодом її передали Вознесенському храмові. Є відомості, що на початку 2000-х рр. графи Браницькі подарували Національному музею в Кракові оклад  цієї  ікони з  написом, який підтверджував  її колишню приналежність Вознесенській церкві. Що стосується дорогоцінних риз, про які згадували  майже всі дослідники резиденції, то, можливо, їх надіслав до Вишневця Дмитрій Самозванець для надання більшої пишності обряду заручин з  Мариною Мнішек, які згідно переказу, відбулися в 1604 р. у храмі. Хоча документального підтвердження цій події окрім краєзнавчих описів віднайти не вдалося, а  деякі автори взагалі її переносять до родового замку графів Мнішків у Ляшках Мурованих на Львівщині.

Крім цінних ікон, творів ужиткового мистецтва в  церкві зберігалися церковні книги та документи, які датувалися XVI – XVIII ст. Після закриття храму  в 1961 р. частину цих матеріалів передали парафіяльним церквам сіл Лози та Мухавця.  На сьогодні вдалося віднайти лише метричні книги другої половини XVIII–ХІХ ст., які стосуються цих населених пунктів. Серед церковних книг, які зберігалися в Покровській церкві с. Лози і належали колись Вознесенському храмові, була Тріодь 1669 р., видана Львівським Успенським Братством напередодні його ліквідації. Книгу подарував церкві волинський митрополит Діонісій під час відвідин Вишневця в 1810 р.

На  початку  ХХ  ст. церква мала 56 десятин землі і дохід  від продажу зерна. При  церкві  діяла семикласна  парафіяльна   школа. Храм Вознесіння    Господнього  залишався  парафіяльним  до 1961  р. Згодом його закрили  та  використовували  як  склад. На території  біля  храму влаштували  стрільбище. За три десятиліття приречена на знищення Вознесенська церква   зазнала  непоправних  втрат. Під  час дощів  через  щілини  в  даху вода текла  по стінах, від чого повністю були втрачені фрески  ХVІ – ХVІІ ст. Не зберігся  також  вівтар храму. Царські  врата  цього вівтаря, які  мали велику історичну  і мистецьку цінність, разом  з частиною  ікон  та  церковним  інвентарем були  передані під  час ліквідації  приходу  іншим  приходським  церквам. Віднайти   їх  не вдалося. Грабіжники  сплюндрували  поховання  князів  Вишневецьких.

У 1992 р. з відновленням державної незалежності України церкву Вознесення Господнього знову зареєстрували та відбудували силами місцевої  православної  общини,  на  жаль, без належної  уваги з боку фахівців. Під час  проведення підготовчих робіт з відновлення первісного планування палацу  в  приміщенні  колишнього  кінотеатру  було знайдено  підземний  хід,  який   слугував  для  переходу  від  замку  до  церкви. Уточнити  призначення  цього  проходу буде можливо після відповідних археологічних досліджень.

Сьогодні   церква Вознесіння Господнього  є  чинною  і попри свої втрати  залишається історико-архітектурною пам’яткою національного значення. Її меморіальний характер, пов’язаний з князями Вишневецькими – одним з найзначніших родів в історії України, зобов’язує не лише зберегти її фізичне буття, а й сакральність, яку вона несла людям впродовж століть свого існування.

ЗУПИНКА № 4

Комплекс монастиря «босих кармелітів» та костел св. Михаїла Архангела 

Комплекс монастиря «босих кармелітів» від 40-х р. XVII ст. і до кінця XVIII ст.  був частиною єдиної оборонної системи Вишневецького замку та неодноразово руйнувався козаками та турками.  Особливо значних втрат зазнав костел у 1649 р. під час визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. Козаками були знищені до основи навіть фундаменти споруди. Відновлення монастиря відбулося на початку XVIII ст. за часів останнього з князів Вишневецьких – Михайла Серватія (1680–1744 рр.), відомого політика Речі Посполитої та Великого князівства Литовського . До 1724 р. будівельними роботами керував архітектор, майор королівського війська, Якуб Бланже Депрес. До 1732 р. капітальне будівництво у монастирі в основному було закінчене і почалися внутрішні роботи. Кошти, витрачені на будівництво, були доволі значні. За виготовлення двох вівтарів львівський різьбяр Кристіан Сейнер отримав 600 злотих. Згідно з домовленістю між Михайлом Серватієм та генеральним візитатором ордену кармелітів о. Антонієм Кракером, який у 1724 р. відвідав Вишневець, фундатор на власні кошти мав завершити будівництво костелу, а ченці зі своїх прибутків самотужки – монастир. Однак, уже в 1730 р. роботи у монастирі були призупинені через відсутність коштів. Ченці за допомогою звернулися до Михайла Серватія Вишневецького, який пообіцяв щорічно відшкодовувати на будівництво 3 тис. злотих. Остаточно роботи закінчилися у 1738 р. Упродовж декількох десятиліть  Вишневецький конвент відігравав значну роль у релігійному житті Волині. З поваги до здійсненого фундатором вкладу в 1726 р. статус монастиря підвищено до ступеня пріорства, тобто абатства. До 1787 р. у Вишневці збиралися провінціальні капітули, які згодом перенесли до Бердичева.

Відомі два описи костела св. Михаїла Архангела, які датуються 1799 та 1805 рр. Згідно з ними, довжина споруди складала 32,5 м, ширина – 22 м, висота кам’яної частини башт сягала 29,5 м. Корпус монастиря складався з трьох частин: східної, південної та західної. У східному крилі розміщувалися приміщення, функціонально пов’язані з костелом та життєвими потребами монастиря. Двоповерховий корпус мав високий цоколь, пристосований під складські приміщення. Довжина його сягала 49 м, ширина – 11,5 м. Якщо костел, відповідно до усталених норм, належав до “великих”, то монастир, за своїми розмірами та кількістю ченців, числився до категорії “малих. Остаточно формування комплексу завершилось у кінці XVIII ст. Невдовзі після польського повстання 1831 р. монастир було ліквідовано, костел передано від римо-католицького депутата, каноніка Крем’янецького деканату, священика Вінцента Шишковського у підпорядкування православного духовного урядництва для перетворення у православну церкву.

В історичній довідці датою будівництва монастиря помилково зазначений 1718 р. Цього року власник Вишневця Михайло Серватій Вишневецький лише підтвердив первісний фундуш, наданий монастирю Яремою Вишневецьким. Кам’яні ж мури костела почали зводити у 1720 р. на місці дерев'яних будівель, які “ледь животіли” після турецького погрому 1675 р. Під час пожежі у 1763 р. згоріли майже усі дерев’яні конструкції костелу св. Михайла. У 1809 р. на стінах костелу ззовні та зсередини поновили штукатурку. Вежі костела, які служили дзвіницею, з боків та на даху покрили білим металом. Дах над іншими частинами костелу був критий ґонтою, що на той час була дуже знищена. Підлога у костелі була з кам’яних плит. Лише у частині північної вежі перед зображеннями Спасителя та св. Теклі вона мала дерев’яне покриття. Саме тут містився вхід до склепу фундаторів. У костелі було п’ятнадцять престолів. Під час будівництва монастиря були забуті суворі приписи орденських “правил”, коли кількість вівтарів у великих костелах обмежувалася сімома і заборонялися будь-які пишності, зокрема позолота. Головний фасад прикрашала таблиця з рожевого мармуру. Її латинський напис свідчив про фундаторів костьолу. Ця присвята Михайлу – Яремі, Михайлові – королю та Михайлові – канцлеру закінчується зворушливою молитвою до святого Михаїла вберегти цей храм своїм піклуванням.  Фасад був увінчаний скульптурою Михаїла Архангела та декоративними кам’яними вазами. На одній з чотирикутних веж східного фасаду знаходився годинник. Великий головний вівтар містився у центрі костела на підвищенні, обрамленному білими перилами. Його прикрашала багата дерев’яна позолочена різьба. По центру вівтаря містилася велика ікона св. Михаїла Архангела, якому присвячувався костел. За ним – ікона Богоматері з немовлям на руках. Риза тієї ікони, срібна, яка відзначалася великою мистецькою цінністю, була визолочена у 1718 р. фундатором Михайлом Серватієм Вишневецьким. По правий та лівий бік від Архангела Михаїла розміщувалися дві дерев’яні скульптури: св. Гавриїла та св. Рафаїла. Вівтар завершувала композиція “Святої Трійці” з золоченими проміннями, що відходили від св. Духа. На стінах вівтаря містилися два портрети фундаторів – Михайла Серватія та Теклі Ружі Вишневецьких в круглих рамах, три мідних позолочених герби та мідний хрест. Привертав  увагу і  надгробок фундатора, який прикрашали невеликі дерев’яні герби родів, споріднених з Корибутами Вишневецькими. Надгробок, запроєктований архітектором – єзуїтом Павлом Гіжицьким, не постраждав під час пожежі 1763 р. Дзвонів у монастирі було чотири. Головний з них знаходився на вхідних воротах і важив 1300 фунтів.   На південь від монастиря був розбитий внутрішній сад, в якому росли екзотичні та місцеві дерева, лікарські рослини та квіти. Сад з трьох сторін був захищений цегляними мурами.

Після переходу пам’ятки до православного урядництва передбачалося проведення низки перебудов, скерованих на ліквідацію ознак “латинства”. Внаслідок пожежі, що відбулася у 1863 р., костел, а особливо монастирські корпуси, були значно пошкоджені. Більшість з того, що врятували від вогню, згодом залишене просто неба, зруйнувалося. Поховання фундаторів та ченців у криптах костелу були пограбовані. Ось як описує Ейсмонт побачене у підземеллях: «До трун підземних склепів кармелітського монастиря  можна було дістатися через розбите вікно товстого цокольного муру. У підземній крипті, прикрашеній фресками, на високих катафалках спочивали останні з роду Вишневецьких, а на їх чолі Михайло-Сервацій, що помер 1744 року. Золоті емблеми, герби, таблиці з написами і взагалі все вартісне давно розкрадено; але злодії були настільки чесні, що не зірвали з трун їхніх позументів і залишили також на небіжчиках багаті матерії, що покривали тіла. Втім, вже за описами 80-х років усі останки князів Вишневецьких були відразливо оголені. Добре хоч, що під час свого першого приїзду до Вишневця я принаймні взяв по маленькому шматочку кожного сорту матерії  - додає описувач Вишневця 80-х років Ейсмонт. – Аби пожертвувати їх як справжні пам’ятки мистецтва до Краківського музею. Пізніше, лиходії, що обікрали труни, злякалися переслідувань і віддали, як кажуть, пишно заткані золотом найтоншої роботи ризи переробити на злитки металів. На князеві Михайлі був чудовий кунтуш, затканий по рожевому тлу яскраво-зеленеми і блакитними листям і птахами, але цього поясу вже не було, як не було й взуття і яскраво-червоної конфедератки. Труна оббита була оксамитом, розшитим золотими і срібними галунами. Справа в труні, оббитій сріблястою парчею бачимо тепер чорний порох і кістяк дружини його, стрункої, одягненої в плаття з важкої тканини, що на жовтогарячому тлі репрезентує заткані сріблом букети квітів і гірлянди. Це останки дружини Михайла Вишневецького, уродженої кн. Радзивілл, подружжя князя Вишневецького – опісля Флеммінг, -  що втретє вийшла заміж за князя Сапєгу. Скільки корон над цією грудкою попелу ! Поруч два маленькі гробики з порохом і чорним пухом замість одягу – це діти князя Михайла, син, останній у роду, Народженням якого так пишався, у своєму «Щорічнику», нещасний батько. Зліва бачимо дві труни, від яких збереглися тепер самі дошки; в одній з них лежав прах дружини Михайла Мнішека, що так зворушливо любила чоловіка, судячи з напису на пам’ятнику в парку; труна її оббита була золотими галунами по бузковому оксамиту; на племінниці короля Станіслава-Августа було біле вінчальне плаття і тканина являла букети запашних тендітних квітів, розшитих по світло-блакитному тлу. Ще темніше і страшніше в двох інших підземних криптах, до яких можна дістатися з першого відділу через вузькі отвори в стіні. Сотні потрісканих гнилих трун і повсюдно розбиті черепи, поламані кістяки і розкидані кістки. Скрізь порох, цвіль, імла – і виникає бажання утекти з цього прихованого цвинтаря, якнайдалі від цих чорних гробових підземель».

На початку ХХ ст. створено будівельний комітет для реконструкції споруди. Тоді, над центральною та бічними навами і трансептом звели дахи, південний та західний корпуси монастиря відремонтували, а східний – розібрали . Реконструкцією керував петербурзький архітектор В. Максимов та його намагання надати споруді костелу вигляду православного храму виявилися невдалими. Тодішній власник Вишневця Павло Демидов, як член комісії з ремонту церкви, дав 200 крб. золотом на спорудження службових приміщень на її території . Завдяки йому врятовано також декілька скульптур з фасаду костела, які були встановлені у парку. У 1910 р. на власні кошти П. Демидов перепоховав прахи з крипти костела на католицькому цвинтарі Вишневця . Храм залишався православним до закінчення польсько-радянської війни. У 1920 р. в часи Другої Речі Посполитої Вишневецьку св. Петро-Павлівську церкву ревіндікарновано . Православна громада Вишневця звернулася до нової влади з проханням залишити храм православним, мотивуючи це тим, що єдина православна церква – Вознесенська – надто мала і не взмозі вмістити 2 тис. вірян. Тим більше, що після пожежі 1863 р., храм відбудували заходами та коштом православного населення. Згідно з даними священика Петро-Павлівської церкви, очевидно все ж таки перебільшеними, витрати на відновлення споруд монастиря після пожежі склали близько 40 тис. крб. Однак попри ці аргументи, влада передала храм римо-католицькому декананові. Священикові Петро-Павлівської церкви дозволили перенести декілька ікон та кіотів православного походження, а також престол та антимінс. У 1931 р. відремонтований костел був повернений ОО. кармелітам. Новостворений комітет відбудови костела ліквідував усі перебудови, які були зроблені у костелі під час його підпорядкування православному урядництву. Того ж року до монастиря повернулися кармеліти. Впродовж 1933–1937 рр. пріором монастиря був о. Сильвестр Ігнацій Глечман. Під час його каденції впорядковано інтер’єри костелу, поновлено вівтарі та фрески, закуплено нові образи та орган. На фасаді відновлено дошку фундаторів, а у нішах встановлені кам’яні скульптури святих. У цей же час відремонтовано і мур навколо монастиря . Восени 1939 р. радянська влада закрила монастир. Як парафіяльний костел, він залишався чинним до лютого 1944 р. У післявоєнний період споруди монастиря та костел використовували під складські приміщення. Після пожежі на початку 60-х рр. ХХ ст. костел св. Михайла був повністю розібраний. У наш час на теренах колишнього монастиря розміщуються корпуси місцевого професійно- технічного училища.

ЗУПИНКА № 5

Вишнівецька синагога

Єврейська община Вишнівця завжди була доволі значною, тому серед пам’яток храмової архітектури містечка є синагога, яка відігравала роль молитовного дому, була осередком вивчення юдаїзму й основним місцем зібрання членів єврейської громади міста. Точна дата будівництва споруди невідома. Вважається, що вона була збудована наприкінці ХVІ – поч. ХVІІ ст. і відповідає основним вимогам юдейської храмової архітектури того часу.  Це прямокутна в плані будівля з великим залом всередині, розміщена в центрі общини на підвищенні та оточена цегляною огорожею, залишки якої можна бачити і в наші дні зі західної та південної сторін. Синагоги будуються так, що їх центральний фасад повернений у напрямку до Ізраїлю або Єрусалиму, тобто з орієнтацією на схід. По своєму внутрішньому простору споруда повторює Скинію, яку євреї побудували в пустелі. Жінки не могли молитись в одному приміщенні з чоловіками, тому в синагозі на другому поверсі були  зроблені галереї для жінок, які на жаль не збереглися до наших днів. Біля входу у храм знаходилася раковина, де можна було помити руки перед молитвою. По центру синагоги розташовувалась біма. Це підвищення, з якого  читалася та коментувалась Тора – священна книга юдеїв. На східному кінці головної зали містився прикрашений різьбленням вівтар. Роздивляючись фасади будівлі старої синагоги, можна побачити залишки колишньої барокової кам’яної різьби, що була зрізана у другій половині ХХ ст. Особливо помітним це  є в місцях обрамлення вікон, де знаходились багаті декоративні карнизи. Не далеко від центру містечка є старе єврейське кладовище, де в кам’яних надгробках втілено кращі традиції різьблення того періоду.

Слід зазначити, що єврейське духовенство Вишневця було досить освіченим. Доказом цього є спогади про відвідини містечка польським королем Станіславом-Августом Понятовським. Перед ним з промовою виступив головний рабин, що глибоко вразив короля своєю латиною.

Юдейська громада Вишневця була знищена в часи Голокосту, коли у містечку створили гетто. В цей час було розстріляно близько 6000 осіб. Мало кому вдалось врятуватись. В пам'ять про ці події, поблизу місць масових розстрілів євреїв було встановлено меморіал жертвам Голокосту.

Сьогодні в приміщенні колишньої синагоги розташовується центральне управління Вишневецької ОТГ.

ЗУПИНКА № 6

Церква Різдва Пресвятої Богородиці.

Храм було збудовано у 1845 році на кошт графа Яна Кароля Мнішка, що володів Вишневецьким маєтком у цей час. Вважається, що церкву побудували на місці уже існуючої старішої храмової споруди, яка ймовірно потребувала капітального ремонту. Добудовувалась церква вже коштом місцевої громади у 1869 році за єпархіальним типовим проектом. Будівля опирається на високий цоколь. Головний фасад підкреслює вежа з дзвіницею, до центральної великої нави примикають прямокутні бічні рамена і вівтар. У 1980-х роках храм було передано православній громаді села, зараз належить до УПЦ КП. Після останнього ремонту, під час якого мало враховувався первісний вигляд церкви, дахи було перекрито синьою металочерепицею, баню, дах над дзвіницею і маківки – металізованою бляхою жовтого кольору.

У храмі знаходиться чудотворна ікона Вишнівецької Божої Матері, яка має цікаву історію. У січні 1927 року у домі Прокопія та Домінікії Буковських відновилась ікона Божої Матері, яку за переказами принесли батьки з Почаївської Лаври. Від ікони три доби відходило сяйво. Аби засвідчити це диво з Варшави запросили комісію фахівців, які перед митрополитом Діонісієм підтвердили побачене. З того часу до ікони за зціленням від недуг звертаються паломники не лише з Вишнівця, а й з регіону.

ЗУПИНКА № 7

Костел св. Станіслава у Старому Вишнівці

Костел св. Станіслава був другою за величиною і значенням храмовою спорудою для християн Західного обряду у Вишневці (після костелу св. Михаїла Архангела). Його побудували у 1757 році стараннями Яна Кароля Мнішка та його дружини Катерини з Замойських на правому березі річки Горинь. Існує думка, що на цьому місці і раніше знаходився католицький храм, а граф Мнішек збудував новий костел на «старому престолі».   Ансамбль костелу св. Станіслава з огорожею та дзвіницею побудований у стилі раннього класицизму, перебудовувався у 1811 році.  Храм є тринавним, має  хрестоподібну форму, з прибудованою крухтою та квадратним презбітерієм. З 1832 року, після того як костел св. Михаїла передали православному відомству, костел св. Станіслава виконував роль парафіяльного. Ще наприкінці ХІХ ст. тут знаходився чудотворний образ святого Антонія Падуанського, що притягував вірян і паломників.

На жаль, доля не була прихильною до цієї пам'ятки. В часи Другої світової війни костел сильно постраждав і з тих часів  не відбудовувався. Сьогодні споруда знаходиться без даху, а підлога і стіни поросли деревами. З середини ще проглядаються колони та арочні перекриття, видно сходи, що вели на хори. Місцями видніються настінні розписи. На стіні презбітерію можна розгледіти сліди фрески ХVІІІ ст. із зображенням Трійці та Матері Божої. Чудом вціліло дерев’яне Розп’яття в одній із ніш. Підвали костелу засипані та поросли травою. На північ від храму розташована триаркова мурована дзвіниця, на якій є залишки розламаної скульптури, ймовірно святого Станіслава.

У 2019 році волонтери благодійного фонду «Пам'ять і любов» під керівництвом Андрія Савчука розпочали розчищувальні роботи на території комплексу.

ЗУПИНКА № 8

Історична забудова центральної частини Вишнівця

Центральну частину міста займала ринкова площа з ратушею. Вона була трапецевидна в плані з широкою стороною на заході та вужчою на сході. Площа була оточена з усіх сторін «сукенницями», тобто торговими рядами.   Історична забудова міста не збереглася, але по аналогії з частково збереженою частиною старого Кременця вона була доволі тісною і складалася з будинків садибного типу, які стояли на кордонах вулиць. У глибині кварталів розміщувалися двори з господарськими будівлями. На ринковій площі будинки суміщали торгові лавки у нижніх поверхах і житлові приміщення на верхніх.

Про високий статус Вишневця та про розвиток науки свідчить відкриття у місці в кінці ХVІІІ століття першої аптеки провізора Фішера, яка користувалася великою популярністю.

Вражає своєю монументальністю чотирьохповерхова цегляна споруда з численними допоміжними прибудовами, яка знаходиться в центральній частині міста. Це будівля старого парового млина, що був побудований тут на початку ХХ століття і належав єврею Шаху. Це був один із перших парових млинів Волині, що обслуговував людей не лише з Вишневця, але й з прилеглих територій.

Зростаючу потребу міста у будівельних матеріалах задовольняли новозбудовані у кінці ХІХ – на початку ХХ століть на околиці Вишневця цегляний завод та  вапельня. Не виключено, що колись на місці нового заводу існував старий, який забезпечував значне будівництво у місті у ХVІІІ столітті.

Перед Першою світовою війною у Вишневці були: волосна управа, міська управа, пошта, телеграф, суд, 2-х класна школа, товариство пасічників, земська лікарня, шпиталь, 71 торгова лавка, синагога, готель, ресторан, паровий та водяний млини. Протягом року влаштовувалися 6 ярмарок. Серед представників вільних професій слід відмітити адвоката, дантиста та двох акушерок. У кінці 20-х років закінчується будівництво дороги Тернопіль-Кременець.

Передвоєнний Вишневець за описами сучасників вражав своїми мальовничими околицями, особливо величезним трохи заболоченим ставом. У містечку на той час ще було багато старосвітських міщанських будинків ХVІІІ – ХІХ ст. класичного чи ампірного стилю. Найчастіше вони були дерев'яні, зовні обкладені цеглою, з високим дахом, критим червоною черепицею. Фасади прикрашали мансарди та мезоніни.

Впродовж віків містечко не раз змінювало своє обличчя. Були злети та чимало падінь, проте, не дивлячись на все це, містечко продовжувало жити, відроджуватись та розквітати і сьогодні радо зустрічає туристів.