Туристичний маршрут. Замок у Чорткові

Мета: ознайомлення з історією, архітектурними особливостями та власниками замку у Чорткові, а також огляд пам’ятки.

Пересування: замок та призамкова територія

Тривалість: 1 год. 30 хв.

 

  1. Замкова брама.
  2. Чотирикутна вежа.
  3. Руїни замкового палацу.
  4. Тераса замкового палацу.
  5. П’ятикутна вежа.
  6. Трикутна вежа та руїни господарських споруд.

 

Опис екскурсійних об’єктів на маршруті

 

Зупинка № 1.

Замкова брама

 

Замок у місті Чорткові належить до числа фортифікаційних споруд Поділля, які складали щільну мережу родових оборонних фортець. Вони захищали наші землі від постійних ворожих набігів поряд із замками та оборонними сакральними спорудами.  Як історична пам’ятка, чортківський замок ще мало досліджений і становить надзвичайно великий інтерес для істориків, археологів та краєзнавців.

У північному відрізку оборонних мурів, поблизу палацу знаходиться головна в’їзна брама до замку .

 

Зупинка № 2.

Чотирикутна вежа

 

Перша згадка про Чортків походить із 1522 року. Згідно привілею Сигізмунда Старого, у 1522 році місцевість отримала німецьке міське право. Сигізмунд І у цьому ж році, наданим у Вільно привілеєм, дозволив, аби Єжи Чартковський своє село Чартковіче (Чартковіце), розташоване в Галицькій землі, Теребовлянському повіті, перетворив на місто з відповідними правами. Імовірно, уже на той час місто мало свою фортифікаційну споруду.

Наприкінці XVI століття містечко перейшло у власність Гольських. У 1604 році воєвода подільський і руський, дідич у Бучачі, Чорткові та Підгайцях Станіслав Гольський отримав королівський привілей на організацію у Чорткові великих ярмарків, на свято Петра і свято Дмитра, а також торги в неділю. Стараннями цього власника Чортків отримав численні привілеї. На той час місто було важливим осередком на Західному Поділлі. На початку XVII  століття власники міста Гольські звели замок із каменю та цегли. Замок розташувався на Вигнанці, на лівому березі Серету.

Так склалось, що загальноприйнятою та загальновживаною датою спорудження замку у Чорткові, вважають 1610 рік. Однак, на даний час невідомо першоджерело, з якого виникає ця конкретна цифра.

Станіслав Гольський мав за дружину Анну, доньку Андрія Потоцького, каштеляна Кам’янецького, з якою прожив, не маючи дітей. Подружжя стало фундаторами костелу оо. Домініканців. Мурований костел, був посвячений в 1631 році під іменем Св. Станіслава. Монастир домініканців був закладений в 1640 році.

Після смерті Станіслава Гольського у 1612 році, чортківські маєтності перейшли до рук його брата галицького каштеляна Яна Гольського. Однак ці маєтки не довго залишались власністю родини. З рук дружини Яна Софії Замєховської вони перейшли до рук Потоцьких. Вони добудували та зміцнили замок.

В 1637 році місто Чортків зазнало нищівної пожежі.

У 1640 році Чортків був знищений внаслідок чергової татарської навали. В той час власником міста був кам’янецький каштелян Павло Потоцький (пом. 1674 р.), який у тутешньому замку влаштував свою постійну резиденцію.

У 1655 році Павло Потоцький тримав оборону під час облоги, яку здійснювали козацько-московські війська Хмельницького та Бутурліна. Однак попри усі зусилля оборонців, після чотирьох днів облоги замок був здобутий, а Потоцький разом з родиною потрапив у неволю, з якої був визволений через тринадцять років.

В 1672 році, в силу Бучацького миру, Чортків опинився у складі Туреччини, а у замку була влаштована резиденція субпаші Подільського пашаликату. Під час польсько-турецьких воєн у 1672 та 1676 роках замок без великого опору діставався до рук загарбників

Після перемоги Яна Собеського під Хотином у 1673 році, Чортків разом із замком був повернутий у власність Потоцьких. Однак ненадовго. В 1676 році велика турецько-татарська армія під керівництвом паші Ібрагіма Шейтана здобула багато замків, в тому числі і Чортківський, здійснивши його облогу.

У другій половині XVIII століття маєтності Потоцьких у Чорткові перейшли до рук Садовських.

Внаслідок першого поділу Польщі (1772 р.) Чортків увійшов до складу Австрії, Галицького дистрикту і належав до Заліщицького циркулу. В 1779 році Садовські здавали в оренду Чортківський замок під тютюнові склади австрійському урядові.

В 1809-1815 роках Чортків належав до Росії. І саме в цей час росіяни поблизу замку вибудували великі казарми. Після повернення у склад Австрії, місто входило до того ж Заліщицького циркулу  до якого входили Язловець, Заліщики, Копичинці і Борщів, його управа знаходилась у Заліщиках. Після адміністративної реформи у 1867 році, Чортків став повітовим центром.

Ще у першій половині ХІХ століття замок у Чорткові мав добре збережені дахи і житлові кімнати. Тоді ж виник проект з пристосування замку під урядові установи, однак цей задум не був втілений у життя.

У 1863 році у Чортківському замку розміщувалась в’язниця для польських повстанців.

Після смерті останнього чоловічого нащадка роду Садовських – Ієроніма, замок більше не ремонтувався. Він був покинутий і нищився аж до міжвоєнного часу.

Імовірно, що в 1894 році замок став спільною власністю. І це, очевидно, завершило його давню величну історію З плином часу дахи провалились, зруйнувались склепіння, були розібрані аркові галереї і частина внутрішніх стін. Ще залишаючись власністю фундації імені Ієроніма Садовського, замок перетворився у цілковиту руїну.

На жаль, жоден проект пристосування замку під урядові установи, а згодом під приміщення "Сокола" так і не був втілений у життя. Попри незначні реставраційні роботи проведені на замку, пам'ятка оборонної архітектури міста неухильно руйнувалась.

Після польсько-радянської війни замок було частково забезпечено і надано в оренду місцевим купцям під склади. В 30-х роках ХХ століття опіку над замком перейняв Чортківський відділ Подільського Туристично-Краєзнавчого Товариства. Руїни замку вже тоді становили інтерес для багатьох туристичних екскурсій з усієї країни, приваблюючи туристів історичним минулим.

Було здійснено наукову консервацію пам’ятки, а також проведено ремонт замку з подальшим його пристосуванням під туристичну базу. Також Подільське Туристично-Краєзнавче Товариство видавало дозвіл на огляд об’єкту.

03 червня 1937 року Юзеф Опацький, уповноважений Центральним відділом ПТКТ підписав нотаріальний акт купівлі руїн чортківського замку, які перейшли з фундації імені Ієроніма Садовського у власність ПТКТ. Тоді в замку була відбудована одна башта (п’ятикутна, південно-західна), в ній було розміщено бюро осередку ПТКТ, а також туристична база, фотоательє та клуб. З поступовою відбудовою планувалось розмістити у замку Наукове товариство та Регіональний музей.

До Державного реєстру пам’яток містобудування і архітектури України під № 686 було внесено “Замок Гольських (мур.)”, датований 1610 роком, по вул. Замковій, 1.

У 1963 році були виконані роботи по консервації руїн та стін веж за проектом Республіканських реставраційних майстерень (Київ, 1963 р.) за участі архітекторів Бикової Р. та Годованюк О..

На сьогодні від замку збереглись довколишні мури кількаметрової висоти з бійницями, нижній поверх західних башт, руїни палацу без дахів і склепінь верхнього поверху, але частково зі склепіннями нижнього поверху, фундаменти трикутної вежі у південному наріжному куті замку, рештки в’їзної брами з півночі, а також залишки кількох прилеглих до муру житлових та господарських споруд з колишньої забудови дитинця, у багатьох випадках – з підвалами.

Час виявився нещадним для Чортківського замку. Ця, велична колись споруда, неухильно нищилася.

Як зазначив у своїй праці Микола Рутинський, заходи, проведені стосовно пам’ятки оборонної архітектури дадуть змогу перетворити Чортківський замок на справжню “перлину” маршруту масового туризму “Золоте кільце Західного Поділля” і привабить сюди шанувальників замкового туризму не лише з України, а й із Західної Європи.

У лютому 2010 року пам’ятку оборонної архітектури XVII ст. – замок у Чорткові було передано на баланс Національного заповідника “Замки Тернопілля”.

Варто відзначити, що замок у Чорткові – одна з найменш досліджених та вивчених пам'яток. Тут не проводились архітектурні обміри, археологічні розкопки та обстеження.

Комплекс проведених заходів, матиме і практичне значення. Відомо, що на території замкового дитинця була мурована криниця, але не даний час її місцезнаходження невідоме, тому музеєфікувати такий важливий об'єкт неможливо. Помітні залишки великої кількості підземель, але вони не вивчені, невідомі їхні об'єми. Всі архітектурно-відновлювальні роботи на об'єктах Чортківського замку повинні бути зорієнтовані на збереження автентичного матеріалу, ретельне відтворення втрачених частин замку зі збереженням історичного характеру на науковій основі.

На замовлення Національного заповідника "Замки Тернопілля" архітектурною майстернею Юрія Вербовецького були виконані реконструкції та розроблені попередні пропозиції по реставрації та функціональному використанні замку міста Чорткова. Згідно цих розробок кожен відновлений  об'єкт Чортківського замку матиме свої функції: музейну, розважальну, готельно-ресторанну та інші.

 

Зупинка № 3.

Руїни замкового палацу та підземелля

 

Будівництво мурованого замку у Чорткові випало на долю руського воєводи Станіслава Гольського. У сучасній літературі, яка стосується чортківського замку, фігурує дата 1610 рік, але, на жаль, немає жодного посилання на першоджерело. Ця дата домінує в українській літературі як рік виникнення замку, однак відносно усього будівництва, вона є надто пізня і, можливо, припадає на закінчення будівництва. Тому, можливо, варто вказувати, як час будівництва замку у Чорткові – початок XVII століття.

Замок було збудовано з місцевого каменю, житлові кімнати були муровані з каменю і цегли.

В середині замкового дитинця, згідно тогочасної традиції, була криниця із дерев’яною спорудою над нею.

Станіслав Гольський, гербу Роля, дідич Бучача та Підгайців, був не лише видатним військовим, але й добрим господарем. Враховуючи безперервні татарські навали, він укріпив місто валами.

В 1616 році вдова Яна Гольського, Софія Замєховська укладає угоду зі Стефаном Потоцьким. Відповідно до цієї угоди вона передала йому міста з замками: Бучач, Чортків, Вербів. З цього часу і понад півтора століття, до 1777 року Потоцькі були власниками, дідичами Чорткова. Правдоподібно, вони здійснили перебудову замку і провели роботи по його зміцненню (перед 1655 р.).

Замок у Чорткові був багаторазово здобутий, зокрема у 1655 році, козацько-московським військом. Також татари неодноразово штурмували цю фортецю, тож ремонтні та відновні  роботи майже ніколи не припинялись.

Коли Потоцькі остаточно повернули собі Чортків, після турецького панування, то у той час, мабуть, замок був знову перебудований. Референдаж коронний Стефан Потоцький докладав усіх зусиль, аби піднести з руїн майже повністю знищене містечко, відбудувати його та залюднити. Через двадцять років ретельної роботи, в 1720 році Чортків знову був оточений валами і ровом, через котрі вели три брами: дві муровані (бучацька і кам’янецька) і третя – дерев’яна (замкова). В цей час також старанно був відбудований і замок, сполучений через міст на річці Серет з містом. Як великопанська садиба замок знову додав місту могутності.

 На сьогодні важко пов’язати окремі елементи існуючої забудови з черговими етапами робіт, що проводилися в замку, у зв’язку з його перебудовами та відбудовами після частих нищень.

За планувальною конфігурацією будівля наближалась до правильного п’ятикутника. Часто замок називають “пентагон”. Товщина замкових стін сягала до 2 метрів, а висота становила 6-12 м. Дві башти – п’ятикутна і чотирикутна – зміцнювали наріжники західного відтинку фортифікації. Поміж ними був збудований двоповерховий палац у стилі пізнього ренесансу з арковими галереями. З боку дитинця у палаці були кружганки. З них зовнішні парадні сходи провадили до репрезентативних залів палацу (другого поверху) з дерев’яними декоративними склепіннями і розписами. Приміщення партеру і підвалів мали хрестоподібні та колископодібні склепіння. Із зовнішнього боку замку, у зв’язку зі стрімким схилом рельєфу місцевості підвали становили надземний поверх палацу.

Другий поверх замку (палацу) зруйнований і лише з його залишків можна припустити, що з боку дитинця, як і в інших замках того часу, що будувались у Польщі знаходився балкон, опертий на кам’яних стовпах і тягнувся вздовж усієї частини будівель, призначених для помешкання. Саме другий поверх передбачав цілий ряд кімнат-помешкань, розміщених у глибині будівлі, з яких можна було дістатися з однієї сторони на фасадну терасу, що знаходилася над підвалами, з іншої – до відкритого кружганку дитинця, на що вказували двірні отвори у фасадних стінах і каміни у стіні, прилеглій до дитинця.

 

Зупинка № 4.

Тераса замкового палацу

 

При палаці, вздовж зовнішнього фасаду, на другому поверсі була влаштована тераса, що тягнулася між західними баштами, які у свою чергу вже були перебудовані і відігравали роль ризалітів  палацу (частини споруди, що виступають із площини фасаду). До надземних приміщень зі сторони міста вели входи (зроблені, імовірно, у ХІХ ст.?) у глибоких арках.

Першим власником тоді ще села Чартковіче став Єжи Чартковський (Jerzy Czartkowski, h. Korab) (р.н.н. – 1540 р.). Згідно привілею короля Сигізмунда І селище у 1522 році отримало німецьке право, відповідно до якого воно стало містом з відповідними правами і було перейменоване на Чортків.

Після смерті Єжи Чартковського, залишилась його вдова (Катерина) з двома доньками (за прізвищами чоловіків – Свєжховська і Яніцька). Вдова Єжи Чартковського володіла майном чоловіка до 1578 року.

Наступним власником містечка став Станіслав Гольський (Stanisław Golski, h. Rola) (XVI  ст. – 1612 р.) – воєвода руський з 1603 року та подільський з 1599 року, з 1594 року каштелян галицький, староста барський і летичівський, посол і дипломат, власник Чорткова і Бучача. Чортків перейшов у власність Станіслава Гольського у 1597 році.

Станіслав Гольський був двічі одружений. Першою його дружиною була Анна Бучацька Творовська, донька Івана Творовського з Бучача. Він став її другим чоловіком. Шлюб був бездітний.

Вдруге одружився з Анною з Потоцьких (1593-1623 рр.), донькою подільського підчашого, кам'янецького каштеляна Андрія Потоцького. Шлюб був бездітним.

Помер Станіслав Гольський у 1612 році і був похоронений у костелі Св. Станіслава міста Чортків.

Згідно заповіту, маєтності Станіслава Гольського, по його смерті перейшли до рук його рідного брата Яна Гольського (Jan Golski) (XVI ст. – 1616 р.) – кам'янецького каштеляна. Це, зокрема: Бучач, Підгайці, Чортків. Однак ця власність недовго залишалась у родини.

Втрата маєтків родиною Гольських була зумовлена загадковою справою зі скарбами підгаєцького замку, до якої була причетна дружина Яна Гольського – Софія Замєховська.

Як вже згадувалось вище Підгайці були родовим маєтком Станіслава Гольського, який виступав гарантом збереження підгаєцьких скарбів. Після його смерті містечко перейшло у спадок його братові Яну Гольському. А вже по смерті останнього – власницею усього майна стає Софія Замєховська. На той час припадає і відновлення старої справи про підгаєцькі скарби дружини Стефана Потоцького – Марії Амалії Могили. В 1615 році з турецької неволі повернувся Стефан Потоцький і вирішив повернути коштовності з т.зв. підгаєцького скарбу.

В 1618 році Стефан Потоцький зібравши невеликий військовий загін напав на Голгочі і після довгої облоги зайняв двір, а пізніше рушив на Підгайці, зайняв довколишні села і почав регулярну облогу. Софія Замєховська, яка тимчасом повернулась з Любліна і була "притиснута до муру", була змушена піти на угоду з Потоцьким. Уявні підгаєцькі скарби вона оплатила величезною частиною земель, тому що відступила три містечка з замками: Чортків, Бучач, Вербів, а також 23 волості, що належали до бучацького ключа. До того ж була зобов’язана сплатити суму близько 20 тисяч злотих.

Воєводина Софія Замєховська померла у 1635 році, а шість років потому в Підгайцях вже панували Потоцькі.

Таким чином маєтки з рук родини Гольських потрапили до магнатів Потоцьких. Останні володіли Чортковом до 1777 року.

Отож, першим власником Чорткова з родини Потоцьких став Стефан Потоцький (Stefan Potocki, h. Pilawa Złota) (1568 р. – 05.03.1631 р.) – з 1599 року ротмістр королівський, з 1612 року писар польний коронний, генерал землі подільської, з 1628 року воєвода брацлавський, староста летичівський, фелінський, люцинський.

Син Миколи, дворянина і королівського ротмістра та Анни Чермінської. Брат Андрія – кам’янецького каштеляна, Якуба – брацлавського воєводи і Яна – брацлавського воєводи.

Стефан Потоцький був одружений з Марією Амалією Могилою (шлюб від 1606 р.). У шлюбі народилось троє доньок – Катерина, Анна, Софія та четверо синів – Петро, Павло, Януш і Домінік.

У 1608 році  Стефан Потоцький за королівською згодою зорганізував похід до Молдавії, внаслідок якого після смерті батька його дружини Марії, Єремії Могили (пом. 1606) також його брата Шимона, молдавських правителів, було посаджено на трон її брата Костянтина Могилу. Коли ж його було повторно вигнано, то Стефан Потоцький у 1612 році знову рушив на Молдавію. Однак був схоплений турками у битві під Саським Рогом і знаходився у турецькій неволі. На знак помсти татарські загони спустошили південне пограниччя Речі Посполитої.

Стефан Потоцький помер у березні 1631 року і був похований у Золотому Потоці. Потоцькі цієї лінії почали використовувати герб Пилява у золотому кольорі і звідти пішла назва лінії "Золота Пилява", пізніше також названої "Примасівська".

Наступним власником замку та міста став син Стефана Потоцького – Павло Потоцький (Paweł Potocki, h. Pilawa Złota) (XVII ст. – 1674/1675 р.). З 1649 року королівський дворянин, з 1674 року кам’янецький каштелян, історик. У Чортківському замку він влаштував свою постійну резиденцію, де мешкав з сім’єю.

У 1655 році Павло Потоцький, внаслідок чотирьох днів облоги, яку здійснювали козацько-московські війська Хмельницького та Бутурліна, разом з родиною потрапив у неволю, з якої був визволений через тринадцять років. Замок у Чорткові був здобутий.

Павло Потоцький був одружений двічі. Першою дружиною стала Ельжбета Ярмоліньська; у шлюбі народився син Йозеф Станіслав Потоцький. Друга дружина Павла Потоцького – Елеонора Солтиков (шлюб перед 1661 р.). У подружжя народилось семеро синів – Олександр Ян, Теодор, Стефан, Якуб, Міхал, Петро, Домінік та дві доньки – Ельжбета і Анна.

Після смерті Павла Потоцького Чортків разом із замком успадкував його син Стефан (Stefan Potocki, h. Pilawa Złota) (1665 р. – 05.05.1730 р.) – галицький підкормчий, з 1703 року – коронний крайчий, з 1710 року референдаж коронний, з 1724 року воєвода поморський, а з 1726 року – мазовецький, староста львівський у 1726-29 роках, маршалок надвірний коронний з 1726 року, староста черкаський і теребовлянський.

У 1715 році був відзначений Орденом Білого Орла.

Стефан Потоцький був тричі одружений. Перший шлюб (XVII ст.) із Уршулою Бєгановською завершився народженням доньки Уршули. Шлюб завершився розлученням. У наступному шлюбі (від 1696 р.) із Констанцією Донхофф народилося двоє синів – Йоахім та Ігнацій. Третій шлюб (від 1711 р.) з Терезою Контською був бездітний.

Помер Стефан Потоцький 5 травня 1730 року у Львові.

Наступним власником Чорткова і замку став син Стефана Потоцького – Йоахім Потоцький (Joachim Potocki, h. Pilawa Złota) (≈1700 р. – 1764 р.). Староста львівський у 1729-54 роках, з 1745 року полковник артилерії коронної, з 1750 року генерал майор військ коронних, генерал лейтенант військ коронних з 1754 року, генеральний комендант фортець.

Перед 1748 роком Йоахім Потоцький одружився з Євою Канєвською. У подружжя народилось четверо доньок – Христина, Маріанна, Францішка, Констанція та син – Вінцентій Гавел Потоцький.

Помер Йоахім Потоцький у 1764 році. У домініканському костелі м. Чорткова знаходиться таблиця (з давнього костелу), яка увіковічнює поховання його серця, з наступним написом: Богу Всемогутньому, дякуючи Його невимовній щедрості і в пошані до Нього, залишив власне серце біля вівтаря св. Теофіла Мученика, Йоахім Потоцький. Генеральний комендант фортеці в Кам’янці, оборонець Поділля в Україні, генерал губернатор, ротмістр військ коронних кінної артилерії, спадкоємець Чорткова. Ясновельможна Єва Потоцька з роду Канєвських, його кохана дружина, пожертвувала в дар його серце, яке тут спочиває в урні. Подорожній зупинись, пам’ятай (переклад о. Олександр Лукащук ofm).

Після смерті Йоахіма Потоцького чортківські маєтності перейшли до рук його сина Вінцентія Гавела Потоцького (Wincenty Gaweł Potocki, h. Pilawa Złota) (XVIII ст. – перед 1789 р.) – великого ротмістра цісарського.

Від 1787 року був одружений з Анною Міцельською.

Донька Йоахіма Потоцького Францішка вийшла заміж за Станіслава Садовського, і таким чином частина Чорткова опинилася в руках його родини. Виходячи з інформації, яку знаходимо у книзі М. Сцісляка та у документах "Про продаж маєтків", можна припустити, що Станіслав Садовський придбав Чортків у Вінцентія Гавела Потоцького. Таким чином у 1777 році місто Чортків і замок змінили своїх власників.

Наступним власником замку став Ієронім Садовський (Hieronim Sadowski) (р.н.н. – 1861 р.) – син Станіслава і Францішки з Потоцьких. Заможний власник, спадкоємець частини подільського спадку Потоцьких і колекціонер, заповітом від 1854 року передав весь свій маєток (передусім фільварки в Чорткові – Вигнанці та Старому Чорткові) на користь харитативної фундації, із вимогою довічного утримання для своєї сестри Теклі Садовської (пом. 1862 р.), а також племінниці Марії з Трембінських Борковської (пом. 1879 р.).

Ієронім Садовський став останнім господарем замку та міста, і останнім чоловічим нащадком лінії Садовських. Із його смертю, твердиня міста завершила свою величну історію і поступово руйнувалась.

 

Зупинка № 5.

П’ятикутна вежа

 

У наріжній південній вежі були постійні сходи, які мали другорядне призначення і слугували для налагодження зв’язку з кухнею, розміщеною в партері замкового палацу.

Впродовж XVIІ століття замок у Чорткові мав ще й земляні укріплення, з котрих до сьогодні не залишилось сліду. Від замку у західному напрямку тягнулись оборонні вали, а на їхньому закінченні ще на початку ХХ століття виднілися руїни замочку(?).

За міць замку відповідали башти з бійницями і укріпленні оборонні мури. Додатково замок захищала річка і стрімкий яр, які ускладнювали підхід і безпосередні атаки укріплень. Однак це не був настільки сильний оборонний пункт, як інші замки на Поділлі.

В першу чергу замок у Чорткові був панським маєтком. Попри бійниці, що знаходяться по обидва боки головної в'їзної брами, а також у руїнах оборонних мурів, що оточують дитинець з північної, східної і частково південної сторін, замок не мав вдалого оборонного характеру. Певною мірою це зумовлювалось самим розташуванням замку. 

 

Зупинка № 6.

Трикутна вежа та руїни господарських споруд

 

У південному наріжному куті замку, із зовнішнього боку розміщувалась трикутна у плані вежа. Поряд з вежею, у мурі зі східної сторони очевидно була невелика хвіртка. Тут поблизу неї, на території дитинця, розміщувались помешкання для служби, стайні, склади і т.п.. Уся забудова довкола дитинця мала житловий та господарський характер. Однак про неї можна сказати небагато, оскільки збереглись лише руїни.

У ХІХ столітті замок використовувався лише частково під помешкання. Згодом тут розміщувались військові склади і деякий час в’язниця, замок піддався значному руйнуванню.

Чортківський замок є цікавим об’єктом для вивчення, особливий інтерес становить його історія та архітектурні особливості. Ця визначна пам’ятка оборонної архітектури ще мало досліджена. На даний час, поки-що, немає жодної ґрунтовної праці, яка б цілісно розкривала історію замку міста Чорткова.

В силу того, що дана оборонна споруда зазнавала частих відбудов та перебудов, на даний час відновити його первісний вигляд фактично досить складно. Доступні іконографічні джерела подають нам вигляд замку кінця ХІХ – початку ХХ століття, тобто на той період часу, коли пам’ятка надавалась у оренду місцевим купцям під склади товарів.

Замок у Чорткові потребує археологічних досліджень. Це б дало змогу дослідити, а можливо і виявити втрачені елементи даної фортифікації. Однак, поки-що жодних археологічних розвідок чи розкопок на території замку не проводилось.

На даний час Чортківський замок потребує заходів щодо укріплення його фізичного, технічного стану, розкриття найбільш характерних ознак пам’ятки, відновлення втрачених чи пошкоджених елементів, консервації.